Він показав мені шолом. До нього була приклепана жовта тканина, до тканини ззовні металеві пластинки, які захищали шию. Так, що жовтого й не видно.
А може, співпадіння?
Ти не розумієш! Право носити хоч щось жовте може пожалувати лише Син Неба! У них жовтий прапор найкращій з кращих!
Я підняв з землі й простяг іспанцям шаблі абордажну, яку прихопив Ден з каравели, та китайську, якою був озброєний один з китайців. Клинки майже прямі, тобто, якщо навіть вони билися раніше лише шпагами, то впораються.
Накажіть вашому дикуну віддати мені меч.
Дикуну?! А ви хоч одне китайське місто бачили, що таке кажете?
Зразу видно єретик! Захищає язичників, бо сам такий, вліз молодший барон, який, схоже приревнував мене до Анхеліки І як вона, кивок на галісійку, тут опинилася? Магія! Я знизав плечима, бо дійсно не знав, що можна сказати у відповідь на таке. Несподівано мені майже що в черево увіткнувся дуло власної рушниці.
Віддавай набої та шпагу!
Я, навіть не дуже-то й поспішаючи, витяг з-за поясу сокирку-пістоль і клацнув запобіжником. Замок колісний, відповідно, є запобіжник. Водночас ляснув запобіжник арбалету. Трофейний арбалет був схожим на європейські, мав стремено, в яке вставляють ногу при натягуванні і він точно не дасть осічки.
Дорослий барон не втручався хоча він не міг не побачити, що шмаркач, який звик мати справу з кременівками, не запалив ґніт. Невже припускав, що я дам узяти себе на такий дешевий понт?
Віддай рушницю.
Я ще не знав, що робитиму далі, проте няочун повинен був повернутися до господаря.
А на чесний двобій тебе далі я не зрозумів, бо шмаркач замінив латину іспанською. Втім, здогадатися неважко.
Пане бароне
Дорослий стрепенувся.
Пояснить мені, як нам після цього брати вас з собою.
Обійдемось без вас! це знову молодий.
І знову дорослий промовчав.
Так я в перше зіткнувся з ситуацією, яка не знаю навіть, як і сказати. В тих книгах, які я читав, персонажі діяли більш-менш логічно. Зараз з боку барона було б логічним поставити синка на місце і він міг би це зробити, навіть якби забув про авторитет батька, він був явно сильнішим. Але сліпа любов до сина, презирство іспанського аристократа до тих, кого він вважав нижчими себе, презирство до єретиків та язичників все це гальмувало його.
Шмаркач повернувся й пішов собі.
Донна Анхеліка почав старий.
Донна вагалася. Тих вона знала, а нас ні.
Жінка залишиться з нами, бо я не хочу, аби вона загинула!
Я з деяким подивом почув свій голос.
Шляхетні пані, сідайте вдвох на одного коня, не такі ви вже й важкі.
Почепи на коня ще й лук з колчаном.
Що ж, все логічно. Ден спочатку взяв арбалет на випадок дракона, тигра чи сильно броньованого противника, але він вміє стріляти з лука, то краще й лук взяти. То китаєць пішов уперед, іспанки їхали кроком, я йшов поряд, та вислухував розповідь, перепитуючи на кожному третьому слові.
Пожежу на кораблі не вдалося затушити, тому рятувалися на шлюпках. Матроси почали будувати пліт (бо шлюпки були перевантажені), але тут зявилися китайці. Ну ще б пак Така канонада. Чому і як Анхеліка не розуміла, проте знатний дон капітан наказав стріляти. Китайці втекли, з чого дон дуже пишався, але за пару годин повернулися в значно більшій кількості. Капітан надумав відстрілюватися з мушкетів, і, коли після залпу рушниці були розряджені, китайці кинулися в атаку зі списами в руках. Моряки встигли перезарядити і навіть декого вбили, але на цей раз китайці не зупинилися. Тепер ясно, чому живцем взяли лише пятьох при тутешньому стані медицини колоті рани в корпус чи шию у 99 % випадків смертельні.
В мене досі болить все тіло! Варвари!
Ви гадаєте, європейці з полоненими поводяться краще?
Мабуть, дама дещо чула про поводження європейських солдат, особливо, найманців, з полоненими жінками, бо зітхнула.
До речі, діамантові сережки в її вухах європейці би з мясом вирвали.
Несподівано Ден зупинився і завмер, як статуя.
Мовчіть! прошепотів я жінкам, про всяк випадок стискуючи руками кінську морду.
Мені було не просто страшно, а дуже страшно, головним чином тому, що я не зрозумів, що налякало китайця. Нарешті, він поманив мене пальцем.
Коли я підійшов ближче, раптом попереду відкрився невеликий храм, якого раніше не було видно. Машинально я зробив крок назад. Храм щез, хоча я добре бачив те місце, де він начебто стояв. Крок назад і знову попереду, метрах в двохстах, храм, перед ним, на камяній тумбі, камяний лев. Ден обережно взяв мене за плече і змусив зробити ще один крок.
Коли я підійшов ближче, раптом попереду відкрився невеликий храм, якого раніше не було видно. Машинально я зробив крок назад. Храм щез, хоча я добре бачив те місце, де він начебто стояв. Крок назад і знову попереду, метрах в двохстах, храм, перед ним, на камяній тумбі, камяний лев. Ден обережно взяв мене за плече і змусив зробити ще один крок.
На місці храму купка руїн, на постаменті не камяний лев, а живий. Машинально я подався назад. Храм у нормальному стані, але людей немає, і враження, що храм покинутий. Ще крок назад нічого немає. Крок уперед храм і камяний лев. Ще уперед живий лев перед руїнами. Так, а він трохи не схожий на африканських левів. Грива зовсім інша, коротка і чимось схожа на голки їжака. А морда більш видається вперед, більш витягнута
Науковий редактор. Вважається, що на Півдні Китаю леви (печерні леви, можливо, самостійний підвид) вимерли ще до появи людей сучасного типу. Проте лев був у Китаї, а також у деяких народів Індокитаю (тих, що мігрували з китайського півдня) свяченою твариною культ тварин мав місце у всіх народів Землі, але це завжди культ добре відомої тварини. Середньовічні китайські джерела виділяють два різновиди лева «шіцзи» класичний лев (їх привозили з Ірану), та «суаньї» зображення якого дуже схожі на палеолітичні зображення печерного лева. Мартин описує суаньї досить точно.
Лев відкрив пащеку стій! Він явно гарчить, але я не чую! зістрибнув з постаменту я відсахнувся, кілька секунд не міг опанувати себе, а потім скільки не переступав, нічого не бачив, окрім звичайного китайського пейзажу.
Що ви там бачили? запитала мене Філіпа.
Я замявся та сказав напівправду:
Мені бракує слів.
Їх і дійсно не вистачало, але мені й не хотілося їй пояснювати.
* * *Реконструкція. Десь в Німеччині.
Знайомий вже нам дворянин зупинився в готелі. Він просто змушений був перечекати в місті, бо один з полководців розпустив більшу частину свого війська на грабунок. Місто ж було мародерам не по зубах. З цієї ж причини дворянин зміг зняти лише комірчину під самим дахом. Несподівано він прокинувся Якби він знав, що таке електрика, то сказав би, що його тіло неначе пронизав електричний струм. Сумнівів не могло бути. Десь було активізоване закляття Старого. Закляття, при нанесенні якого він був присутній. Активацію закляття відчувають не тоді, коли вона відбувається близько, а коли ти був близько в той момент, коли воно накладалося. Всі закляття Старого, про які він знав, були активовані давно. Всі, крім одного. Того закляття, яке Старий наклав на малюка, наносячи на його плече татуювання у вигляді свого герба звідкіля і пішла поголоска, начебто малюк є його сином. Він як і тоді не міг зрозуміти сенс такого закляття, але тепер чітко відчув, що воно наділило хлопця якостями, небезпечними для нього самого. Він дістав кинджал:
Мюллер, вбий Мартина!
Розділ ІІ
Китайськi перевертнi
Хата в горах зявилася надвечір. Десь так метрів зо пятдесят від струмка. Ден відправився на розвідку і довго не повертався, я вже почав хвилюватися, хоча розумів, що коли він нарвався на такого профі, що й не скрикнув, то такий би вже зявився по наші душі. Коли ж він повернувся, то я з третього разу зрозумів лише те, що він нічого не запримітив.
Я гадав, що тут жив даос!
На перший погляд, деревяний будиночок міг бути житлом відлюдника, проте Ден підійшов до великої шафи. Майже така, як наша сучасна.
Це дуже дорога річ. Дуже. Тепер подивися сюди.
У протилежній стіні стирчала арбалетна стріла.
Це я спробував відкрити.
З цими словами Ден відчинив двері. Крім невеликого арбалету там було кілька комплектів чоловічого одягу різної ціни щоправда, самого дорогого не було бідний та середньої вартості, як китайський так і національних меншин. Але головне на дверцятах, з внутрішньої сторони, на гачку, без піхов, висів, почеплений за прорізь у цубо, кинджал, схожий на малий самурайський меч. Тільки й різниці, що руківя для однієї руки.
Вочевидь, арбалет на період відсутності господаря, а кинджал якщо доведеться розмовляти з не дуже приємним гостем. Власне кажучи, у появі його тут немає нічого дивного. Закон, який забороняє японцям покидати Японію, був прийнятий років три тому а до того японці частенько вербувалися і в найманці, і в пірати. Зброю можна зніти з гачка за секунду, а форма клинку (довжина більше фута) дозволяє колоти й рубати.