Тоді почитайте «Три мушкетери» те місце, де дАртаньян дивується влучності пострілу, що збив з нього капелюха (зважте не в нього влучив, а капелюха збив, хоча хотіли вбити!) й приходить до висновку, що з мушкету таке неможливо. Справа в тому, що майже в усіх європейських рушницяї приклади прямі, і цілитися, притиснувши приклад до плеча майже що неможливо. У няочун приклад вигнутий, щоправда, не так, як у сучасних рушниць, але, коли я поклав ствол на перехрестя шпаги, опустився на одне коліно, то мушка опинилася на одній лінії з оком. (Взагалі китайці обходяться без мушок, однак Клаус відніс куплену для мене рушницю до голландського майстра, і той мушку приладив).
Поки що, однак, я не бачив, куди цілитися річкою, яка відкрився перед нами, ніхто не рухався. І перекинутим через неї мостом також. Але Ден, який, замість підставки під свій мушкет використав гілку, вперто цілився у чагарники при самій дорозі. Чагарник, в якому сховатися можна було лише лежачи. Несподівано з-за повороту дороги показалися люди.
Перша група пять чоловік Іспанці. Серед них одна жінка. Кожен закутий у кангу. Канга це дві дошки, в кожній з яких по три половинки отворів. У них вкладають шию та руки та замикають на замок. Не заздрю іспанцям, особливо жінці, який чоловіки не можуть навіть допомогти. За ними охорона, чи то воїни, чи то якась поліція, більшість озброєна списами, а двоє з шести крім списів, несуть луки. Так що не втечете, стріла дожене.
Раптом, коли увязнені вже вийшли на міст, щось ляснуло, свиснуло і одного з лучників наскрізь прошила стріла. Арбалетна. Охоронці, віддамо їм належне, реагували правильно прикрившись щитами та виставивши списи, кинулися туди, звідкіля прилетіла стріла. Це був єдиний шанс, бо арбалет не можна швидко перезарядити, а, якщо там є лучники, то менше, аніж на двадцять метрів, з луку ніхто не стріляє. З кущів піднялися четверо троє йетті та китаєць з шаблею. Я вистрелив у китайця і не промахнувся. Але якраз тієї секунди троє волохатихтих велетів зчепилися з охороною. Важкі палиці ламали бамбукові списи
Ден, побоюючись стріляти (з мушкету він ризикував попасти в своїх) кинувся на допомогу, я, було, за ним, і так би й загинув, якби мені дійсно було б шістнадцять. Але, оскільки мені значно більше, я схаменувся, поставив рушницю вертикально, затис приклад ногами, вихопив з поясу-патронташу паперовий набій, рвонув його зубами, висипав порох у дуло, водночас другою рукою достаючи кулю, загорнуту у пластир тобто шматок натертої салом ганчірки, і прийнявся заштовхувати його шомполом у ствол. Тут важливо було, з одного боку, його втиснути якомога сильніше, так, аби порох аж спресувався, з іншого як надавиш сильніше, буде на кулі вмятина з трьох кроків у слона не влучиш. Потім я скинув рушницю на місце.
На відміну від пістолету, мені не треба було сипати дрібного пороху на полицю, бо гніт входив просто в запальний отвір рушниці За ті приблизно пів хвилини, які я це робив, ситуація значно змінилася.
Чотири китайці загинули, причому загинули, не заплативши смертю за смерть. Вони те змогли підняти свої щити над головами, а йетті по головах-то і били. Тепер вони поділилися. Один кинувся назустріч Дену (вони, здається, вирішили, що це він стріляв), другий тіснив останнього китайця, який успішніше за інших діяв щитом та шаблею, третій якраз нагнав нещасних іспанців, і двома ударами своєї палиці відправив двох з них до праотців. Я вистрелив в нього, знову не промахнувся, але й не вбив насмерть йетті зупинився, озирнувся, побачив дим, явно зрозумів, що це таке, і кинувся до мене.
Я вихопив пращу, крутнув над головою і спробував щось типу як Давид Голіафа, проте промазав.
Цієї ж хвилини пролунав постріл Ден вистрелив з кількох кроків, але його противник, хоча й пробитий кулею наскрізь, замахнувся палицею, Ден відбив удар мушкетом, який перехопив за ствол. А далі дивитися було ніколи, бо до мене наближався мій супротивник. Я рвонув свою сокирку-пістоль, матюкаючи сам себе за те, що він заряджений картеччю, а не кулею, правицею витяг з-землі шпагу на відміну від шаблі, вона довша за його палицю Палицю? Та це найсправжнісінька булава, довжиною близько метра! З металевою головою. А руківя таке товсте, що й сокирою не перерубаєш Я підпустив його метрів на пять і вистрелив туди, куди в боксі бити заборонено. Ті, хто не був у смертному бою не зрозуміють, як я боявся осічки, натискаючи на гачок. Ревіння, мабуть, почули в Пекіні, але я не став чекати й увігнав шпагу йому в серце. Ніколи я не втикав шпаги у живе тіло, і вона йшла важкоАле я хотів жити.
Погляд на поле бою.
Ден переміг першого противника точніше, протримався, поки той спливе кровю, і тепер тікав до мене, а за ним гнався останній і головний, який тримав у левиці цянь. Мені дуже не сподобалося, як він його тримав. Таке враження, що не вперше він з ним в бою. Перезаряджати вогнепальну зброю не було часу, рубатися ой Я знову схопився за пращу і на цей раз влучив. Проте клята тварюка лише зупинилася секунд на десять-пятнадцять, які мені здалися вічністю. Ден підбіг, схопив списа, який лежав на землі, і показав мені вправо, а сам рушив зліва. Ми спробували узяти його в лещата, проте він крутився так, що весь час зустрічав нас обличчям. Іспанка кидала в нього каміння, але користі з того було мало.
Готуйся!! раптом заволав Ден, і метнув у велета спис.
Той, встигнувши побачити, що китаєць готується метнути, відбив спис мечем, проте Ден опинився поряд, і спробував дістати його шаблею. Велет знову відбив удар мечем, і вдарив Дена ногою, але через те затримався на пару секунд, яких якраз і вистачило мені, аби увігнати шпагу
Знаєте, чому мало хто носить клинки за спиною? Бо падати боляче. Я, здається, казав, що не бачив у-шу? Удар ліктя, що збив мене на землю, дуже схожий на тайський бокс. Власне кажучи, мене порятував мій колет. В ньому, між зовнішньою шкірою оленя та підкладкою вставлено пластини з провареної в олії та пресованої буйволячої шкіри. Клаус вважав, що такі колети інколи й кулю тримають, не знаю але удар він змякшив, а шпага залишилася в тілі противника, який несподівано зупинився, бо Ден якимось дивом підхопив спис та встромив його. Я, ще не вірячи в порятунок, витяг з-за спини шаблю. Вона вже не знадобилася. Я навіть не зразу втямив, якої деталі не вистачає в пейзажі, поки Ден не повідомив:
А франки втекли. Загинуть. Кінь зрадника он там привязаний його палець вказав, де саме.
Дожени, зустрінемося там, де була засада. Стій! Спочатку заряди зброю та, він посміхнувся, запали свою люльку.
* * *Кінь виявився смирним мабуть, і правда зрадник був піхотинцем. Я переїхав міст, та дуже швидко знайшов місце, де трійця іспанців завернула до лісу та погукав португальською. Відверто кажучи, моє володіння португальською на рівні «моя твоя питай, як пройти Лісабон?» Але я сподівався, що іспанці хоч щось зрозуміють, проте, про всяк випадок, повторив латиною (причому машинально назвав їх іберами, як воно в римські часи), потім згадав, що я ж французькою володію, хоча й підзабув трохи, але покликати мовою Мольєра та Вольтера не встиг, бо вони відгукнулися, а потім
Дон Крістобаль-Себастиан-Мігель-Ізабель, барон де Като, щиро вдячний за порятунок! останні слова він вимовив латиною.
Років сорок, вандейківська борідка, чорні очі
Ми ще не порятувалися!
Я почав ламати колодку своєю сокиркою.
Першу даму!
А дама зможе битися? Тримайте, поки що, рушницю.
Другий, років сімнадцять-вісімнадцять, виявився Альфонсом Ну далі я й запамятовувати не став, молодшим бароном Тобто не дуже-то вони знатні, якщо в батька лише один титул, а не так, як, наприклад, син герцога Йоркського граф де Марч. Дама трохи, але таки старша за Філіпу. Анхеліка-Ізабель-Флора-Бьянка, віконтеса Арло. І що в іспанців за потяг до чотирьох імен? Обовязково до чотирьох? Хоча ніхто не принизився до питання «З ким маємо честь?», звільнівши даму, я представився:
Мартин
Щось мене смикнуло не називай, мовляв, свого прізвища, точніше титулу, і раніше, аніж я встиг усвідомити, в мене вирвалося:
Мартин ван Ван Гелсинґ.
І я мало не скрикнув від несподіванки у татуювання на моєму плечі неначе хтось увіткнув багато голок впритул одна до одної, але лише по фігурі дракону, а не по зображенню геральдичного щита. І це продовжувалося добрих секунд тридцять. І що б це значило?
Я простяг дамі руку.
Сідайте.
На чоловіче сідло? дуже приємним голосом поцікавилася вона.
Але сіла. Ден вже відтягнув подалі від шляху трупи, та зібрав докупи усю трофейну зброю. Він озброївся арбалетом (приклад його мушкету був розбитий), за пояс одну з булав, та замінив голландську абордажну шаблю на цянь.
Це таки дійсно зрадник, він вказав на того, хто супроводжував троглодитів. У прапорних військах підкладка він вжив незнайоме мені слово, але я здогадався: «підкладка обладунка» того ж кольору, що й прапор. Вони, мабуть, думали, що ніхто не побачить.