Коли ж Ізабелла наважилася промовити вголос свої роздуми про права герцога Орлеанського на корону своєму зведеному братові графу де Вертю, то добряче отримала на горіхи. Із різкістю, до якої граф не мав звички, коли йшлося про спілкування із дамами, він зупинив її, його привабливі, зазвичай ласкаві голубі очі миттєво стали холодними як крига:
Дамуазель, я наказую вам більше не повторювати цих необачних слів уголос! Ані в моїй присутності, ані у будь-чиїй. Це ганебно! Монсеньйор наш батько, нехай пробачить Господь його душу, народився молодшим братом короля, а ми лише племінники його величності та кузени дофіна. І не було у монсеньйора, нашого батька, іншого наміру, окрім служіння інтересам корони та відданості його величності. Й у нас немає, і не буде! Ми принци крові, і маємо забезпечити стійкість трону, а не розхитувати королівство небезпечними плітками!
Монсеньйоре пробелькотіла Ізабелла, вражена різкістю брата. Від усвідомлення власної провини та недалекоглядності на її очах затремтіли сльози.
Філіпп де Вертю і сам знітився: хіба ж не його обовязок опікуватися сестрами, оберігаючи їх від помилок? Він мяко обійняв Ізабеллу за плечі. Його сестри такі тендітні створіння
Пробачте мені цю різкість, мила Ізабелло. Та це надто серйозне питання. Вам слід бути обережною й виваженою. Ви надто юна Зрештою, наймолодша фрейліна королеви Забагато відповідальності, як на ваш юний вік. Двір не надто безпечне місце для такої відкритої дівчини, як ви. Тут дуже просто стати пішаком у чужій грі й збезчестити родинне імя. А вести власну гру значно важче. На жаль, я не зможу бути із вами весь час, щоб допомогти вам розібратись, що й до чого. Отож, мила сестро, щоразу, коли ви маєте якісь сумніви, поставте собі два запитання: чи не проти честі це все та чи слугує інтересам вашої родини?
Я зрозуміла, монсеньйоре, Ізабелла нахилила голову, проте досі не насмілювалася зустрітись поглядом із братом.
«Деяким дівчаткам спокійніше бути у дванадцять одруженими Та й їхнім опікунам спокійніше» зітхнув Філіпп де Вертю, дивлячись на золотаву сестрину голівку. Особливо із такою непогамовною вдачею, що на своє лихо шукає пригод. Він би із радістю не зволікаючи негайно видав би Ізабеллу за молодшого Вандома. Та вони досі сперечаються із старою графинею де Вандом за придане, шлюбну угоду та за якого з її синів вийде Ізабелла. Звичайно, мадам де Вандом зволікає, шукаючи кращої партії для третього сина й намагаючись отримати два замки на кордоні своїх володінь, одруживши наймолодшого, якому не виповнилося ще й дванадцяти років.
Політична ситуація через вбивство герцога Бургундського стала такою складною, що граф де Вертю мусив повернутися до армії дофіна, залишивши свою юну сестру набиратися придворного досвіду самотужки. Із тяжким серцем граф прощався з Ізабеллою, полишаючи недолугу дитину в зовні прекрасному саду, проте повному отруйних квітів та гадюк.
До Анжера, Буржа та Пуатьє почали доходити новини, що величезний почет нового герцога Бургундського рушив на зустріч із королем Англії. Це був найгірший розвиток подій, який тільки можна було уявити.
Ізабелла побачила брата лише через три тижні, коли до Анжера прибули Вандоми, бо мали відбутись заручини. Політична ситуація ще більше ускладнилася, при дворі тільки й розмов було про ймовірні наслідки союзу Бургундії та Англії. І від тих розмов Ізабеллі ставало моторошно. Юна дівчина лише уважно слухала, не наважуючись висловлювати власну думку. Та й звідки їй мати оті думки щодо воєнних дій та політики? Що із нею буде? А раптом король Англії піде війною сюди, на південь від Парижа? Виграє ще дві-три битви, такі ж нищівні, як Азенкур, чи візьме ще кілька важливих міст так само безжально, як Руан, або й цілу Нормандію? Що буде із нею, коли усі брати потраплять у полон, а володіння герцогів Орлеанських захоплять та розграбують? Чи зможе майбутній чоловік її захистити? Придворні, налякані розмовами про ймовірний напад англійської армії, перешіптувалися про жахіття війни. Коли пяні солдати захоплюють місто, вони не звертають увагу, хто саме потрапив їм до рук: селянка, городянка чи шляхетна дама. Кажуть, що англійці такі безбожники, що й черниці в монастирях та абатствах не уникли безчестя та мученицької смерті.
Заручини та союз із Вандомами на той час мало кого хвилювали, окрім графа де Вертю. Сповнений тривожних передчуттів і відсутності новин із Бретані від своєї рідної сестри Маргарити, він хотів якнайшвидше визначитися із майбутнім Ізабелли. Зрештою, він зараз єдиний із орлеанських братів, що не в полоні. А коли з ним щось трапиться, хто подбає про сестер? Кожного разу в боях та сутичках в імя дофіна він сам має бути впевненим, що його сестри та племінниця в безпеці та під захистом. Кому ж захищати жінку, як не її чоловікові?
Заручини та союз із Вандомами на той час мало кого хвилювали, окрім графа де Вертю. Сповнений тривожних передчуттів і відсутності новин із Бретані від своєї рідної сестри Маргарити, він хотів якнайшвидше визначитися із майбутнім Ізабелли. Зрештою, він зараз єдиний із орлеанських братів, що не в полоні. А коли з ним щось трапиться, хто подбає про сестер? Кожного разу в боях та сутичках в імя дофіна він сам має бути впевненим, що його сестри та племінниця в безпеці та під захистом. Кому ж захищати жінку, як не її чоловікові?
Ізабелла, що чергувала того дня у королеви, припала до жовтуватої слюди вікна. Крізь дрібні кольорові шматочки в оправі з маленьких металевих ромбів було погано видно, проте вона не сміла відчинити вікно, бо надворі стояв холодний осінній ранок, а королева, дитина півдня, холоду не любила. Вандомівські брати Луї, Шарль, Рауль та Анрі спішились. Троє старших мали рік чи два різниці між собою, були гарної статури, доладні й дуже одне до одного схожі. Ізабелла вандомівським братам представлена ще не була. Стара графиня де Вандом маленька суха, вже геть сива жінка як на свої сорок років, аж розпливлась у посмішці від материнських гордощів, коли бачила їх разом в одностроях із родинним гербом. Анрі молодший, невисокий підліток одинадцяти років, серед братів здавався дітваком. Ізабелла знала, що й мови не могло бути, щоб її, позашлюбну дочку герцога, хай і королівської крові, видали за спадкоємця чи старших синів. Скоріш за все, їй судився Рауль чи Анрі. Від придворних дам, коли мадам де Гокур виходила у справах, вона, звичайно, дізналась, що месір Рауль із шести років виховувався разом із дофіном, та допоки його не висвятять у лицарі, буде джурою у почті принца. Месір Анрі ж і досі паж, але, якщо не трапляться надзвичайні обставини, що дозволять йому виявити мужність та сміливість, лише у чотирнадцять років стане зброєносцем. Відтоді як граф де Вандом потрапив у полон до англійців під Азенкуром, у господі править його ціпка, уважна до дрібниць дружина мадам Бланш із роду де Русі. Попри тендітну зовнішність, графиня має надзвичайно владну вдачу цікавитися всіма справами й має звичку пильно перераховувати надходження у скарбницю графства, не маючи довіри ані до скарбничого, ані до шамбеланів свого чоловіка. Від прагнення усюди пхати носа й усе контролювати мадам де Вандом виглядала значно старшою за свій вік. Граф де Вертю витратив півроку на перемовини із нею щодо посагу. Торгувалася графиня затято
Філіпп де Вертю досить довго сперечався із мадам де Вандом, за кого саме вийде його зведена сестра. Зрозуміло: що старший син, то краща партія. Граф не був майстром перемовин, проте розумів, що вдалий шлюб посилить родинні позиції при дворі. Адже полонений герцог із Лондона вже не раз дорікав братові, що їхню сестру Маргариту, наречену брата герцога Бретонського, відправили майже у заслання після поразки під Азенкуром. І той нічого не міг із цим вдіяти. Від герцога Бретонського весь час надходять дипломатичні холодні листи і жодних обіцянок. Граф дЕтан, майбутній зять, майже весь час у війську дофіна. Занадто юна наречена його мало хвилює. Він відверто каже графу де Вертю, що не бачить нічого поганого, аби така юна дівчина виховувалася подалі від небезпек двору, поки він на війні, а дівчина не досягла шлюбного віку. Граф де Вертю із прикрістю визнавав ці переговори він програв. Він розумів, що вигідна домовленість стосовно шлюбу Ізабелли дещо виправдає його в очах старшого брата, якому був беззастережно відданий.
Два замки герцогів Орлеанських Ла-Ферте-Сен-Обен, Шато-Мілон та кілька сіл довкола втиналися у землі графів де Вандом, як списи. Тож саме їх і хотіли отримати із посагом нареченої. Але при вдовуванні Ізабелли обидва замки мали залишатись у її пожиттєвій власності. І тільки після її смерті назавжди перейти до володінь Вандомів.
А коли моя сестра забажає ще раз вийти заміж? запитав граф. Що ж вона візьме у посаг?
То вже наш головний біль, графе, сухо відрізала мадам де Вандом. Коли вона вийде за мого сина, то прийме владу нашої родини. Ми ж і дамо їй посаг, якщо забажаємо видати її заміж ще раз. Хоча я сподіваюсь, що мій син, хай змилується над ним Господь, проживе довго.
Граф та мадам де Вандом ще деякий час поторгувалися, аби в кожної сторони залишилося враження, що згоди було таки досягнуто. Зрештою підписали шлюбну угоду.
Коли до покою увійшли сини графині де Вандом, від хвилювання бідолашна Ізабелла сполотніла так, що граф де Вертю злякався, аби вона не знепритомніла. Він тримав сестру за руку, пальці її зробилися холодними й тремтіли. Зрештою, немає нічого дивного в тому, що юне дівча так нервує на заручинах та весіллі. Хоча він добре памятав, як його друга сестра Маргарита чотири роки тому їхала до Бретані: жодної сльозинки, лише придворна церемонність, стриманість та гідність. І це у ледь десять років! Філіпп досі жалкував, що, підтримуючи ту дорослу придворну гру, навіть не обійняв сестру перед розлукою. Він боявся, що сердешна не стримає почуттів і прилюдно розридається. Тому зараз, намагаючись підбадьорити Ізабеллу, він легко стискав її долоню, показуючи, що він досі із нею й вона може розраховувати на його підтримку.