Бажання побачити його, побачити зараз же, у цю хвилину, коли в крові молодим вином бурхає радість звільнення від чоловіка, пронизало Маряну настільки потужно та владно, що вона вся затремтіла, ледь втримавши у враз спітнілих долонях слухавку
У свідомість увірвався голос Єви:
Маряно, ти мене чуєш?
Чую, озвалася Маряна відсторонено, зрозумівши раптом ясно, що просто не витримає більш цієї розмови з сестрою. Пославшись на втому після чергування поряд Миколи, вона відєдналася й застигла на місці, широко розплющеними очима вдивляючись у простір прямо перед собою, а потім заметалася нетерпляче якось вітальнею. Бажання побачити Степана негайно ж продовжувало зростати й зростати в ній. Вона раз глипнула на телефон, потім відійшла до вікна, визирнула на вулицю. Постояла так нерухомо, прислухаючись до себе, до свого внутрішнього голосу, котрий поки що відгукувався в ній лиш упертою мовчанкою, а потім Потім голос той вибухнув наполегливою вимогою побачити-таки Степана, і не тільки побачити його, а й зізнатися йому в почуттях. Бо він же не знав, він геть не відав того, що вона вже більш двадцяти років є закоханою в нього
Стрімко обернувшись, Маряна різко підійшла до столика, взяла до рук телефон, надсадливо дихаючи, відшукала номер Степана у записній книжці, після короткого вагання натисла на виклик.
За півхвилини почувся його голос:
Так. Привіт, Маряно.
Вона заковтнула повітря, мов перед стрибком у воду.
Привіт.
Як Микола? запитав Степан співчутливо.
Погано, дуже погано, він помирає Вона помовчала, збираючись із силами й намагаючись не звертати уваги на божевільне калатання серця. Але той голос, що прокинувся в ній так владно та потужно, він примусив її промовити жалібним голосом: Розумієш, Стьопо, нам потрібно побалакати. Ти не міг би приїхати?
Степан помовчав якусь мить.
Коли?
Маряна пропустила вдих.
Зараз.
Степан знову помовчав, і Маряна, здавалося, й не дихала взагалі в цю хвилину, поки він мовчав мовчав якось похмуро та сторожко, витинаючи у неї мовчанням тим саме серце. Вона розуміла, що боїться, до відчаю боїться почути його відмову приїхати зараз, боїться невідомо чому, немов від згоди його чи відмови буде залежне все: й майбутнє її, й усе життя. І тільки схлипнула ледь чутно, коли він нарешті відгукнувся:
Добре, я зараз приїду.
Дозволила собі глибоко заковтнути повітря.
Чекаю.
Він відразу ж відєднався, а вона ще стояла й слухала, заклякнувши, пронизливу тишу вимкнутого телефона, й тільки серце її оглушливим, схвильованим биттям порушувало тишу порожньої, великої квартири.
«Степан приїде! Він приїде! Він зараз приїде!»
Звістка про його приїзд пронизувала її єство, обриваючи всі думки непотрібні. І так само несподівано, яким несподіваним був цей дзвінок до Степана, вона зірвалася з місця, закружляла вітальнею у радісному танку й розсміялася щасливо. Вона зізнається Степану у своїх почуттях, зізнається у тім, що ховала на серці ці довгі роки, й він просто не зможе відмовитися від неї.
Наспівуючи, вона швидко прийняла душ, переодягнулася в домашню сукню з рожевого шовку, мяка тканина котрої так спокусливо обгорнула її струнке тіло, а волосся полишила вільно спадатися на спину густою золотавою завісою. Швидко поглянула на себе в дзеркало й полишилася надзвичайно вдоволеною побаченим. Ні, Степан просто не зможе встояти перед нею, такою гарною та майже вільною, а головне кохаючою його.
Хоч і чекала на Степана, але здригнулася, затремтіла всім тілом, коли у двері подзвонили. Кинула останній погляд у дзеркало, що відображало сяючу красуню, котра зовсім не виглядалася на свої пятдесят років, і неквапливо пішла відчиняти двері. Степан стояв на порозі, прямий та спокійний, високий та вродливий, упевнений у собі, і не можна було навіть подумати, що цей розкішний чоловік був вихідцем з самого низу, котрий колись брався за будь-яку роботу. Зараз перед Маряною стояв владний та добре вдягнений багатій, а який уже ж гарний. Затремтівши всім тілом, Маряна забулася про Миколу й обдарувала Степана засліпливою усмішкою, відступилася в бік.
Проходь.
Степан кинув на неї нерозуміючий погляд.
Щось сталося?
Маряна майнула рукою.
Ну так. Та ти ж проходь, не застигай на порозі.
Степан кинув на неї ще один нерозуміючий погляд і повільно увійшов до розкішної квартири, котру сама Маряна так любила й у котрій він був дуже рідким гостем. Вона зачинила двері й мякою ходою кішки попрямувала за ним слідкома до вітальні, закоханими очима пестячи його високу, широкоплечу постать у темно-синьому костюмі та чорній шкірянці, ледь стримуючи гостре бажання простягнути руку та доторкнутися до нього
Щось сталося?
Маряна майнула рукою.
Ну так. Та ти ж проходь, не застигай на порозі.
Степан кинув на неї ще один нерозуміючий погляд і повільно увійшов до розкішної квартири, котру сама Маряна так любила й у котрій він був дуже рідким гостем. Вона зачинила двері й мякою ходою кішки попрямувала за ним слідкома до вітальні, закоханими очима пестячи його високу, широкоплечу постать у темно-синьому костюмі та чорній шкірянці, ледь стримуючи гостре бажання простягнути руку та доторкнутися до нього
Степан зупинився посеред вітальні й озирнувся.
Мене, зізнатися, здивував твій дзвінок.
Вона повільно всміхнулася.
Справді?
Так. Єва казала мені про нещастя з Миколою, й коли потрібні гроші, то не соромся, Маряно, я надам потрібне, ти тільки скажи
Жінка підійшла до нього ближче.
Ні, гроші мені не потрібні, хоча й з мене здерли просто космічну суму, промовила вона, пильно вдивляючись в очі Степана й помічаючи в них неспокійний вираз.
А гарні які були в нього очі блакитні та глибокі такі, від одного погляду котрих можна було забутися про саму себе. Вона надто довго, більше двадцяти років стримувала в собі почуття до нього, не бажаючи спочатку кохати бідного хлопця, потім боялася втратити свою незалежність, котру мала за Миколою, але зараз усвідомила, що то все було надуманими приводами, котрі виникали у неї від того страху незнайомого почуття кохання. Але зараз, майже вільна від Миколи, вона зрозуміла, що просто втомилася супротивитися тому почуттю, яке весь цей час притихлим птахом дрімало поряд її серця.
Вона хотіла кохати цього чоловіка й бути коханою ним.
Зараз.
Негайно!
Маряна й незчулася, як опинилася поряд нього, як зробила ті декілька кроків, що відділяли її від нього, в памяті тільки закарбувалося відчуття мякої на дотик його шкірянки під пальцями та запах гострий та пронизливий запах його одеколону. Схвильована та засліплена його близькістю, Маряна мов утратила свідомість та ясність розуму, завжди раніш спокушувана чоловіками, вона зараз спокушала сама спокушала того єдиного у цілому світі, хто володів її серцем уже багато років Її струнке, звабливе тіло міцно притулилося до дужої постаті Степана, а мякі, ласкаві руки птахами злетіли догори, злетіли, аби обійняти його, такого близького
Стьопо
Шепіт її темним оксамитом прошелестівся посеред тиші вітальні. Гарна, невимовно гарна й закохана, вона на жодну погану мить не сумнівалась у тім, що для нього буде за щастя її зізнання, й прошепотіла, мов у забутті, мов у солодкому та сліпучому маренні, що випускало на волю її почуття:
Стьопо Стьопо я кохаю тебе
Чоловік мов скамянів.
Маряно
Вона щасливо розсміялася.
Так, кохаю Люблю, чуєш, до божевілля люблю, й уже давно.
Дивно, але руки Степана, що торкнулися рук Маряни, яка обіймала його, видалися тій пронизливо холодними, й торкнулися вони її не для ніжних, жаданих нею пестощів, а тільки для того, аби розірвати ті палкі, гарячі обійми. Крізь туман, що повільно розвіювався перед її очима, Маряна побачила близько, до неможливого близько перед собою очі Степана, ті кохані нею, незабутні очі, що не відпускали її своєю владою навіть у далеких пісках Йорданії, у палких обіймах Хасана аль-Садіба Й очі ті були холодними. Очі, у котрих не було жодної краплини радощів від почутого зізнання, у котрих не було й сліду очікуваного нею щастя
Вона відчула, як холодить щось біля серця.
Стьопо промовила невпевнено.
Степан зітхнув і відірвав від себе її руки.
Маряно, я не розумію, що з тобою трапилося
Жінка поморщилася.
Що зі мною трапилося? Стьопо, та чи ти й справді осліп чи тільки видаєш з себе сліпого, але я не вірю, що ти нічого не зрозумів Вона різко, ненатурально розреготалася. Стьопо, Стьопочко, та ти отямся, прокинься, любий, міцно мною коханий! Я кохаю тебе, кохаю!
Маряно
Ні, не заперечуй.
Ти просто пережила потрясіння таке з Миколою
Вродливе лице Маряни вмить зробилося жорстким.
Микола Повір мені, Стьопо, те, що трапилося з Миколою, викликало в мене не потрясіння, а тільки радість. Він помре, лікарі дають йому дуже мало шансів на життя з його хворим серцем Ні, він будь-що помре, і я нарешті таки звільнюся від нього
Степан поморщився.
Маряно, ну що ти оце говориш?
Правду. Тільки правду. Блакитні очі Маряни пронизливим та наполегливим поглядом впялися в здивоване лице Степана, а пухкі вуста покривив не зовсім зрозумілий, гіркуватий усміх. Годі, я й так довго мовчала, довго приховувала від світу та від самої себе все те, чим повнилося моє серце всі ці роки. Я ховала в собі кохання до тебе, зрозумій, Стьопо, я всі ці роки кохала тебе, ще з того першого вечора знайомства, я вже тоді полюбила тебе, але боялася, боялася свого почуття, я більше двадцяти років боялася тебе кохати Але тепер досить, досить для мене того вже страху Гарні руки Маряни знову потягнулися до Степана, аби обійняти його, аби подарувати йому неповторне відчуття свого кохання Й мов холодом усю обпекло, коли він знову відірвав від себе її лагідні руки