Наприклад, школа вивчення «Ши цзіну» на території князівства Ці на основі «Чунь цю» розробила систему ворожіння, що застосовувалась для вдосконалення правління.
Цим же прославився перед імператором У-ді згаданий вище видатний конфуціанець тієї епохи Дун Чжуншу, який, як вважають, вмів знайти в «Чунь цю» передбачення про події майбутнього, пояснити те, що відбулося в минулому чи відбувається в теперішньому.
Згаданим вище указом У-ді 136 р. до Р. Х. було затверджено тексти «Пяти канонів» саме в редакції «школи текстів нового письма».
У I ст. до Р. Х. виникла також «школа текстів старого письма» («гу вень цзін сюе»), вчення якої ґрунтувалось на текстах, записаних «дореформеним письмом» («да чжуань»).
За легендою, вона утворилась на основі корпусу збережених текстів («Шу цзін», «Лі цзи», «Лунь юй», «Сяо цзін»), що нібито були виявлені потомком Конфуція Кун Аньго (бл. 156 бл. 74 рр. до Р. Х.) в стіні під час перебудови будинку Конфуція. За іншою версією ці тексти знайшов правитель повіту Лу Гунь-ван.
Головну увагу ця школа приділяла тлумаченню «Гувень Шан шу» («Книга переказів старого письма»), тобто «Шу цзіну», «Чжоу гуані» («Чжоу лі») та «Цзо чжуані» («Коментар Цзо [Цюміна]» на «Чунь цю»), текстові «Лунь юю» та коментареві «Мао» на «Ши цзін».
Послідовники «школи текстів старого письма» оголосили тексти «школи текстів нового письма» ненадійними та неповними. Натомість останні оголосили тексти «школи текстів старого письма» сфальсифікованими.
«Школа текстів старого письма» вважала своїм основоположником Чжоу-ґуна (XI ст. до Р. Х.), а Конфуція його послідовником та більшою мірою, істориком. Зокрема «Шість канонів» у цій школі розглядали як впорядковані Конфуцієм історичні матеріали.
Крім того, при тлумаченні канонів у «школі текстів старого письма» з підвищеною увагою ставилися до тлумачення окремих слів та виразів, а тексти сприймали буквального, застосовували історико-філологічні засоби тлумачення, і навіть робили спроби лексико-граматичного аналізу текстів. Саме в цій школі було створено перші тлумачні словники, що призначалися головним чином для потреб коментування перш за все це, звісно ж, «Еря» («Наближення до класики»), згодом канонізований, та «Шо вень цзе цзи» («Пояснення простих знаків та аналіз складових») Сюй Шеня (бл. 58147) з 14 частин, що серйозно вплинув на подальший розвиток канонознавства.
Коментаторський напрям «школи текстів старого письма» набув розквіту в епоху Східної Хань (25220), отримавши назву «ханське вчення». Він справив суттєвий вплив на видатного канонознавця Чжен Сюаня (127200), який вперше прокоментував тодішню систему канонів як цілісний інтелектуальний комплекс та прагнув у своїх коментарях узгодити тлумачення «школи текстів старого письма» та «школи текстів нового письма».
Видатний вчений Кунь Аньго, який був прямим нащадком Конфуція, пропонував офіційній владі канонізувати тексти «школи текстів старого письма», однак отримав відмову.
Тексти двох шкіл відрізнялися розбивкою на розділи та глави, обсягом і навіть змістом (складалися із різних фрагментів, по-різному інтерпретували історичні події, діяння історичних чи міфічних осіб тощо).
Тож між двома канонознавчими школами впродовж усього періоду Західної Хань тривала гостра ідеологічна боротьба, що під кінець цього історичного періоду набула політичного характеру.
Найгостріші суперечки точилися під час правління західноханського імператора Ай-ді (6 р. до Р. Х. 1 р. після Р. Х.), першого східноханського імператора Гуан У-ді (2558) та імператора Чжан-ді (7689), коли представники «школи текстів старого письма» набули офіційного визнання і їм надавали вищі вчені звання «знавця канонів» «бо ши».
Основне суперництво двох шкіл відбувалося по лінії коментаторських традицій літопису «Чунь цю» «Ґунян» з боку «школи текстів нового письма» та «Цзо чжуань» з боку «школи текстів старого письма».
Поділу коментаторських шкіл на «школу текстів старого письма» та «школу текстів нового письма» передувало більш давнє розмежування коментаторських напрямів за місцем їхнього започаткування. Коментаторські школи, що зародились у царстві Лу та повязувались з іменем видатного конфуціанського Вчителя Мен-цзи (бл. 372289 рр. до Р. Х.), та коментаторські школи, що зародились у царстві Ці, що повязувались з іменем іншого видатного конфуціанського Вчителя Сунь-цзи (бл. 313 бл. 238 рр. до Р. Х.).
Цей поділ коментаторських шкіл не цілком збігався з поділом на «школу текстів старого письма» та «школу текстів нового письма» всі «школи текстів старого письма» виводили своє походження з рідного для Конфуція царства Лу, однак серед «шкіл текстів нового письма», більшість з яких вели своє походження із царства Ці, було кілька ліній передачі, що походили також з царства Лу коментаторська традиція «Ши цзіну» («Лу ши»); старша «Дай» та молодша «Дай» школи коментування «Лі цзи»; школа коментування «Ґулян» на «Чунь цю».
Приблизно ще через сто років після У-ді (15686/87 рр. до Р. Х.), у 26 р. до Р. Х., під час правління імператора Чен-ді, знову було видано указ про розшук втрачених книжок. Цього разу цим мали займатися спеціальні чиновники, до обовязків яких входило розшукувати тексти по всій країні.
Як наслідок, до імператорської бібліотеки надійшло дуже багато книжок, але вони зберігалися абияк: невпорядковано та несистематизовано, тож користуватися книгозбірнею було дуже важко. Крім того, книжки на бамбукових планках нищилися від часу, шкідників та умов зберігання.
За того ж імператора Чен-ді (на троні: 326 рр. до Р. Х.), коли імператорське книгосховище знову поповнилося численними виданнями, зібраними по всій імперії, канонознавець Лю Сян (796 рр. до Р. Х.), який служив при дворі трьох ханських правителів, військовий теоретик Жень Хун та медик Лі Чжу-го провели величезну роботу з відновлення та впорядкування цих книжкових багатств.
Після смерті Лю Сяна цю роботу продовжив його син Лю Сінь (бл. 46 р. до Р. Х. 23).
Саме завдяки титанічній діяльності попередників щодо активного відновлення текстів та збирання давніх книжок, Лю Сінь мав змогу впорядкувати їх за різними категоріями, а приблизно у 5 р. до Р. Х. створив знаменитий каталог «Сім підрозділів» («Ці люе»), що дійшов до нашого часу у вигляді бібліографічної глави у складі «Історії [ранньої] династії Хань» («Хань шу»).
У книжковому каталозі «Сім підрозділів» («Ці люе») зафіксовано 3390 цзюанів (звитків) книг, що їх Лю Сінем було поділено на сім підрозділів: зібрання (антології та авторські збірники); шість класичних книг (конфуціанська класика, до якої не входили «Ши цзін» та «Шу цзін»); філософи; «Ши цзін» та «Шу цзін»; військові трактати; практичні науки (до яких також зараховувались астрологія та ворожіння) та медицина (з алхімією та магією).
Цей поділ передбачав, що книжки тих чи тих класифікаційних одиниць зберігатимуться в окремих приміщеннях.
Лю Сян та Лю Сінь були видатними текстологами. Вони звіряли та редагували давні тексти, а деякі памятки фактично відновлювали за цитатами з інших творів. Також вони вносили зміни до структури творів, обєднуючи матеріал у більш обємні глави (пянь). Наприклад, трактат Сюнь-цзи до їхнього редагування складався із 322 глав, а після лише з 32.
Однак відомо, що Лю Сян вносив і серйозні редакторські правки до текстів: скорочував повторення та деякі глави подібного змісту, що призвело до спотворення змісту деяких трактатів.
Узурпатор престолу Ван Ман (45 р. до Р. Х. 23) також приділяв багато уваги впорядкуванню імператорської бібліотеки. Відразу після захоплення трону він доручив Лю Сіню (який на той час підтримував Ван Мана) скласти перелік «дозволених книжок», до якого тоді було занесено 677 назв до нашого часу з цього переліку дійшла лише (або «аж») чверть.
Ван Ман встановив звання «бо ши» за знання текстів «школи текстів старого письма» та припинив надавати це звання за знання текстів «школи текстів нового письма». Він прагнув «відновити ідеали давнини» на цьому ґрунтувалися його політико-економічні реформи, тож опиратися міг саме на тлумачення «школи текстів старого письма».
За Ван Мана докладалися величезні зусилля щодо систематизації та редагування давніх рукописів. Саме в цей короткий за історичними мірками період створено остаточні редакції багатьох творів, що дійшли до нашого часу.
На межі I та II ст. сестрою видатного історика Бань Гу (3292), Бань Чжао (бл. 49 бл. 120) написано працю «Заповіді для жінок» («Нюйце» ), що пізніше увійшла до окремого нормативного конфуціанського зібрання текстів для жінок, так званого «Чотириканоння для жінок».
У середині II ст. (143 р.) собівартість паперу стала нижчою за собівартість виготовлення шовку. Про це дізнаємося з приватного листа, в якому повідомляється, що виготовити копію бажаного твору на шовку нема змоги, бо його собівартість є занадто дорогою порівняно з папером.