Звідки в його залізної матінки взялися сили думати про шлюбні угоди та папські дозволи у такий момент? У Рауля було ще два брати, які померли у малому віці від гарячки, проте тоді це не справило на нього, пятирічного хлопчика, жодного враження. Тепер перед його очима досі стояла картина неприродно жовтого тіла старшого брата, порубаного бойовими сокирами, яке на камяному столі обмивали та перевдягали ченці. Його покривлений у передсмертному зойку рот із посинілими вустами, який марно намагались вирівняти щільною повязкою. Його розтерзаний живіт, з якого прибрали нутрощі, а потім замотали сірим грубим сукном Приголомшлива порожнеча, яку Рауль відчував довкола себе. Його брат Шарль, лише на рік старший, товариш усіх ігор, витівок та бешкетів, брат, такий схожий на нього, що при дворі їх весь час плутали. Шарль, який за життя і хвилини не міг всидіти на місці, лежав нерухомо третій день у домовині, обставленій запаленими восковими свічками Як мало він устиг, думав Рауль, згадуючи усі плани, мрії, бажання, якими брат ділився із ним. Згадуючи переляк надто юної нареченої брата та задавлений жах у світлому погляді дівчини, яку він кохав, її скамянілий у грудях крик, що не насмілився вирватись прилюдно. Шарль, його брат, кожне слово якого, кожен вчинок, кожен порух здавався досконалим. «Хто я? Лише його бліда подоба, думав Рауль. А що я сам устигну? Що я встигну, коли чинитиму щоразу, як від мене хочуть того інші?»
Графиня де Вандом не могла ні сидіти, ні стояти, вона ходила колами довкола крісла із балдахіном та вандомівськими синіми левами. Зрештою, буде так, як вона хотіла з герцогською байстрючкою одружиться найменший син. Хіба ж вона колись бажала, аби те сталося такою ціною? Шість синів народила вона чоловікові і вже трьох втратила.
Нічого змінювати не будемо. Після Великодня ви одружитесь із дамуазель де Русі, а ваш брат Анрі зі зведеною сестрою герцога Орлеанського.
Рауль скамянів, не посмівши заперечити вголос. Шмаркач Анрі одружиться з Ізабеллою? Його молодший брат? Гірше й бути не може! Рауль рідко вагався й не мав звички обмежувати себе, коли якась дама припадала йому до вподоби. Він міг би вигадати тисячу способів, як затягнути Ізабеллу до свого ліжка, навіть не одружуючись із нею. Вона гарна, він її прагне. Невже мусить забороняти собі? А коли вона стане його невісткою? Вандом мугикнув, заперечення каменем застрягли у горлі. Він не насмілився докучати матері такими дрібницями. І злостився сам на себе.
Залиште мене, нарешті наказала графиня тихо та втомлено. Я маю побути на самоті. І відправте джуру до Лондона нехай сповістить монсеньйора, вашого батька.
Тільки зараз її почуття, спершу паралізовані новиною, почали повертатись, накриваючи щоразу сильнішою хвилею. Графиня де Вандом відчула сильне спустошення та дивну байдужість. Таку, що забивала подих. Вона підвелася і, не проводжаючи Рауля, чи не вперше забувши благословити його, повернулася до своїх покоїв. Лише там, замкнувшись, впала на коліна перед статуєю Пресвятої Діви й беззвучно заплакала.
Тепер Рауль мусив одружитися із Луїзою де Русі. Заручини Ізабелли розірвали, граф де Вертю наказав сестрі повернути каблучку із трьома рожевими перлинами. Вона віддала її Раулю, не дивлячись у вічі та намагаючись навіть кінчиком пальця не торкнутися його широко розкритої долоні. О, як же добре вона памятала його руки, що кожного разу торкались її пальців у складці спідниці, коли вона проходила повз шевальє дофіна чи коли випадкове доручення зводило їх на сходах Анжерського замку. Або коли у церкві Рауль любязно пропонував їй святу воду, звернувшись із кількома фразами, щоб подивитись у вічі.
«Перли то до сліз. Дурне віщування для заручин, поганий знак думала Ізабелла, ледве стримуючи сльози. Я не буду тут плакати. Плакати привселюдно? Щоб усі зрозуміли, як мені прикро? Що я так безтямно закохана в чоловіка, який ніколи мені не належатиме? Ніколи в житті! Ніколи»
Рауль дивився на Ізабеллу із щирим жалем, як на достиглий плід, до якого вже потяглася рука, щоб зірвати, а тепер він мусить відступити, бо сад охороняють розлючені пси, ладні розтерзати його на шматки. Він кілька разів намагався пояснити матері свої почуття. Проте стара графиня мала залізний аргумент: що добре для третього сина не годиться для другого. Особливо коли взяти до уваги, що звільнилась рука багатої спадкоємиці із добрим посагом. Не байстрючки із перекресленим срібною міткою гербом та двома сільськими замками у придане. Нехай на гербі й королівські лілеї
Тисячу разів Ізабелла, як і кожна юна дівчина, уявляла своє весілля: як брат поважно заведе її до церкви, прикрашеної квітами. У зеленому, всипаному квітами травні, звичайно. Наречений та гості вже чекатимуть на неї. Вона граційно пропливе до вівтаря у своїй темно-червоній сукні з генуезького оксамиту, розпущене волосся золотавою хвилею впаде на спину, без головного убору та серпанку, лише із тонким срібним обручем. І вона буде така гарна, що чоловіки зітхнуть від захвату, а дами скривлять вуста від заздрощів. І після того, як за молодими замкнуть двері ліжниці, вже ніхто й ніколи не побачить її з непокритою головою чи неприбраним волоссям.
Спершу, коли вона була ще заручена із Раулем, Ізабелла не мала іншого наміру, як убратися на пошлюбини у червоне. Вона знала, що той колір пасує їй найбільше, роблячи шкіру білою та прозорою водночас. Коли ж забаганкою долі її нареченим став хлопчак десь дванадцяти років, вона впевнено наказала своїй покоївці готувати до весілля чорний оксамит.
Чому б це на власне весілля вбиратися у жалобу? дивувалася вголос покоївка, перекладаючи вже непотрібне червоне вбрання із розкішного оксамиту в скрині маленькими мішечками із сухою лавандою та мятою.
Бо моє серце вбране в жалобу, різко відказала Ізабелла, згадавши влучний вислів свого брата, полоненого герцога. Відтепер і назавжди.
Покоївка лише хмикнула, не приховуючи свого подиву та нерозуміння. Чорне так чорне І лише коли до Анжерського замку знову приїхали Вандоми й Ізабелла вперше за кілька тижнів після розірвання заручин побачила Рауля, її охопило бажання викликати в нього почуття невимовного жалю, що вона назавжди для нього втрачена. О, що б не сталося, вона все одно думатиме лише про нього! Анрі лише безбарвна й та слабша за нього копія.
1420
Весілля Ізабелли двічі переносили. Спочатку на другий тиждень після Великодня, але поновлення воєнних дій та доповіді, що у Труа готується весілля англійського короля із французькою принцесою, змусили графа де Вертю і молодих Вандомів бути у війську дофіна, що кілька разів намагалось підступити до Сен-Дені та Парижа. Дофін і його радники боялися, що англійського короля можуть визнати спадкоємцем престолу в соборі, де з діда-прадіда коронувалися французькі королі, наче те святе місце може додати законності його зазіханням. Проте англієць навіть не подумав про таку можливість, він одружився із принцесою Катрін у Труа, отримавши досить формальний посаг. А наступного дня було підписано та виголошено нечувану угоду, за якою англійський король мав успадкувати після смерті французького його королівство! А зважаючи на неспроможність бідолашного короля правити, Генрі вже відтепер стає регентом! Французькі принци, дворяни, містяни та решта мають визнати англійця регентом та обіцяти після смерті короля Шарля присягнути Генрі як єдиному законному королю Франції. Дофін Шарль є злочинцем та позбавлений права на будь-який спадок.
Королева Йоланда мовчки проковтнула образу. Договір Труа, укладений від імені короля Франції, називав короля Англії та герцога Бургундського милими синами. Звичайно, обидва одружені з дочками короля. Проте дофіна у документі жодного разу не було названо королівським сином. Більше того через жахливе та підступне вбивство герцога Бургундії, яке у документі названо злочином проти Франції, ані король Шарль, ані його зяті не намагатимуться укласти мир чи підтримувати дружбу із так званим дофіном. Герцог Філіпп та його підданці зберегли усі свої володіння та наділи по всій Франції, під час воєнних дій вони мали залишитись недоторканними для англійської армії. Що ж, бургундські дипломати цього разу добре попрацювали. Це її помилка, її прорахунок, не треба було вичікувати, треба було негайно відсилати дипломатичні місії і до короля, і до герцога, й до англійця. Принаймні виграли б час
Дофін тричі перечитав текст угоди, який йому доставили так само, як і усім найзнатнішим дворянам, що не були присутні на церемонії в Труа. Обличчя його зробилося землисто-сірим, він аж прихилився до стіни. Він читав між рядками. Йоланда це бачила, але не розуміла, як йому допомогти, як підтримати. Назвати дофіна бастардом в офіційному документі означає кинути тінь на честь короля Франції, зганьбити королеву! Тому і спадку його позбавили через вбивство на мосту Монтеро, а не через сумніви у законності. Угода в Труа це уклін герцогу Бургундському, проте привселюдний ляпас дофіну, арманьякам, королеві Йоланді! Адже є й ті, хто ніколи не змириться із англійцем на французькому престолі, ніколи не схилить коліна й не присягне на вірність чужинцю