Стара герцогиня із подивом зауважила, що у невістки руки вимазані жовтим шафрановим соусом та бруд під нігтями й вона не вимила їх зранку. Колись давно герцогиня бачила її батька, короля, під час нападу безумства: найбільше її вразила неголеність, рештки їжі в бороді та бруд під нігтями. А що як і Мішель не сповна розуму? Кажуть, то в них від покійної королеви Жанни з роду Бурбонів, а там чимало було схибнутих.
Його величність без памяті. Я бачив його лише кілька хвилин. Великий шамбелан каже, що і Різдво, і Хрещення королівський двір проведе в Труа. Королева, ваша матінка, страшенно налякана. Зачинились у Труа, бо і англійці, й арманьяки хочуть захопити його у полон. Філіпп потроху повертався до тями.
У полон? не зрозуміла Мішель.
У кого король той може удавати, що править від його імені, встряла у розмову стара герцогиня. Свого часу вона змушена була жити під пильним наглядом своїх владних свекрів, і, попри те, що то були не найкращі роки її життя, Маргарита слухала, робила висновки та добре навчилася розбиратися у політичних інтригах. Більше того: вона сама за деякий час почала власну гру задля посилення влади свого чоловіка.
Проте молодого герцога трусило не лише від приголомшливого відчуття безсилля через те, що його батька по-зрадницьки вбито, а вбивць його не те що не покарано, а, як доносять його шпигуни при особі дофіна, їх навіть винагороджено. Філіпп розумів, що найближчим часом йому доведеться відважитись на досить сумнівний політичний союз. Уже три чи чотири дні герцогська рада детально обговорювала переваги та недоліки угоди з королем Англії.
Для французького принца крові будь-яка домовленість із англійцями завжди матиме присмак зради. Підтримати короля Генрі у його нестримних амбіціях та бажанні отримати французьку корону є зрадою пера Франції. Проте Філіпп згадував, яке жалюгідне видовище являв собою король Шарль, особливо коли для придворної церемонії мав сидіти на троні, а його лікар не мав змоги підійти й заспокоїти. У кращому разі його величність завмирав у кріслі, підібгавши ноги, не зовсім пристойне видовище: божевільний скляний погляд старечих очей втупився в одну точку, скривлений рот, геть без зубів, відкривався, і з нього капала слина. Король мав вигляд старця років девяноста. Скільки він ще проживе? А що потім? Коронують дофіна, його ворога? А якщо той сконає через кволе здоровя чи поляже в бою, ще гірше корона дістанеться полоненому герцогу Орлеанському
Замислена наслідками альянсу із Англією, герцогиня Маргарита подумала вголос, неначе відповівши на сумніви свого сина:
Король Генрі битиметься за французьку корону будь-якою ціною. Для людини його штибу краще вмерти, ніж відмовитись від задуманого. Після Азенкура ані у короля, ані у дофіна немає достойника, якому можна віддати меч конетабля. Однак Англія заслабка, щоб упоратися з Францією без союзників. Нехай заплатить за невтручання Бургундії найвищу ціну. Бургундія колись давно була незалежним королівством. Саме цього прагнув ваш батько, хай примуть янголи його праведну душу. Настав час відновити нашу могутність.
Герцогиня Мішель підвела на свекруху переляканий погляд безбарвних очей, круглих, як у сови, й знову розридалася від страху перед майбутнім та власної неспроможності бодай якимось чином впливати на події.
* * *Розпочинаючи воєнні дії на континенті два роки тому, король Англії міг сподіватися лише на свою армію, відданість молодших братів та власну волю. Слава азенкурського переможця (чи то безжального ката, як казали французи) досі огортала його, як непробивна криця. Іноді замки на шляху його армії опускали прапор та здавалися лише тому, що під мурами стояв сам король Генрі.
Він навіть не сподівався на те, що розбрат серед французького дворянства посилиться ще більше, і арманьяки та бургіньйони зчепляться одне з одним іще дужче попри зовнішню загрозу, а дофін, спадкоємець французького престолу, зробить йому неочікуваний подарунок, влаштувавши саме в цей час вбивство герцога Бургундського.
За всі роки війни на континенті король Генрі, людина виважена та раціональна, добре затямив, що в такої маленької країни, як Англія, забракне сил, солдатів, грошей та провіанту, аби довго воювати із Францією. Тому потрібно захоплювати цілі провінції, аби збирати податки та грабувати населення. Або укладати угоди, отримуючи від союзників списи та кошти чи обіцянки невтручання. А щоб утримувати ті захоплені провінції у покорі, треба ще більшої армії. Саме тому після Азенкура король Генрі доклав усіх зусиль, аби відірвати герцога Бретонського від союзу із Францією, попри те, що той одружений із дочкою короля Франції. Політична угода та ненапад Бретані дозволять англійцям спокійніше почуватися у такому бунтівному краї, як Нормандія, де за кожним деревом найпідліший вілан ладен підняти кілок та сокиру, щоб чинити спротив до кінця.
Генрі добре усвідомлював свої цілі: корона Франції, яку він вважав законним спадком, рука принцеси Катрін, останньої незаміжньої дочки короля Шарля, аби заспокоїти сумління тих французів, що ладні його підтримати. Йому було начхати на саму принцесу, байдуже, гарна вона чи ні, яку має вдачу. Для нього вона була уособленням королівської крові, що, поєднавшись із ним на шлюбному ложі, мала посилити його спадкові права.
Настрої у Парижі, як доповідали англійцю, останнім часом були не на користь дофіна. Казали, що поважні містяни навіть дозволяють собі хто вголос, а хто під ніс казати, що краще підтримати герцога Бургундського та відкрити міські брами перед англійською армією (за певних гарантій, звичайно), ніж бути захопленими дофіном та його людьми, що називають себе арманьяками. Хіба ж арманьяки не земне втілення сатани?
Літо та осінь були неврожайні, багато полів у Нормандії та Іль-де-Франсі було сплюндровано під час воєнних дій, а тому ціни на харчі підскочили у кілька разів. Не вистачало ані вугілля, ані дров на опалення помешкань, тому навіть дозволили рубати дерева у Венсенському лісі, що завжди був недоторканним мисливським угіддям короля. Безперечно, такі випробування налаштовували парижан на думки про здачу англійцям. Мешканці столиці занадто добре памятали, як наводять лад у місті арманьяки, як черговий радник божевільного короля починає вигадувати нові способи швидкої наживи та грабунку, бо ж знає, що довго на посаді не протримається. І герцог Бургундський, і англійці не обійдуться Парижу дешево, проте вони зможуть сподіватися на те, що в місті буде забезпечено порядок та принаймні якесь дотримання законів і звичаїв. І, зрозуміло, коли місто не перебуває у стані облоги чи не готується до війни, дешевшають і хліб, і мясо, і вино, оскільки баржі вільно постачають по річці з півдня та заходу тисячі товарів на міські ринки.
Король Генрі, людина вкрай пихата та амбітна, хотів, щоб йому принесли ключі від Парижа та на колінах благали їх прийняти, так само він хотів, щоб міста та замки здавались його армії без спротиву, а принцесу Катрін до нього привів сам король Франції. Та він добре розумів, що десь доведеться поступатися своїми гордощами. Особливо коли йдеться про бургундця.
На початку грудня король Генрі прийняв канцлера Ролена у близькому колі: лише його молодші брати герцог Кларенс, герцог Бедфорд та герцог Глостер. Він знав, що великий пишний почет уже рушив із Гента кілька тижнів тому. Про це швидко повідомили і королівський двір, і двір дофіна, і анжуйців, певно, очікуючи нових торгів, пропозицій та зрештою перемовин. Канцлера ж відправили вперед верхи, лише із трьома людьми супроводу, аби заздалегідь узгодити умови бургундської підтримки.
Канцлер Ніколя Ролен народився дипломатом, він добре відчував потреби опонента і ніколи не був жорстким чи невблаганним із людьми знатнішого походження чи вищої посади. Він розумів, що ці таємні попередні переговори у вузькому колі досить неприємні, якщо не сказати образливі, для гордощів англійця. Тому кожну вимогу Філіппа Бургундського, жорстку та неуникну за суттю, месір Ролен оголошував дуже запопадливо, тоном прохача, так наче король мав повне право відмовитись, аніж нагальної потреби домовитись із бургундцем за будь-яку ціну.
Ваша величносте, мій герцог ще уклінно просить, продовжував канцлер, звичайно додаючи слово «уклінно» на власний розсуд, зважаючи на делікатність ситуації, звільнити його від обовязку приносити омаж[7] за Бургундію та решту володінь, коли ви коронуєтесь у Сен-Дені.
І хоча згадка коронації у Сен-Дені мала б потішити його амбіції, Генрі скривив повні вуста він не любив звільнень від присяги на вірність. Це як собі самому встромити уламок списа в сідниці, а потім дивуватись, чому незручно сидіти. Чи віддати дозвіл на бунт, який може спалахнути у найнеочікуванішу мить. Він озирнувся ліворуч до братів. Він знав, що Кларенс вдачу мав запальну, зухвалу, він ладен був воювати, битися, плюндрувати й палити цілі міста, аби навчити французів послуху та покорі. Він завжди довіряв своєму мечу й ніколи чужим словам. Звільнити герцога Бургундського від омажу? Ніколи! Слід змусити його присягнути. Бедфорд, хоч і не менш здібний вояка, не відкидав засобів дипломатії, якщо це приносило вигоду, а на його думку, союз із Бургундією беззастережно вигідний, яку б ціну не вимагав молодий герцог. Глостер міг пообіцяти все, що завгодно, заради швидкої вигоди, проте так само із легкістю забути про обіцянку та присягу, якби цього потребував захист його особистих інтересів.