Але самій королеві вже набридло залежати від якихось королів чи примх долі: бурхлива молодість вимагала спокійної старості. Тому на заході життя перед Людовікою постала турбота зміцнення королівської влади та передача польського трону своєму родичеві. І для цього королеві потрібен був союзник, здатний стримати свавілля шляхти. На цю роль відмінно годилося Військо Запорозьке.
Ще під час перемовин про альянс між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою Людовіка активно листувалася з Виговським, сподіваючись ласкою схилити його до укладання угоди, і намагалася переконати якомога більше шляхти в її доцільності. А коли у вересні 1658-го під Гадячем угоду нарешті склали й підписали, королева зіткнулася з новою проблемою: 12 березня 1659 року розпочався сейм, який мав затвердити угоду, але зміст пунктів не влаштовував більшість шляхти, і вона наполягала на їх перегляді. Ситуація ускладнилася прибуттям козацького посольства, бо після перших аудієнцій усім стало зрозуміло, що козацтво не збирається поступатися жодним пунктом. Навпаки, козаки бажали доповнити їх на свою користь.
Звичайно, Людовіка пильно стежила за перебігом сейму. Тому дуже зраділа візиту Беневського, який міг усе розповісти більш докладно. І водночас насторожилася: навіщо він прийшов зрання?
Станіслав довго розкланювався перед Людовікою й говорив барвисті компліменти, як було заведено в Польщі, мимоволі зиркаючи в її декольте. Завдяки Людовіці шляхтянки перейняли французьку моду, але не всяка пані зважувалася наслідувати королеву в глибині цього елемента сукні. Нарешті королеві набридла ця прелюдія до справжньої мети візиту, і вона вишукано обірвала лестощі:
Найбільше, що мене здивувало з перших днів життя в Польщі й досі дивує, так це вміння шляхти так красиво говорити. Треба мати камяне серце, щоб не розчулитися від такої химерності фраз.
О, нехай вибачить мені ваша величність за мою старанність, та чи можна залишатися мовчазним, бачачи вас цього весняного ранку, чарівність якого блякне поруч з вашою вродою? Навіть камінь, і той би заговорив з вами, моя королево! А я ж не камінь.
А я передусім жінка, а вже потім королева, тож вередливо бажаю, щоб пан супроводжував мене на прогулянці. Дивіться, який чудовий весняний день! Ходімо в сад! запропонувала Людовіка з таким милим безладдям і кокетством, немов була не літньою королевою, а юною фрейліною.
Вона подарувала Беневському таку сонячну усмішку, що той аж почервонів від задоволення, квапливо подав королеві руку та повів її в садок Королівської вілли. Її Людовіка особливо любила через чудовий краєвид на Віслу та розкішний квітник, віддаючи перевагу перед Королівським замком. У часи шведської навали вілла була безбожно пограбована вояками, проте тепер її відремонтували, і Людовіка знову могла тут жити й збирати в садовій альтанці літературний салон. Королева прагнула прищепити Польщі культуру Франції, у якій літературні салони мали популярність.
А як протікає сейм? поцікавилася Людовіка, спираючись на руку Беневського й граційно крокуючи алеями садка. Шляхта за своєю звичкою пиячить чи, не шкодуючи сил, працює на благо Вітчизни?
Справи наші вельми неприємні, сухо мовив Станіслав. Було б краще, якби шляхта пиячила, ніж обговорювала угоду з Військом Запорозьким.
Що ви таке говорите?!
Вашій величності неодмінно відомо, що більшість шляхти дуже незадоволена змістом угоди, для укладення якої ви доклали стільки сил. І більшість необачно вимагає поступок від Війська. Я вже розповідав вашій величності після моєї зимової поїздки в Україну, що гетьман дуже впертий і відмовився переглянути умови. Посли лише підтвердили його твердість. Тож я побоююся, що сейм не затвердить цієї угоди й усі наші зусилля підуть коту під хвіст Вибачте мені цю грубість, моя королево! схаменувся Станіслав.
Охоче вибачу, з легкою усмішкою мовила Людовіка. Тим паче, що ви, пане, засмучені, бо всією душею прагнете користі для Вітчизни. Утім, як і я, бо Польща давно стала для мене другою Батьківщиною. Але невже для Виговського настільки принципове скасування унії?
Так. Українці дуже побожні. Іноді їхня побожність не поступається побожності католиків та завзяттю панотців єзуїтів. А цар Олексій безсоромно тисне на їхню побожність, бреше, мов ярмарковий крамар, що Виговський хоче знищити православя. Тож гетьман наполягає тільки на повному знищенні унії.
Питання унії не було б таким болючим, якби не обурювався папський нунцій Пєтро Відоні. Насправді всім прелатам байдужа віра. Цінність мають лише церковне майно та доходи з нього, які втратили й втратять уніати, а відповідно і Папа. Звідси й незадоволення нунція, відверто мовила королева, що Станіслав аж закляк, бо не очікував таких влучних слів від цієї чарівливої жінки.
Ця угода обовязково має бути прийнята сеймом незмінною, знову заговорила Людовіка. Мені добре відомі її пункти, і я вважаю їх зручними. Так, мене не бентежить, що Військо Запорозьке перетвориться на князівство Руське та матиме більше прав, ніж князівство Литовське! Усі козаки лицарі з народження та мають шануватися як народ лицарський. Варто лише згадати пана Тетерю як взірець козака-лицаря. Він має такі гарні манери! І такий освічений! І завжди вбраний зі смаком! Ох, пане Беневський, а ви не ревнуєте мене до нього? прощебетала Людовіка.
Моя прекрасна королево! Несамовито ревную! І готовий розтерзати кожного, на кого ви прихильно подивитеся, але не смію навіть заїкатися про своє обурення, бо ви не давали мені такого наказу, відповів Станіслав, галантно цілуючи пухкеньку ручку Людовіки. Адже серед усіх панів королівства я ваш найвідданіший слуга й прихильник!
Узагалі-то між цими двома не було нічого плотського. Просто королева любила флірт, а Беневський вправно задовольняв її бажання.
Тож треба чинити по-справедливому й ушанувати хоробрих лицарів! І цю угоду треба протягти через сейм у її нинішньому вигляді! Її не можна урізати! Мені розповідали, що ви несамовито захищаєте альянс із козаками, знову защебетала Людовіка. Навіть вдаєтеся до хитрощів, умовляючи панство прийняти угоду в незмінному вигляді, а в майбутньому не виконати або змінити неприємні пункти. Чи не так?
Я намагаюся дотримати свого слова, яке дав гетьманові Виговському. А майбутнє в руках Божих, тож я покладаюся лише на волю Його, стримано відповів Станіслав, бо дійсно завзято захищав угоду всякими правдами й неправдами, переконуючи всіх незгодних. На сьогодні важливо відірвати козаків від Московії.
На сьогодні важливо, щоб ця угода була ухвалена в незмінному вигляді, твердо мовила Людовіка. А Україна вже й так відірвана від варварської Московії, якщо погодилася повернутися до освіченої Речі Посполитої!
Беневський гірко зітхнув, розуміючи, що королева мріє про нездійсненне. Поступово з думкою про необхідність примирення з козаками звиклися всі й навіть вбачали в цьому користь передусім для себе. Особливо ті шляхтичі, які мали маєтки в Україні й сподівалися на їхнє повернення. Але прочитавши самі пункти, багато шляхтичів зазнали розчарування. Тож у провінційних сеймиках і в Посольській ізбі запанувало обурення, і кількість прибічників угоди танула на очах. Адже більшість із них обмежено міркувала, що Гадяцька угода дасть їм можливість відновити лад, який існував до 1648 року.
До того ж відчутно загострилася боротьба між двома партіями австрійською та французькою, яку очолювала королева. Людовіка бажала проголосити наступним польським королем когось зі своїх французьких родичів іще за життя Яна Казимира, бо родич забезпечив би їй спокійну старість та посилив вплив Франції на сході Європи. Але для цього необхідно було змінити сам уклад Речі Посполитої[25]. А Військо Запорозьке як третій рівноправний член шляхетської республіки значно укріпило б королівську владу та дозволило б Людовіці втілити її плани в життя. Тож королеві були вигідні примирення зі Швецією та угода з Україною. І ця авантюристка, яка не втратила завзяття навіть на схилі життя, активно інтригувала, вмовляла, тиснула на Яна Казимира, домагаючись бажаного.
Проте польський трон вабив імператора Священної Римської імперії Леопольда І Габсбурга, який теж хотів посадити на нього свого родича, щоб не допустити поширення впливу Франції. Ця партія мала більше прибічників, ніж французька, бо під час окупації Польщі Швецією Леопольд надавав полякам суттєву допомогу.
Але насправді більшість шляхти второпала, що Гадяцька угода засіб втілення амбітних планів Людовіки, які порушать золоті шляхетські вільності, а дворянство Польщі трималося за них, як воші за кожух, не розуміючи, що їхні дорогоцінні вільності гублять Вітчизну.
Станіслав покосував на шляхтянок з почету Людовіки, які слідували за ними на невеликій відстані.