Знаю, перебила його Олеся.
Знаєш? здивувався Лесь. «Отже, вона читала мого листа!» подумав він, і його відразу охопив гнів. Якщо знаєш, то чому ж знехтувала мною? Чому продалася цьому одороблу? Господи, та якби ти тільки знала, як я страждав і тужив за тобою! Як мучився без тебе! Я вижив лише заради тебе! Тож чому ти так зі мною вчинила? Відповідай!
Олеся сумно всміхнулася, подивилася йому в очі у погляді Леся вигадливо сплелися біль, образа та мука. І Олеся усвідомила, що зараз Лесь страждає так само сильно, як минулої осені страждала вона. І він кохає її. І завжди кохав! Тільки запізно зрозумів це й запізно явився до неї.
А чому ти сам не приїхав по мене тоді? запитала Олеся. Чому приїхав тільки зараз?
Лесь відвернувся, від гніву не бажаючи пояснювати, де був у той час і чим займався.
Що ти мені писав у тому листі? запитала Олеся, але хлопець мовчав. Що ж, вочевидь, я ніколи про це не дізнаюся. Михайло не віддав мені твого листа. Правду мені розповіла Катерина. Але тоді я вже була дружиною Михайла. Ти питав мене, чому я пішла за нього. Так от тому пішла, щоб дошкулити тобі. Рано чи пізно ти б дізнався про це. Адже ти принизив мене, Лесю. Розтоптав, спаплюжив, ледь не згубив. І я так мріяла помститися тобі. Довести, що можу знайти кращого за тебе чоловіка. Але ж якби я отримала твого листа вчасно, то я б голос Олесі затремтів. Вона підвелася і, щоб приховати своє страждання, пройшлася кімнатою. Я так кохала тебе! І вірила у твою взаємність. І саме тому віддалася тобі. Я мріяла, щоб лише ти єдиний у цьому світі кохав мене все життя, і мені не треба було більшого. А ти Ти розтоптав не лише мою честь, а й душу. Тоді, коли ми посварилися, я все чекала, що ти прийдеш миритися. Я сподівалася, що потрібна тобі. Але ти відвертався від мене, хоч і бачив, як я мучуся. Тепер ти усвідомив, як мені було гірко й боляче, бо нині сам почуваєшся зрадженим і покинутим. Але ти сам у цьому винен. Це ти кинув мене, а не я тебе.
Але чому саме за Висоцького? крізь зуби процідив Лесь.
Тому що Михайло давно кохав мене, але мовчки, не сміючи натякнути про це навіть поглядом. І він бажав мене не менше за тебе, але бачив у мені людину, а не забавку. Тому змовчав про твого листа, щоб одружитися зі мною. Він навіть не зважив, що я була твоєю коханкою! Михайло врятував не просто моє пропаще життя, а й мою душу. Він навчив мене цінувати саму себе, а моєму братикові замінив батька. А чи зробив би ти для мене й Левка стільки, скільки зробив Михайло? Ні. Ти дбав лише про своє задоволення, забуваючи, що тримав моє життя у своїх руках. Олександре, невже ти не усвідомлював того, що я тобі щойно сказала? Невже ти настільки жорстокий, що навіть зараз дбаєш лише про свою уражену гординю?
Лесь слухав її, і з кожним словом його душу охоплювала гіркота, бо Олеся сказала правду.
Так, я мерзотник, але ти кохаєш цього мерзотника! Чи не так, Олесенько? Інакше чого б ти сюди прийшла? Ти прийшла ще раз поглянути на мене, тому що кохаєш! упевнено мовив Лесь. Олеся знітилася, але промовчала. Тоді він продовжив: Олесенько, узагалі-то я приїхав не докоряти, а щоб забрати тебе з Левком. Але я спізнився Безглуздо вже пояснювати чому! Ти пішла за Висоцького, щоб покарати мене, але ж ти саму себе покарала! Чи не так?
Олеся мовчала, бо усвідомила, що кохає Леся попри його підлість. Просто образа затьмарила це почуття. «Нічого вже не можна виправити, подумала вона. Я втратила його навіки! Не треба було з ним бачитися. Я зробила собі тільки гірше!» і подивилася Лесеві в очі.
Багато чого прочитав Лесь у її погляді і сум, і жаль, і любов. Згадалося йому, як колись ці темно-голубі очі сяяли шаленим коханням і скільки в них тоді було обожнювання й ніжності. Стільки ж, скільки й зараз! І Лесь не витримав рвучко обняв Олесю, відчуваючи, як гучно калатає її серце, а вона сховала обличчя на його плечі, проте не обняла у відповідь. Але він цього не помітив.
Ти кохаєш мене, Олесенько, зіронько моя? пошепки запитував Лесь.
Так, прошепотіла вона.
Моя зіронько-доле! Тікаймо звідси! Киньмо все й поїдьмо туди, де ніхто не дізнається про наше минуле, рішуче запропонував Лесь, а потім почав жагуче цілувати її обличчя, ніс, губи. Байдуже на все! Будемо тільки ти і я! шепотів він між поцілунками. І ми знову будемо щасливі, як колись! Навіть іще щасливішими! Я присягаюся тобі, що більше ніколи тебе не залишу! Повір мені! Я був справжнім дурнем! Пробач мені та повір! Ну, що ж ти мовчиш, кохана?!
Олеся рішуче вивільнилася з Лесевих обіймів. Відвернулася, важко переводячи дух, і твердо промовила:
Олександре, більше ніколи не шукай зі мною зустрічей. Ти мусиш вирвати зі свого серця кохання до мене. Між нами більше нічого не може бути: ми через дурість втратили одне одного. Я ніколи не збезчещу імя Михайла зрадою. Він мій чоловік, і його честь моя честь. Тому ліпше забудь мене, а я забуду тебе! Прощавай! і вискочила з кімнати.
Олеся майже бігла від шинку, і з кожним кроком у ній народжувалися якісь досі не знані гіркота й жаль, ніби разом з Лесем вона залишила щось дуже важливе, життєво необхідне, те, що зігрівало її душу та освітлювало життя. Але й додому вона пішла не одразу, а трохи пройшлася містом, щоб приборкати почуття.
Повернувшись додому, Олеся непомітно шуснула в хату, прагнучи остаточно заспокоїтися на самоті. І дуже злякалася, коли слідом за нею влетів Михайло. Розлючений, тремтячи від гніву. Уранці, переконавшись, що Олеся дійсно пішла в шинок, Горпина розшукала господаря та все йому розповіла. Михайло б їй не повірив, якби ще вчора доброзичливці не донесли йому, що Лесь справді повернувся.
За місяці свого шлюбу Михайло пізнав звичайне людське щастя, заплющивши очі на те, що кохає лише він. До того ж Олеся робила все, щоб бути йому гарною дружиною. А тепер, коли Лесько розповість їй правду, його маленький, ретельно збудований світ сімейного щастя розвалиться. І Михайла охопив жах.
Висоцький побіг до шинку, проте нікого там не застав, окрім Фени. Розминувся з Олесею та Лесем. Тоді розлючений Михайло притис Фену, і та неохоче підтвердила, що Олеся дійсно бачилася з колишнім коханцем, але їхня зустріч минула дуже швидко. «Не турбуйся! Не встигли вони тобі роги наставити! підштрикнула Фена. Швидко поговорили про щось і розійшлися».
Насправді Феночка, прагнучи вберегти подружку від помилки, підслухувала, готова втрутитися в разі потреби. І, дізнавшись правду, неабияк розгнівалася. Вона завжди поважала Михайла, але тепер Тепер Фена остаточно розчарувалася в людях.
Але покази Фени Михайла не заспокоїли. У його розбурханій свідомості виникла здогадка, що Олеся та Лесь домовилися втекти разом. Але ж вона нізащо не кине брата! Тому Михайло побіг додому, щоб схопити та замкнути Левка, а потім шантажувати ним дружину, забувши, що обидва хлопчики пішли на заняття в школу при церкві.
Навіщо ти бачилася з Лесем? одразу запитав Михайло, зі зловтіхою спостерігаючи переляк у її очах.
Хто видав мене? холодно запитала Олеся, розуміючи, що безглуздо відпиратися.
Горпина розповіла. Вона чула, як ти призначила Леську зустріч у Фенки! Життя тебе нічого не навчило, якщо варто було йому свиснути, і ти побігла до нього, мов сука до кобеля! Шльондра! дуріючи від образи, крикнув Михайло дружині просто в обличчя.
Терпіння Олесі луснуло. Вона пробачила йому обман з листом, але принижень не подарує! Тому Олеся відважила Михайлові такого ляпаса, що він аж відступив від неї на крок.
Та як ти смієш звинувачувати мене в зраді, коли сам обдурив мене?! закричала Олеся. Ти приховав від мене Лесевого листа й наступного ж дня оголосив про наше весілля!
Михайло здивовано дивився на дружину, бо ніколи не бачив її такою красиві очі палахкотіли шаленством, а пухкенький «бантик» вуст засіпався від гніву.
Так! Я давно знаю про це! мовила Олеся, помітивши його подив. На Масниці Катерина все розповіла! А сьогодні я бачилася з Лесем, щоб дізнатися, чому він мені писав. Він хотів зі мною помиритися, бо кохає. Але ти вліз між нами! Михайле, ти розумієш, що зламав долі двох людей заради своєї примхи? Адже я для тебе забавка. Лялька, якою ти бавишся, мов розпещене дитя, не турбуючись, що можеш зламати мене! А тепер ти ще й насмів принизити мене брудними підозрами, повіривши мерзотниці, яка колись ледь не вбила мене?! крикнула вона та вискочила з хати.
Олеся прибігла в кухню, де була Горпина. Та, ледь побачивши хазяйку, пополотніла. А посатаніла Олеся схопила рогач та кинулася на Горпину.
Ти чи збожеволіла?! Господи Боже! Рятуйте мене! Ой, мамочко! заволала жінка, бо Олеся з усієї сили навідмаш вдарила її рогачем.
Ненавиджу тебе! Убю, сучко! верещала Олеся, несамовито лупцюючи нещасну Горпину, яка стислася біля стіни, закриваючи голову руками. Та допоки ти будеш з мене збиткуватися та ще й оббріхувати перед чоловіком?! Пусти! закричала вона, бо Михайло прибіг слідом і вхопив її, мов оберемок, відтаскуючи від Горпини.