а лиш себе, як забредуть у шкоду
Нікого не винить лише мудрець!..
41Задумав що Аллах, як дав жадобу нам?
Потішити тіла й віддати хробакам?
Так, задуми Творця не зрозумівши толком,
без толку живемо і йдем навстріч гробкам.
Авіценна
(980 1037)1Не схвалюю брехню, бо я не лицемір.
Вклоняюсь істині, яка найкраща з вір.
Я з вами став на прю, і грішники, й святоші!
Аллах акбар, і Він розсудить мудро спір
2Коли б всезнайком став, як деві, хитрий біс,
то доля не була б за тайною завіс,
зарані знав би я, коли біда чатує -
не бачив би ніхто моїх гарячих сліз.
3У морі слів є сокровенна суть -
її нам мудрі люди принесуть.
Про Всесвіт думаю одні лиш тайни,
відклав розгадку їхню на майбуть.
4Терзаюся роки в земній юдолі
і суть людей взнаю, хоча й поволі:
знітившись, бороду куйовдять всі,
або скриплять зубами у неволі.
5До мудрих вчителів ходили ми колись.
Їх мудрістю, здалось, ми підкорили вись.
Та лиш в кінці життя ми істину збагнули:
із праху ми! Як пил, до хмари піднеслись.
6Є люди, звиклі братися за меч:
їм не життя, коли без ворожнеч!..
Горбатих, кажуть, виправить могила,
а ці життям ганьблять своїх предтеч
7Хвалько стає донощиком мулли.
Зберіг ти тайну гідний похвали!
Вона слуга, допоки таємниця,
розкажеш всім зазнаєш кабали
8Твої злодійства тавра чи печаті,
а ти в Аллаха просиш благодаті.
Надієшся даремно ти, повір:
посіяв зло його ти маєш жати!..
9Мій друг у недруга мого вже гість
Як не мудруй, та це погана вість.
Не їм я цукру раптом там отрута?
Боюся мухи з коброю щось їсть!..
10Позичив недруг погляд у гадюк,
а в пазусі достатньо каменюк.
Поглянув би на мене, як на друга,
я посміхнувся б також без принук.
11Ти добре знаєш буде каяття,
але чи буде час для вороття?
Трудись, щоб добрий слід в житті лишити,
щоб грішним не було твоє життя.
12За істиною йди і знайдеш путь вперед,
а зваби всі свої спали, мов очерет.
Коли захочеш людям істину сказати,
то не шукай найвищий в місті мінарет.
13Від сивини в очах стає вже біло,
тож поспішай узятися за діло,
бо як в житті тобі сягти вершин,
як стануть немічні душа і тіло?
14Як дошка шахова, лежить земля,
на шиях у фігур Судьби петля.
У небуття пішли і пішаки, і ферзі
І ми зіграєм в шахи опісля.
15Коли не пєш вино, щодня ти чуєш сміх.
А питимеш щодня всі визнають за гріх.
Мудрець, бродяга й шах все ж не страшаться суду!
Ти не із них? Не пий! Віддай мені свій міх
16Недоля, корчмарю, готує нам розлуку:
для тебе збитки лиш, ну а для мене муку!..
Востаннє дружать тут твій джбан і піала:
ти джбан з вином підняв я з піалою руку
17Вино наш щирий друг, та є у нього вада:
чим більше дружиш з ним, тим менша в тебе влада.
Як мало ліки пєш, багато пєш отруту!..
Тож друзів бережись, правителю Багдада
18Допоки Божий світ не стлів дотла,
тебе й корчму розлучить не хула:
до чаш припав, як до груді дитина,
тепер свята для тебе піала.
19І кожний образ стертий кимось слід -
в могильнику часу мільйони літ.
Та зробить Всесвіт врешті коло -
Всевишній явить нас у Божий світ.
20Як сніг вершин, у мене сивина.
Сади цвітуть, та, мабуть, не моя весна.
Білоголовому від матінки-природи -
то чорний хліб, то залишки вина
21Велика таємниця в цім вині:
Знак Неба бачу в кухлику на дні!
Підчаший, хочу я омити душу -
подай безносий джбан скоріш мені!..
22Вина налийте щезне хай біда,
хай радість буде в мене молода.
Вино вогонь, але земні печалі
погасить враз, немов Жива вода
23Любов Аллах створив давно на честь Землі
і чашу пристрастей поставив на столі.
Мед бурштиновий з молоком ти пив раніше,
тепер журу, закоханий Абу Алі.
24Твоя коса страшніша, кажуть, змій,
але боїться стріти погляд твій!
Сповза по спині аж до пят і вється
у такт ході на стежечці крутій.
25Душа стліває, наче та свіча,
я з ніг валюся, мовби від меча,
та твій прихід, красуне, гарні ліки,
та твій прихід, красуне, гарні ліки,
хоч лікар хворим їх не признача
26Лоза запломеніла, як зоря,
трава жовтіє, наче догоря,
а листя, що шуміло, мовби натовп,
упало ниць, як раб до ніг царя
27Не в кожній кралі є та таїна,
яка буває в доброго вина.
Та всяка із красунь вину подібна:
підступно зрадить будь-кого вона.
28Мандрівник-сонечко у вишині,
дарунок в небесах знайди мені.
Таких закоханих ти вже стрічало
чи бачило покійними в труні?
29Без сяєва твого лиця похмурі дні:
у темряві тепер серця й стежки нічні.
Тому крізь сльози я дивлюсь в страшному сні,
як ти дісталася комусь, а не мені.
30Знов чашу із трунком пєш, серце, до дна,
хоч ти мов троянда в саду чарівна.
Кохання і квітка мов полумя свічки,
та видно багрянець лише дотемна.
31Цвіте троянда у моїм саду,
радіє сонцю, на свою біду:
коли настане день мого весілля,
пелюстками обсиплють молоду!..
32В людськім садку теж парші на плодах.
Плакучі верби чи жінки в сльозах?
Небесний садівник про нас подбає -
і наші болячки сховає прах.
33До Мекки люд приходить у сльозах
і, каючись, лицем лягає в прах.
Радіють грішні, облегшивши душу,
щоб завтра знов погрузнути в гріхах
34На вид солодка, та гірка основа,
коли про правду почалася мова.
Якщо ви правду кажете у вічі,
знайти нелегко вам халву для слова.
35Поет нечасто чує похвалу -
частіш монету кинуть в піалу
і змусять цим хвалу собі співати!
Тому волію слухати хулу!..
36Що тайна суть людей не новина!
Але колись відкриється вона,
тому що сутність всякої натури
в діяннях нам проявиться сповна.
37Я вранці піду за зорею-звіздою,
піду від суєт, що довкола ордою.
Халат залишу в материнських руках,
бо жде вже пророк із святою водою.
38І в добрій справі став собі межу:
з меча свого очистивши іржу,
не здумай ним неправду подолати -
в бою словеснім я допоможу!..
39Переписав ти знову заповіт:
не жаль вдовиних сліз, не жаль сиріт!..
Ти в Бога не проси лише для себе -
і стане щедрим і до тебе світ
40До ранку порве Бог намисто з зірниць
і в чашу блакитну сипне блискавиць,
бо ввечері він у закоханім серці,
а вранці безумний у душах вдовиць.
41Не всіх милосердний карає Аллах:
ми грішні в молитві й невинні в гріхах,
бо саме з безмежної волі Аллаха
для грішних надія, для праведних страх!..
42Як Ти звелів і дух вмістили в глину.
Ти відвернувсь і звабив Змій людину.
Прости гріхи, що зроблені в Раю, -
і я прощу Тебе, і птицею прилину
43Сусіда стрівши, погляд відверни,
тоді не будеш винним без вини.
Уважно подивись у вічі учням
і не жахайся недруги й вони!..
44Безумцю, друга в гості не поклич,
бо журно так в садку бухикав сич.
А раптом друг поділиться бідою -
як збутися нам радісних облич?
45Домашню думку не беруть в дорогу!
Не виконав сьогодні засторогу!
В кінці дороги думаю одне і теж:
за кого вранці ти молилась Богу?
46Серце жадно спішило здолати цю путь,
хоч дороги життя в лабіринти ведуть.
Мудрість тисяча сонць! шлях мені освітила,
та лишилась душі нерозгадана суть.
47Не всі, я знаю, схильні до щедрот,
та за дарунок всяк відкриє рот.
Як недозволенім вини немає,
тоді за правду візьмуть в оборот
48Зрадів: тебе згадали у розмові,
тож щастя пив, немов уста медові.
А як сторонню жінку гудить хтось,
що горе в тебе, чую в кожнім слові.
Омар Хайям
(10481122)1Нікчемні люди всі так схожі з віслюками -
ховають пустоту свою під чепраками!
Ти хочеш, щоб вони твоїх торкались пят?
Стань багачем вони тремтять над пятаками!
2В кайданах розуму томлюсь не без причини:
коли б я вільним став хоча б на півгодини!
В свого століття вчивсь, напевно, цілий вік,
навчити ж не зумів я жодної людини.
3Отой, що все життя молився на науку,
став доярем козла, набивши в справі руку!
Прикинься дурником відплатиться тобі:
дешевша мудрість в нас від кісточки урюку.
4Палац царя, де жив колись злостивий скнара,