Переломним став день, коли його батько віддав Богу душу під час родинної трапези. Не встигли чоловіка покласти на смертне ложе, як його брати кинулися обговорювати майбутнє готелю «Мумбаї-палас». Санджай пообіцяв собі, що ніколи не буде схожим на них. Хлопчина мовчки слухав, як родичі завуальовано обговорювали спадок і новий розподіл ролей у керівництві готелем, а тоді зник, щоб підійти до праху людини, в якої він багато чого навчився, але з якою так і не встиг розділити щось важливе. Дядьки вважали, що матір не може опікуватися дитиною самотужки. Хлопчик потребував батьківського авторитету, тож вони вирішили взяти сироту під крило. Тієї миті Санджай заприсягнувся, що втече від них.
Завдяки пансіонам і вихователям юність хлопця не була легкою. Санджай нетерпляче чекав канікул, щоб нарешті зустрітися з матірю. Потім його відіслали ще далі до Оксфорда. Але остаточний розрив відбувся після повернення з Англії. Санджай випадково зустрівся з давнім шкільним другом. Розмова перейшла на дівчат. Неофіційне правило дозволяло молодим зустрічатися з ким завгодно, доки йшлося про розваги. А от кого кохати це вирішували родини.
Санджаю спала на думку ідея. Оскільки старші дуже швидко позбавляють хлопців і дівчат безтурботної юності, потрібно скористатися нею на повну. Як? Розробивши додаток, який давав би змогу зустрічатися, не чекаючи, доки закоханих зведе випадок, а головне спілкуватися поза колом родинних чи професійних стосунків. Соціальна мережа, яку він створив, мала бути значно вишуканішою за ту, яку придумали американці. Перші версії його програми привабили багато тисяч користувачів і їхня кількість лише зростала. Необхідні були інвестиції, аби вдосконалювати інтерфейс, наймати працівників, орендувати приміщення та спілкуватися, щоб привабити більше людей. Санджай успадкував батьків статок, але той здебільшого складався з акцій готелю «Мумбаї-палас», третина яких належала йому. Успіх перевищив будь-які сподівання. Через рік після запуску проекту платформа налічувала вже сто тисяч користувачів. Сьогодні їхня кількість наближалася до мільйона.
Відлунням цього успіху стала стаття в «Дейлі ньюс». Але в ній журналіст порушив питання, що непокоїло все індійське суспільство: чи здатна створена Санджаєм соціальна мережа радикально змінити устої й до якої міри їй дозволять розвиватися? Ця стаття не пройшла непоміченою і викликала бурхливу суперечку між Санджаєм і його дядьками. Тільки матір підтримала сина, хоча й не розуміла до пуття, чим він займався. Її хлопчик був щасливий а більше її ніщо не цікавило.
Одного дня, коли жінка тяжко хворіла, Санджай прийшов до її ліжка і взявся гортати родинні альбоми. Він спинився на обличчі, якого не знав. Мати розповіла, що молода дівчина на фотографії сестра його батька. Тітка, з якою він не міг познайомитися, бо вона залишила рідню, щоб полетіти з якимось нездарою в Сполучені Штати.
Мати одужала, а Санджай з головою поринув у справи. Розростання проекту потребувало нових капіталів. Індійські банки вагалися з етичних міркувань, повязаних із концепцією підприємства, яке без упину цькувала консервативна преса. Тож Санджаю спало на думку пошукати інвесторів там, де процвітали його конкуренти Запит на візу, лист, адресований незнайомій тітці, і непорозуміння привели його на цей жахливий диван.
Санджай затулив штору й замислився, яким же буде наступний знак
Не можеш заснути? запитала Лалі, відчиняючи двері кімнати. І я також. Страждаю від безсоння. Не знаю, хвороба це чи благословення, але що менше ми спимо, то більше живемо, еге ж?
Лікарі іншої думки.
Ти голодний? Розігріти тобі що-небудь? Ходімо, ми не розбудимо Діпака. Вона кинула погляд на свою спальню. Навіть землетрус не порушить його сну.
Коли Санджай умостився за кухонним столом, Лалі витягнула тарілку бебінки[5] й відрізала два великих шматки.
А що з тобою? Безсоння чи різниця в часі?
Ні те, ні інше. Я міркував.
У тебе проблеми? Тобі потрібні гроші? запитала Лалі.
Та ні, як ти взагалі могла таке подумати?
Я знаю твоїх дядьків. Після смерті батька вони позбавили мене моєї частки спадку. Навряд чи ті обшарпані халупи дорого коштували, але, розумієш, це справа принципу, додала вона, витягуючи із сумки гаманець.
Прошу, сховай, я чудово даю собі раду сам.
Ніхто не здатен зробити щось велике сам. Ті, хто мають іншу думку, вважають себе кращими за решту.
Ніхто не здатен зробити щось велике сам. Ті, хто мають іншу думку, вважають себе кращими за решту.
Твій чоловік постійно сам у своєму ліфті.
Діпак працює пліч-о-пліч з колегою, який замінює його вночі. Я прийняла всі примхи коханого, навіть найбезглуздіші, дала йому максимальну свободу, але вимагаю, аби він завжди засинав поруч зі мною.
Ви справді поїхали з Індії, щоб жити разом?
Не знаю, як там справи нині, але за моїх часів шлюби влаштовували родичі, а молоді люди не мали права голосу. Та я була не з тих, кого легко підкорити. Діпак не належав до нашої касти, але ми кохали одне одного й були рішуче налаштовані за всяку ціну не дозволити старим шкарбунам розпоряджатися нашим майбутнім. Ми одразу втямили, що означало «за всяку ціну», тож нам довелося тікати з Мумбаї, аби твій дідусь чи хтось із твоїх дядьків не вбив його.
Тато нізащо такого не дозволив би!
Він став на бік чоловіків, і для мене це було страшною зрадою, адже з усіх трьох братів твій батько був моїм єдиним союзником. Він мусив захистити мене, постати проти архаїчних традицій родини, де панувало лицемірство; але так і не зробив цього. Та я не мала говорити тобі про нього таке, це негарно.
Ніч минала. Санджай і Лалі розійшлися, але жодному з них не вдалося заснути.
* * *У будинку 12 на Пятій авеню вже давно всі спали, крім місіс Коллінс, яку щойно розбудив будильник. Чарівна літня пані, що мешкала у квартирі на шостому поверсі, одягла домашній халат і пішла до вітальні. Накрила клітку з папугою чорною шовковою хустинкою і рушила на кухню. Вона відімкнула зачинені на засув службові двері й залишила їх трохи прочиненими. Потім попрямувала до ванної, підрумянила щоки перед дзеркалом, побризкала трохи парфумів на шию, а тоді знову пірнула під простирадла. Очікуючи, вона гортала журнал.
* * *День, коли я залишила лікарню
Спершу я послуговувалась деревяною дошкою. Я розташовувала її між ліжком і основою інвалідного візка, щоб перебиратися з одного на інше. Цього навчила мене Меґґі. Я була не першою її пацієнткою, і вона мала хист усе пояснювати так, щоб ви не встигли злякатися. Вона пообіцяла, що одного дня мені не знадобиться дошка потрібно лише накачати руки. Я стільки років бігала, формуючи сильні, наче камінь, ноги А тепер вони зникли й доводиться наново вчитися ходити за допомогою плечей і потилиці.
Одного ранку лікар Малдер сказав, що більше не має причин мене затримувати. Оголошуючи цю новину, він мав сумний вигляд, і я подумала, що йому, можливо, хотілося б, аби я залишилася ще.
Оскільки я трохи в нього закохалася і Меґґі таємно дала мені останню таблетку оксі[6], я запропонувала йому поїхати зі мною. Він засміявся, поплескав мене по плечу і сказав, що пишається мною. А тоді попросив мене приготуватися, бо надворі на мене чекають люди. Які люди? «Побачите», відповів він з усмішкою, за яку я ладна була негайно вийти за нього заміж.
Я цього не розуміла, але тієї миті прагнула лише одного: увібрати в себе його обличчя і запах, поки це можливо. У голові вже вимальовувався розподіл на життя до і після. З лікарем Малдером і без нього.
У візку, який штовхав тато, я перетнула коридор. Санітари, медсестри й чергові лікарі піднімали великий палець, аплодували і вітали мене. Ну й диваки: саме я маю їм аплодувати, обіймати їх і говорити, що тут я відкрила таку глибину людяності, якої ніколи не знала, але яка дала мені сили витримати біль. Та на цьому сюрпризи не скінчилися: виїхавши у вестибюль, я була вражена.
Журналісти, камери, тріск спалахів, поліціянти, що мали мене захистити, і сотня незнайомців з усіх куточків міста, які прийшли мене привітати. Я залилася слізьми, щойно збагнула: мене вітали не тому, що я мало не перетнула фінішну смугу, а тому, що я взагалі вижила.
* * *4По завершенні кастингу Хлоя захотіла прогулятися по Медісон-авеню. Зрештою, чому б і не придбати собі сукню чи бюстьє, аби потішити матір чи, ще краще, саму себе. Дівчина їхала вздовж вітрин, зайшла у два магазини, але так нічого і не придбала. Повітря повнилося весняним ароматом, який так чарує серце, тротуар був просторим, а кастинг наче минув успішно, тож у неї було все, щоб почуватися щасливою і без марних витрат. Вона обігнула Медісон-парк. З півночі на південь Пята авеню мяко спускалася, тож Хлоя легко могла повернутися сама.
Коли вона підїхала до будинку, Діпак квапливо відчинив двері й провів її до ліфта.