У середині II ст. (143 р.) собівартість паперу стала нижчою за собівартість виготовлення шовку. Про це дізнаємося з приватного листа, в якому повідомляється, що виготовити копію бажаного твору на шовку нема змоги, бо його собівартість є занадто дорогою порівняно з папером.
Тоді ж два видатні канонознавці: Ма Жун між 140 та 150 рр. та Чжен Сюань між 160 та 200 рр. вперше уклали свої коментарі до «Пятиканоння», в яких вчення викладено цілісно. Успіх цих коментарів серед книжників був величезним.
Хоч ідеї цих вчених не відрізнялися від ідей їхніх попередників, але вони узгодили різні інтерпретації тих чи тих пасажів канонів між собою, що полегшило їх вивчення.
На межі III ст. через зосередження влади в руках імператорських родичів, євнухів, фаворитизм, корупцію та сваволю, з правління Хе-ді (на троні 89106) стали помітними кризові явища в управлінні відновленою династією, які посилилися при Хуань-ді (на троні 147167) та стали незворотними при правлінні Лін-ді (156189; на троні 168189).
Після завершення гарячих дискусій між вченими у 174 р. імператор Лін-ді наказав Цай Юнові вигравіювати на камені «нормативні» версії канонічних книжок та виставити їх у столиці на околиці м. Лоян, де була розташована Імператорська академія та в місці, що називалося Хундуминь. Це повеління було виконано одним почерком впродовж 175183 рр. тексти було вигравійовано на більш ніж 50 камяних стелах.
Зокрема, саме тоді повністю на каменях висікли: «Шу цзін», «І цзін», «Ши цзін», «І лі» (що тоді зазвичай називали «Лі цзи»), «Чунь цю» з коментарями Ґунян Гао, «Лунь юй».
У роки правління Чжен ши (240248) династії Вей до ханських канонічних текстів додали камяні стели із вигравійованими на них трьома зразками почерку «Шу цзіном» та «Чунь цю» з коментарем Цзо.
Відомо, що фрагменти цих стел збереглися аж до епохи Сун (9601279)!
Для того часу це мало величезне значення з такими камяними стелами можна було вивчати тексти канонів, звірити власну копію тексту чи зняти копію для себе, поспілкуватися з іншими знавцями тощо. Як свідчать джерела, в ті часи до стел щодня приходили багато людей.
Для копіювання «нормативних» текстів канонів студенти академії заповнювали тушшю ієрогліфи, висічені на камені, робили з них відтиски на шовку чи папері такий спосіб можна вважати прообразом майбутнього ксилографічного друку книжок.
Пізніше, зокрема, через повстання «Жовтих повязок» у 184 185 рр., природні катаклізми, економічний занепад, династія Хань поступово втрачає свою могутність. Особливе невдоволення та ненависть у аристократії, бюрократії, полководців та військових викликало засилля євнухів, які фактично узурпували владу та вплив на імператорів.
На середину 190-х років на хвилі боротьби з «Жовтими повязками» сформувалися кілька найсильніших регіональних військових лідерів, які повели між собою боротьбу за володіння Китаєм Цао Цао (155220), Сунь Цюань (180252) та Лю Бей (161223). Цао Цао мав політичну і легальну перевагу, бо в його ставці перебував останній ханський імператор Сянь-ді (на троні 189220).
Після смерті Цао Цао в 220 р. його син, Цао Пі (187226), примусив Сянь-ді відректися від трону на свою користь і проголосив себе імператором династії Вей (220264). Лю Бей у травні 221 р. також проголосив себе імператором суверенної династії Хань-Шу (221263), а пізніше, наприкінці 222 р., і Сунь Цюань проголосив власну династію царство У (222280).
Так розпочалася нова історична епоха, що отримала назву Трикнязівство («Сань го», 220264), яка започаткувала тривалий період роздробленості Китаю фактично до другої половини VI ст. епоху «Шести династій» («Лю чао»).
Згідно з традиційною історіографією Китаю, епоха «Шести династій» поділяється на чотири періоди: «Трикнязівство», Західна Цзінь (264317), Східна Цзінь (317420), Південні та Північні династії (420589).
Віднедавна в китаєзнавстві почали вважати, що епоха «Шести династій» один з важливих етапів у історії Китаю, коли сформувались ті духовні форми та феномени, що донині визначають зміст терміна «традиційна культура Китаю».
Через громадянські війни в період «Трикнязівства» країну було розорено, а економічне життя повернулося фактично до натуральних форм. Одним з ознак цього є скасування у 221 р. обігу грошових знаків (монет цянь), а для розрахунків почали використовувати зерно та шовк.
Через громадянські війни в період «Трикнязівства» країну було розорено, а економічне життя повернулося фактично до натуральних форм. Одним з ознак цього є скасування у 221 р. обігу грошових знаків (монет цянь), а для розрахунків почали використовувати зерно та шовк.
Як руйнувалося звичне життя династії Хань, а країна занурювалася у війну «всіх проти всіх» впродовж кількох десятиліть, до часткового обєднання країни під владою династії Цзінь у 280 р., заснованої після державного перевороту в царстві Вей, описано у видатному китайському романі «Трикнязівство», написаному у XIV ст.
При наступникові першого імператора Цао Пі (на троні 220226) Цао Жує (імператор Мін-ді), в державі почалося протистояння між правлячим домом та іншими аристократичними кланами, зокрема сильним кланом Сима, представники якого пізніше й здійснили державний переворот та заснували нову державу.
Та попри напружені соціальні та політичні події, інтенсивне духовне життя у Китаї не припинялося: писалися та збиралися книжки, коментувалися канони, творилися поезія та живопис.
Книжки з імператорської бібліотеки імператорів Вей зберігались у бібліотечному відомстві («Мішу-шен»), у спеціальному павільйоні Мішуге та трьох інших павільйонах.
Зберігачами рукописних фондів були Чжен Мо (213250) та Сюнь Сюй (пом. у 289 р.), до посадових обовязків яких входило також класифікування рукописів та укладання каталогів.
Чжен Мо уклав каталог «Книги внутрішніх [покоїв]» («Чжуншу»), а Сюнь Сюй «Новий опис» («Сінь бу»), де зафіксовано 99 145 цзюанів (звитків) книжок як бачимо, за досить короткий час знову вдалося зібрати велику книгозбірню.
Саме Сюнь Сюй у своєму каталозі запропонував нову чотиричленну класифікацію книжок, що кардинально відрізнялася від класифікації, уведеної Лю Сінем. З VII ст. вона стала панівною в бібліотечній справі імператорського Китаю на наступне більш ніж тисячоліття.
Ця класифікація складалася із: Цзін (конфуціанські канони); Цзи (філософи; пізні конфуціанці, згаслі філософські школи (напр.: моісти та легісти), військові теоретики та природничі науки); Шу (історики; сюди також зараховували офіційні та неофіційні династійні історії, життєписи, юриспруденцію, генеалогію, бібліографію тощо) та Цзі (вишукана література та поезія (вірші, оди, написи тощо).
Під час правління другого імператора династії Вей, Мін-ді (205239, правив у 226239), класичні книжки знову вирізали на камяних стелах та виставили у столичній школі в м. Лоян, але цього разу кожен ієрогліф того чи того канону вирізали трьома почерками «сяо чжуань» («мала печатка», письмо, що застосовувалось у часи правління династії Цінь (221207 рр. до Р. Х.)), «чжуань шу» («давня печатка», архаїчний стиль) та «лі шу» (стандартний стиль письма, «ділове письмо») найпоширеніший каліграфічний стиль того часу.
У III ст. Ван Су (195256) уклав нові коментарі на «Пятиканоння», що справили значний вплив на становлення конфуціанства, хоч і не дійшли до нашого часу.
Внаслідок державного перевороту Сима Яня (236290, на троні 265290), наприкінці 265 р. було засновано династію Західна Цзінь (265316).
Правління Сима Яня позначилося значними соціально-економічними та культурними перетвореннями, що мали на меті відновлення сільського господарства, впорядкування системи оподаткування та створення дієвого адміністративно-бюрократичного апарату. Впродовж 279280 рр. Західною Цзінь було завойоване і царство У.
Однак незабаром на Цзінь розпочали наступ сюнну під орудою Лю Юаня, який вважав себе нащадком правителя (шаньюя) давньої держави сюнну, а у 304 р. проголосив заснування васального від Китаю царства Хань (304318) та прийняв титул вана.
Лю Юань був високоосвіченою людиною, знавцем конфуціанської та іншої китайської класичної літератури і щиро вірив у своє призначення «відновити велику Хань».
Під цим військовим тиском імператорський двір Цзінь у 317 р. був вимушений залишити столицю Чанань та перебратися на південь до м. Цзянькан (біля теперішнього Нанкіна). Так розпочалася епоха Східної Цзінь (317420).
Тим часом на півночі одне за одним змінювались 16 царств, що визнані традиційною китайською історіографією, хоч насправді їх було більше.
Своєю чергою на півдні влада зустрілася з іншими колосальними викликами. Йдеться, зокрема, про величезну міграцію населення, масштаби якої оцінюють від одного до двох мільйонів осіб. З нею вдалося впоратися завдяки енергійним діям влади (розселення біженців, залучення їх до сільськогосподарського виробництва через освоєння цілинних та малопридатних для обробки земель тощо). Крім того, економічні та політичні інтереси емігрантів зіштовхнулися з інтересами місцевих знатних «сильних будинків».