І ось, рівно за рік, Тоня знову йде до ресторану «Може, хоч не до такого пафосного?» подумала жінка про себе, нервово поправляючи волосся, котре вона знову обрізала коротко і, бажаючи підкреслити урочистість події, накрутила на тонкі папільотки, хоча вже давно так не робила. Навіщо їй? Вона ж бо працює механіком на Київському мотоциклетному заводі. Зовсім не жіноча ані посада, ані установа. «Але ні Все буде так само, може, ще пафосніше», констатувала про себе, бо озирнулась на скляні двері, що вели до ресторану і зіштовхнулась поглядами з набундюченим консьержем
Ймовірно, Дмитро хоче повідомити їй щось важливе. Це очевидно такий заклад обрав Тоня нервово палила цигарки, стоячи в новеньких босоніжках на сходах «Театрального», і чекала на свого колишнього.
Проте тоді нічого не відбулося.
Вони замовили котлети по-київськи Господи, яка смакота! В хрумкій паніровці А на гарнір білосніжне пюре із тонкими кружальцями смаженої цибулі. Курячий бульйон вже колихався теплими заспокійливими хвилями всередині її шлунку.
Нічого не відбулося
Діма просто вийняв носовичка і розгорнув його. На ньому лежав перстень зі штучним рубіном такого розміру, немов не для жінки, а для якогось пихатого цигана з волохатими товстими пальцями.
Це мені? спантеличено запитала Тоня.
А ти гадала офіціантці? Дмитро реготнув зі свого жарту. Але Тоня ніяково відвела очі, і він посерйознішав:
Памятаєш ту медаль, котру тобі вручили в Одесі, після війни? Отоді
Він зробив особливий наголос на останньому слові. Бо вони уперше тоді кохалися.
Медаль Тоня помовчала. Ти ще сказав, що вона має палати, бо заплатила я за неї безліччю німецьких життів. Жінка поморщилась, бо саме тоді почула про існування його дружини (це вона також пригадала).
Ні, трохи не так. Я сказав, що медаль, після всього, що ми зробили для держави, мала б бути гарячою і обпалювати твої груди
Байдуже Тоня знизала плечима. Зрозуміла так, як сказала.
Дмитро несподівано розсердився:
Ти геть не права! Ти вважаєш, нагорода має палати немов від сорому, бо ми забрали чиїсь життя. Ні, так має бути! Знаєш, скільки їх у нас забрано? Безліч! Зрозуміло? Усвідом це. Якби не радянські війська вся б Європа палала у фашистському вогні! Світла ідея комунізму могла б зазнати поразки! І саме ми, ми! зупинили навалу клятої нечисті і погані. Америка згуртувалася проти нас і прагне занепаду соціалізму не лише в Європі, а й в усьому світі! Ти знаєш, що я вчора вичитав в «Радянській Україні»? В Англії ставлениці Сполучених Штатів в Європі, звільнили 12 співробітників інституту підготовки службовців державного апарату, котрі займаються секретною роботою, повязаною з держбезпекою. Їм інкримінують «комуністичну діяльність»! Тобто комунізм в Англії то злочин, кара! А вони ж квіт нації здебільшого науковці, світлі голови! Ти розумієш? Всі думаючі, розумні люди за комунізм, і не лише в Радянському Союзі! Таким чином намагаються послабити Радянський Союз. Але ж радянська ідеологія передова ідеологія нашого часу! І усі наведені факти переконливо свідчать про те
У якийсь момент Тоня перестала слідкувати за монологом. Їй спало на думку, що Дмитро постійно цитує шпальти газет. Господи, причепився зі своєю демагогією. Неначе парторг якийсь Ну, так він же тепер партійний Врешті, усвідомивши, що жінка його не слухає, Дмитро кивнув їй: чого мовчиш?
Мені що? Забрали, віддали Усі гинули тоді. Чого згадувати?
То було риторичне питання. Колишня снайперка не чекала відповіді. Узяла чарку горілки, випила залпом. Заїла хлібом. Здається, бородинським, із тмином. Тоня такого в гастрономі у вільному продажу не бачила. Колись їла в дитинстві у бабусі в селі. За вікном ресторану голосно цвірінькали пташки, поволі вечоріло. Біля центрального входу в театр опери і балету8, навпроти якого розташовувався ресторан, поволі почали юрмитися по-святковому вбрані відвідувачі пошановувачі Бориса Гмирі. Тоня, поки чекала на Дмитра, розглядала афішу опери «Тараса Бульби», де у відомого співака була одноіменна арія. Їй тоді навіть здалося, що вона чує його оксамитовий бас з причиненого вікна на другому поверсі театру. Мабуть, то була репетиція спало на думку жінці. Після горілки Тоня розслабилась і вже не переймалася, що в неї стара сукня, ще й вилиняла під пахвами. Ото сором Але то пусте.
Дмитро склав руки дашком над білою скатертиною і мовчки спостерігав за нею, поки офіціантка, котра невчасно сунулася запитати: «Може, вам ще налити?» не перервала їхньої ідилії:
Не зараз! Так от, Тоню, звернувся він до неї, котра, виявляється, вже хвацько пє горілку. Я недаремно згадав отой епізод. Ну, ти памятаєш Ця каблучка знята з пальця однієї нацистки. І я вважаю, що ти гідна її носити. На, тримай.
З цими словами Дмитро знову урочисто підсунув носовичка, в котрому лежав перстень, до Тоні, явно очікуючи вдячності. Однак миттєво почув у відповідь:
І ти гадаєш, я носитиму оце? Вона гидливо відсунула його. І потім, звідки ти знаєш, що та, в якої ця каблучка була відібрана, була нацисткою?
Чоловік поморщився:
Усі наші вороги заслуговують на кару! І потім, вона вже померла. То яка тепер різниця: була, не була Бери!
Та не треба мені! вже голосно обурилась Тоня.
Бери, кажу погрозливо просичав Дмитро. Я віддаю тобі все, що маю. Бо ти мати моєї дитини, і я хочу піклуватися про тебе.
Тоня лише знизала плечима і відвернулася до вікна. За ним все так само цвірінькали пташки, оспівуючи таке скороминуще літнє тепло. А ось по-святковому вбрані театрали кудись зникли мабуть, вже починалася опера. Вона згадала свою бабусю-травницю, в котрої на городі з-поміж інших цілющих і запашних трав і тмин ріс. Бабуся його вирощувала на продаж і собі до хліба додавала. Згадалися і помідори, і велика біла редька, її Тоня не дуже любила, однак, як на лихо, саме вона гарно росла на сухій, порепаній землі півдня України. А якщо вірити бабусі (а та зналася, ще й як на цім), редька особливо була корисна для молодого організму онучки
ЯПривіт. Давно не чулись.
Тож я Марія. Саме те немовля, про появу якого на світ наприкінці сорок шостого йшлося в попередній книжці.
Мене назвали так батьки інтернаціональна родина, як зараз кажуть, котрі обирали з-поміж дивовижних імен, як-от Даздраперма, Ревміта І всі вони несли в собі, немов ті палімпсести, глибокий комуністичний сенс. Однак мама ніколи не була комуністкою, тож вони з батьком зупинились на простому імені, значення якого здебільшого зводиться до прозелітської місії однієї жінки, котра народила Мессію. Але як я не стала комуністкою, так і віруючою мені стати не дали. Тож просто Марія. Народжена у грудні сорок шостого від німкені з Берліна і двічі Героя Радянського Союзу, котрий той самий Берлін «визволяв». Якщо ви гарно знаєте історію Радянського Союзу, то приблизно зрозумієте подальшу долю моїх батьків. І поки що крапка на цьому.
Але от що я хочу додати.
Звісно, та каблучка було зовсім не єдине, чим володів Дмитро Степанович.
На початку 50-х гомін лихоліття війни притих, а подекуди, в особливо удачливих сімях, ніби й зовсім про війну забули. Відбувалася перебудова, зміна поколінь, уявлень про життя і навіть цінностей. Почалося якесь всеохопне оновлення. Ренесанс. Памятаєте, як у Булгакова? Звісно, ні Бо якщо ви з пятдесятих Булгакова і його творів для вас ще не існує. Роман «Майстер і Маргарита» побачить світ тільки у 1966 році, через 26 років після його смерті, і лише в скороченому журнальному варіанті.
Йдеться про оновлення побутового характеру. Про покращення не про помякшення, розширення, спрощення, амністію, повернення Про це мова йтиме пізніше.
А втім, як би скромно не жили кияни, вже зявився телевізор, та й радіозавод почав випускати різні моделі, так би мовити, створюючи попит на консьюмеризм. Купив радіо а тепер мрій про покупку телевізора! (Звісно, лише мрій)
Хоча заради справедливості треба зазначити, що радіо захопило радіопростір від Магадана до Ужгорода ще далеко до війни. І телебачення зявилося ще до війни. Гітлер і Сталін одночасно зрозуміли, яке значення для ідеології воно матиме. І поки Лені Ріфеншталь9 отримує німецьку Олімпійську відзнаку 1-го класу за зйомки різноманітних спортивних подій під час Олімпіади 1936 року, що її, разом з урочистою промовою Гітлера на відкритті транслювали вже повним ходом по німецькому ТБ, в Радянському Союзі якийсь суцільний технічний провал з радіоглядацьким простором
Адже в СРСР телебачення з самого початку розвивалося в двох паралельних напрямах: по шляху так званої «електронної розгортки» і «механічної». Уявіть собі величезну, з холодильник, коробку зі сталевим або мідним диском. Перший екран був розміром із сигаретну коробку, зеленого кольору. Власне, самого екрана не було він лежав на дні коробки. Стояла величезна махина, всередині неї був маленький екранчик, навпроти дзеркало, в якому екранчик відбивався, і люди дивилися в дзеркало.