Її розпущене золотаве волосся пахло жасминовою есенцією. Як важко опанувати себе поруч із нею! Слід памятати про етикет та куртуазні манери.
Монсеньйоре дівчина досі не могла вирішити, чи варто заохочувати такі відверті знаки уваги, дозволяти таку близькість.
Ізабелла підвела переляканий погляд на графа де Вертю, який щось жваво обговорював із старшими братами Рауля. В її житті ще жодна особа чоловічої статі, окрім братів, не наближалася до неї так близько, не сиділа поруч так довго і не вимагала від неї спілкування аж із такою наполегливістю. Ізабелла добре затямила, як має поводитись на людях шляхетна дівчина: бути скромною, чемною, привітною, вміти розважити бесідою чи грою в шахи, танцями чи співом. Проте ніколи не виказувати зацікавлення, бажання чи ініціативи першою.
Коли я зможу вас знову побачити, дамуазель?
Це не мені вирішувати. Запитайте дозволу у її величності, монсеньйоре, я тепер її придворна дама, додала вона не без задоволення.
А ви, дамуазель, хотіли б?
Ізабелла нарешті насмілилась підвести погляд. Щоки аж палали, і їй здалося, що Рауль із задоволенням читає її, як відкриту книгу.
Так ледь чутно прошелестіла вона.
Проте доручення дофіна змусили молодого Вандома найближчого вечора залишити Анжер. Рауль ще кілька разів озирнувся до своєї приголомшеної нареченої та поострожив коня. Життя до нього привітне! Хіба ж не щастя мати таку дівчину за дружину?
* * *Молодий герцог Бургундський ридма ридав. Канцлер Бургундії, месір Ролен, завбачливо виставив почет та придворних до сусіднього покою. Мадам Маргарита, овдовіла герцогиня, зміряла сина трохи втомленим поглядом без найменшого сліду співчуття чи розуміння, проте промовчала, стуливши гарні вуста. Вона мала по смерті чоловіка сім тижнів сидіти у вдовиному покої, проте син звільнив її від цього обовязку, бо потребував її порад та допомоги. Як дивно, що у матері, сухої практичної німкені, та батька герцога з криці та ненависті, такий тонкосльозий син! Вона занадто добре знала вдачу свого сина, щоб кидатись заспокоювати чи намагатись привести його до тями. Істерику Філіппа слід просто перечекати. У будь-якому разі це вже не так страшно, як тоді, у вересні, коли за три дні подолавши відстань у двісті льє від Труа до Гента, лихі вісники повідомили молодому герцогу про підступне вбивство батька. Філіпп тоді на три дні впав у істерику із нападами вогнів святого Віта[5], коли в нього тремтіли руки так, що не могли тримати навіть кубок із водою, очі вилазили з орбіт, обличчя ставало синьо-червоним, зуби скрипіли, а з рота йшла піна. Овдовіла герцогиня, що бачила такий напад у свого сина лише раз у житті, під час бунту кабошєнів[6], змушена була особисто віддавати накази канцлеру та радникам. Присутнім при бургундському дворі послам делікатно повідомили, що герцог так вражений тим, що сталося з його батьком, що не має сил ні на що, окрім молитов в особистих покоях.
Не час для почуттів, не час для сліз. Владу над ретельно зібраними докупи землями потрібно втримати, думала герцогиня. Негайно прийняти васальні присяги, поновити себе як графа Фландрського. Фламандці завше були бунтівними, а що як вирішать, що новий герцог людина слабка, безвольна, не спроможна тримати їх у страху та покорі? Треба зібрати родинну раду в Маліні чи Аррасі. Надіслати посланців до короля Франції із вимогами правосуддя, а також листи до європейських дворів. Герцога вбили без покаяння та сповіді, слід замовити заупокійні служби: спасіння його душі перший обовязок його спадкоємців. За півтора місяця після вбивства із допомогою незламної волі герцогині Маргарити Філіпп потроху переймав важелі правління. Чим більше минало днів від жахливої звістки, тим упевненіше герцог поновлював звичні для себе якості характеру високодумність, хитрість, корисливість, підcтупність. Овдовіла герцогиня видихнула із полегшенням, пізнаючи свого єдиного сина за вчинками та словами. Менше сліз, де не треба, більше дій та прилюдних виявів сили. Його батько спирався лише на свою силу, міць свого війська та скарбницю. Дарма не послухався астролога. Про всяк випадок, герцогиня піддала віщуна тортурам, аби впевнитись, що не було змови серед своїх.
Проте вранішня поминальна церемонія у церкві Сен-Вааст в Аррасі геть вибила чутливого герцога зі стану рівноваги. Він досить спокійно вистояв на колінах месу, пишну службу за упокій душі батька. Потім ченці-картузіанці, кожен з яких отримав по півфранка, читали Псалтир. Поруч були його дружина, мати, сестри, зяті та племінники, усі вбрані у найкоштовнішу жалобу чорний генуезький оксамит, навіть кожен срібний ґудзик обтягнуто чорною тканиною, аби навіть така дрібниця не зіпсувала загального враження: вся родина гірко та віддано оплакує того, кого прозвали Безстрашним Жаном. Людину, яка сама боялась усього та якої до нестями боялись інші, знаючи її підступність, підлість та непередбачуваність. Проте тіло його не було виставлено у труні із восковим чи деревяним зображенням ані в соборі, ані в родинній усипальниці. Герцог знав, що відбуває службу за упокій душі батька, а тіло його досі без належного поховання, без бальзамування, абияк закопане у Монтеро. Дихання його враз стало уривчастим, руки затремтіли, і він ледь стримував початок істерики. Волю почуттям він дав у герцогському палаці.
Як? Як ваш брат наважився на таке? крізь ридання ледь можна було розібрати, що говорить герцог дружині.
Мішель Валуа із червоним від плачу обличчям лише хитала головою. З-під її білої полотняної, як у черниці, барбетти вибилися кучеряві пасма рудуватого волосся. Мішель виглядала неохайно та занедбано. Овдовіла герцогиня мовчки стисла вуста, ледь стримуючись, аби не виказати свого презирства. Коли її старша дочка, Маргарита, поховала свого чоловіка-дофіна, жодна складка не лежала криво на її жалобному вбранні, жодна волосинка не вибилася з-під удовиного покривала, жодної сльози не було зронено прилюдно. Хіба це не приклад, як має поводитись шляхетна дама у жалобі?
Юна герцогиня Бургундська знала, що її покійний свекор страшна людина, він наказав вбити її дядька, герцога Орлеанського. І хоча в її присутності покійний герцог завжди виказував надмірні знаки поваги до її королівського походження, ніколи не говорив до неї інакше, як схиливши коліно, Мішель аж сахалась, коли свекор до неї наближався. Але після того як секретар герцога привіз звістку про вбивство на мосту Монтеро, Мішель аж трусило від усвідомлення того, що її рідний брат, дофін, причетний до такого жахливого злочину. Вже майже два місяці вона засинала і прокидалася із цією думкою, геть втративши спокій. Від нестачі сну у неї паморочилось у голові, і щоразу, коли герцогині потрібно було підвестися з ліжка чи крісла, дві придворні дами підхоплювали її під лікті.
Овдовіла герцогиня важко видихнула, густий чорний серпанок, що прикривав її обличчя, аж колихнувся. Шлюб із донькою короля Франції, який спочатку здавався міцним підґрунтям у посиленні влади її чоловіка, виявився тепер чи не карою небесною. Філіпп, її єдиний син, уже десять років одружений із принцесою Мішель. За цей час у них народилася лише одна донька Аньєс, вона померла до року, так і не навчившись сидіти, голова її була незвично великою, тіло кволе, сердешне дитя весь час кричало, наче страшний біль не полишав його. Ще чотири рази Мішель втрачала дитя на ранньому терміні, її покоївки, прибираючи покій, удавали, що в юної герцогині просто місячна кровотеча. Проте герцогиня Маргарита швидко второпала що й до чого, вона приставила до Мішель віддану даму, та вже достеменно знала: якщо у її сина буде живе дитя від цієї жінки, то це Господь явить диво. Від самого лише усвідомлення, що її рід може занепасти через те, що молодий герцог одружений із принцесою королівської крові й ніколи не зможе взяти собі іншої дружини, її серце стискалося каменем у грудях. Та й сам Філіпп, такий сластолюбний, що рідко проводив ніч наодинці, відвідував подружню ліжницю раз чи два на місяць, у день, коли його астролог та старша придворна дама герцогині вказували на ймовірність зачаття. Бліда, аж прозора, Мішель нагадувала герцогові медузу, що її море викинуло на піщаний берег. Ані привабливості, ані характеру, ані бажань. Герцог полюбляв жінок із яскравою вродою, як-от рудоволосих фламандок, білошкірих, з високою талією та пишними персами, що рвуться із сукні, жінок веселих, покірних та безвідмовних. Після смерті доньки герцогиня геть перестала дбати про свій зовнішній вигляд, а під нижнім платтям завжди носила власяницю. Тому щоразу, як Філіпп ділив із нею подружнє ложе, йому здавалося, що він ґвалтує черницю.
А король, мій батько? так само тихо запитувала Мішель, навіть не намагаючись привести до ладу своє вбрання. Ви ж бачились із ним, монсеньйоре?
Стара герцогиня із подивом зауважила, що у невістки руки вимазані жовтим шафрановим соусом та бруд під нігтями й вона не вимила їх зранку. Колись давно герцогиня бачила її батька, короля, під час нападу безумства: найбільше її вразила неголеність, рештки їжі в бороді та бруд під нігтями. А що як і Мішель не сповна розуму? Кажуть, то в них від покійної королеви Жанни з роду Бурбонів, а там чимало було схибнутих.
Його величність без памяті. Я бачив його лише кілька хвилин. Великий шамбелан каже, що і Різдво, і Хрещення королівський двір проведе в Труа. Королева, ваша матінка, страшенно налякана. Зачинились у Труа, бо і англійці, й арманьяки хочуть захопити його у полон. Філіпп потроху повертався до тями.
У полон? не зрозуміла Мішель.
У кого король той може удавати, що править від його імені, встряла у розмову стара герцогиня. Свого часу вона змушена була жити під пильним наглядом своїх владних свекрів, і, попри те, що то були не найкращі роки її життя, Маргарита слухала, робила висновки та добре навчилася розбиратися у політичних інтригах. Більше того: вона сама за деякий час почала власну гру задля посилення влади свого чоловіка.