Товариство осиротілих атеїстів - Галина Вікторівна Горицька 8 стр.

 Ось ці небезпечні. Ось цих треба

Богдан поморщився і замовк. Навіть не намагався видаватися веселим, як завжди. Геннадій Петрович уважно стежив за товаришем. Той продовжив розповідь:

 Але ж і хвацько забацав віршик свій, рифмач недобитий, чи то пак недосаджений. Нічого Нічого Ось відмотає свій строк і його знову туди ж на нари. Вийде почне знову ротяку відкривати, і кожен другий, поки він на своїй семиструнній гітарі наярює, на нього доноситиме куди слід. Всюди наші люди, Гено.

Богдан похмуро замовк. Він був з іншого, сьомого відділу. Однак негласно з Геною йому можна було ділитися. Одна установа, одні секрети на всіх. Ресторанний вокаліст, скориставшись затишшям поміж чекістами, затягнув свою улюблену «Ой, кто-то с го-оорочки спусти-иился», а Богдан замовив офіціанту яєчню єдине, що в той передранковий час ще подавали.

 Чого ти такий похмурий? нарешті наважився запитати Гена. Тільки не кажи, що через цього кобзаря зеківського. Тобі таке не може настрій зіпсувати я ж знаю.

 Мене переводять.

 Що-о? майор гаркнув так, що на них обернулося кілька офіціантів. З відвідувачів цієї пізньої години в барі були лише вони і двоє пяних дядьків у дорогих костюмах за столиком біля стіни.

Богдан відразу зрозумів занепокоєння товариша:

 Не переживай так. Це не покарання. Мене не розжалували, а справді переводять в девятий відділок. Тепер займатимусь охороною українського уряду. Я навіть радий цьому промимрив, ледь не плачучи, капітан.

 Воно й видно Який ти радий

Майор обперся ліктями на липкий від розлитих коктейлів стіл і кивнув завідуючому баром. Той моментально дав вказівку, непомітну для стороннього погляду, і юний співак, виглядаючи з оркестрової ніші, затягнув Богданову улюблену:

Майор мугикав у такт, аж раптом Богдан не витримав:

 Ти думаєш, мені приємно, що рік у ленінградський розвідшколі коту під хвіст? Я ж на хорошому рахунку у начальства. А тут

 То що сталося? посерйознішав майор.

 Волосся і зріст

 Що?

 Сказали не можу займатися зовнішнім стеженням. Я ж високий блондин. Такі стають розвідниками лише у кінофільмах. Ти що, гадаєш, якби такий співробітник, як із «Подвигу розвідника», Федотов, справді існував він би виглядав, як актор Кадочников17?

 Щось ти загнув

 Я? Та ні. То не мої слова. Я тобі цитую свого начальника. І хоч я ні в чому не винен Але ось так Потім Богдан перервався, гукнувши до офіціанта: Мені ще коктейль, будь ласка. Тільки без лимона і не треба лікеру. Просто горілки налийте!

Геннадій Петрович у свої спогади нещодавньої зустрічі з товаришем так далеко полинув, що ледь не впав з перекладини, виконуючи ранкові вправи на подвірї. Красивий, дебелий, з випуклими біцепсами і крапельками пролетарського поту поверх майки та галіфе. Усе як годиться. Чистокровний словянин, яким він себе вважав. Без усіляких там галичанських, середньоазійських та інших домішок. Звісно, він не був шовіністом. Просто трохи зверхньо ставився до інших національностей. Це мяко сказано. Майору спало на думку: «СлаваСталіну, що в рідному відділку з розробляння духовенства усіх конфесій я можу бути таким гарним, і ніхто мене за це звідти не попросить».

Насправді тридцятивосьмирічний майор Геннадій Петрович, котрий все чекав на чергове підвищення «за терміном» не був ані зразком чоловічої краси, ані хоча б «в другому ешелоні», так би мовити. Однак неймовірна цілеспрямованість, ідейність, що вилискували в очах собачою покорою до начальства, і пряма причетність до відділку «О» надавали йому певного геройського флеру. Особливо в очах жінок.

Якщо вже говорити про те, що у відділку називали «характеристикою», то він був зросту метр сімдесят сім. Вага девяносто кілограмів. Очі каро-зелені, іноді жовті. Барильце, що вже намічалося, і поріділа шевелюра. Коли посилено займався спортом і не впадав у перманентні, однак легкі запої (знаєте, є такий тип маскулінних чоловіків, котрі без певного рівня етилового спирту в крові мов без рук), то розквітав і легко набирав мязову масу.

Імовірно, вам цікаво, звідки я знаю його «орієнтування» і приділяю цьому таку увагу? Адже я не дуже полюбляю надавати зовнішніх характеристик героям, які, я в цьому впевнена, набувають їх самі, в вашій багатій уяві.

Імовірно, вам цікаво, звідки я знаю його «орієнтування» і приділяю цьому таку увагу? Адже я не дуже полюбляю надавати зовнішніх характеристик героям, які, я в цьому впевнена, набувають їх самі, в вашій багатій уяві.

Річ у тім, що оце саме «орієнтування» саме зараз на його роботі посилено вивчає начальство. Бо не лише товариша Богдана переводять до іншого відділку.

Однак Геннадій Петрович про це ще не знає. Він спокійний і пишається собою, бо саме закінчив розробку справи одного такого ідейного. І вважає себе справжнім громадянином не зіпсованим, як-от інші, ідейні. Котрих тільки (якщо вірити словам кмітливого товариша) і саджали зараз.

Власне, всі вони були ідейними ті, яких доручали таким, як він, чекістам-мдбешникам. Одні їх, нескорених, розробляли, інші вели. Ще були треті, інформатори ті втиралися до них у довіря, слухали на кухні їхні розповіді, гойдали в такт ногою під їхні пісні, дивилися їм в очі і кивали головами: «Говори, говори, розкажи мені все» І крутилося веретено стрічі, розмотуючи нитки долі. А потім, уже там, у ГУЛАГу, їх також зустрічали чекісти, адже охоронцями Головного управління виправно-трудових таборів, трудових поселень і місць увязнення виступали працівники Міністерства державної безпеки.

Особисто для нього, майора того самого міністерства, громадяни Радянського Союзу ділились на два типи: були лише зека (дарма що Беломорканал добудували, а термін «заключонний каналоармієць», себто навіть його абревіатура, залишилась, вїлась) і чекісти.

Вся падаль і гниль, всі блатні, всі каліки, торгаші, ідіоти, котрі не могли за себе постояти і на яких могли в будь-яку хвилину донести, всі поети, націоналісти, всі незгодні то були потенційні зека. Всі невлаштовані після війни інваліди, фронтові хвойди, безпризорні сироти, що залишились після смерті батьків, загиблих на фронтах

Та були інші, такі, як він, вівчарки, поводирі, люди при владі, вожді в міні-форматі (звісно, він ніяким чином не зазіхав на єдиного лідера нації, упаси Боже), такі собі його підручні, допоміжні ланки, котрі не давали цьому союзу співдружніх, цій країні зеків розвалитись. Їх було багато Майже кожен другий ні-ні та й стане чекістом.

Адже хто такий чекіст по суті? Це агент, котрий бореться з контрреволюцією і саботажем, анархією, повстанням, невдоволенням, підривом ладу. Це не лише військовий, як він, це також інформатор, павліки морозови, як то баба Дуня, що донесла на власного сина, бо він погано відзивався про Вождя на кухні. Мовляв, на фронт їх кидали, як мясо. Ач який важливий. І тепер сидить її Ігор в Белбалтлазі. Шкода, канал вже до нього збудували в рекордно короткі строки. Ну нічого. Все ж не сидить трудиться. Адже всі виправні установи для того і створені: аби не ляпали зайвого ті, котрі до цього схильність мають, і безкоштовно працювали. Чого штани протирати на нарах? Треба братися за діло. І саме чекісти з МДБ «забезпечували дисципліну» і «ударну працю». Адже в умовах неефективної дефіцитної економіки хтось мав прокладати нескінченні залізничні магістралі, рити котловани, будувати. Розбудовувати соціалізм вільної і демократичної Країни Рад.

І задля того, щоб правильним дихалось, можна кількох і урити. Не убуде.

Я все думаю про свого майора державної безпеки і хочу вам сказати ось яку річ. Деформація свідомості виникає в першому поколінні (так би мовити, буває прищепленою), або під дією цілеспрямованого клінічного втручання в психіку індивіда, або під впливом якихось катастрофічних подій. Або ж деформація як безперервна еволюція в бік неправильності (хоча хто сказав, де і що є вірним?)

Я, звісно, не психолог, і моє уявлення про цю деформацію суто субєктивне. Але А, грець з ним. А що не є субєктивним у цьому світі? Ось ви мені скажіть?

Може, Біблія? А як же бути з усіма цими Євангеліями, невідомо насправді ким складеними? Як бути з шизофренією Пророка Мухаммада? Аль Гам ду Лі Ляя18. Звісно, альгамдулілля, але все ж?

І як бути з тим, що я, невідомо з яких причин, наводжу приклади з теології, коли вже давно стало відомо, що в Радянському Союзі Бога нема. Нема сексу і Бога. Розрив стереотипу, геп19, так би мовити.

Але нещодавно я читала перекладену німцями статтю одного відомого американського психолога в берлінській газеті. Власне, його батьки такі самі кияни, як і я. І вони також емігрували, мабуть, рятуючись від революції. А я просто від Але про це іншим разом. Пізніше.