У тексті драми можна відшукати численні посилання на факти і явища з різних галузей знання і мистецтв. Зокрема, це формулювання й інтерпретація окремих філософських ідей А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, О. Шпенґлера, відомості про особисте життя історичних осіб (Гораціо Нельсона і леді Гамільтон, Наполеона Бонапарта і Жозефіни), роздуми над творчістю класика англійської літератури Роберта Ранке Грейвса, коментарі з приводу біологічних експериментів з омолодження французького хірурга російського походження Сергія Воронова тощо. Такий міждисциплінарний інтертекст теж сприяє інтелектуалізації художнього матеріалу.
Інтелектуалізм У. Самчука можна потрактувати як етичний, оскільки він проголошує єдність моралі і розуму; моральне знання, відкидаючи переживання, встановлюється на основі понять; заради якісних перетворень автор художнім словом спонукає реципієнта до перегляду власних позицій і світобачення.
Сьогодні зясувати, чому У. Самчук не завершив драму, складно. Можемо тільки здогадуватися, що часу для творчої праці він мав обмаль, оскільки змушений був наполегливо заробляти кошти для життя на посаді рахівника й оператора при тріангуляційному відділі[15] Міністерства фінансів у Празі. Не випадково поряд із датою на титульній сторінці зшитка письменник зазначив: «під час хвороби»; текст незавершеної драми створено за один день. А далі вир Другої світової війни, друга еміграція, життя за океаном На обкладинці машинописного зшитку автор занотував: «Люди, які женуть левині звірята на танки, не заслуговують кращої долі. Тепер не воюють люди проти людей. Тепер йде сталь проти сталі. Це вік не людяности, а сталевости. Мій милий друг! Я не люблю повторювать ті самі речення і справи». Можливо, саме епіграф наштовхне майбутніх дослідників на іншу інтерпретацію цього тексту.
Роботу над драмою «Шумлять жорна» (17 жовтня 1947 року) У. Самчук розпочав у воєнному Рівному. Твір мав робочу назву «Любов і ненависть» і був завершений у чорновому варіанті в одному з таборів для скитальців у Німеччині. Тоді ж пєса отримала остаточну назву. «Здається, Жорна скінчив, занотував письменник у нотатках. Останню сторінку дописав перед самим обідом»[16]. Кількома днями пізніше письменник зізнавався, що переписує третю дію і констатує недостатню опрацьованість твору[17].
Уперше текст драми (поряд із пєсою «Домаха» Людмили Коваленко, виставою в масках «Близнята ще зустрінуться» Ігоря Костецького, драматичною повістю-вертепом «Mорітурі» Івана Багряного і творами «Епізод із життя Европи Критської» Докії Гуменної, «На ріках Вавилонських» Івана Керницького, «Змова пана К.» Юрія Косача, «Памятник» Леоніда Полтави і «Кінець Страхова» Івана Майстренка) прозвучав, за спогадами самого автора[18], 5 листопада 1947 року на присвяченій проблемам розвитку еміграційної літератури конференції в таборі, що в Майнц-Кастелі. Після успіху У. Самчук прагнув опублікувати твір й, очевидно, мав намір зробити це в МУРівському місячнику літератури, мистецтва і критики «Арка», на що Ю. Шерех відгукнувся відмовою (лист від 26 вересня 1947 року): «Ціла пєса («Жорна») не влізе в «Арку», могла б бути одна дія. Якщо Ви не хочете давати уривків, в чому співчуваю, то може могли б дати розділ з Ваших щоденників»[19]. У листі від 1 травня 1948 року Ю. Шерех, цікавлячись долею твору, нагадав свою пропозицію: «[] що з Вашими «Жорнами»? Якщо їх не будуть друкувати, то може б одну дію вмістити в «Арці», поки вона ще наша?»[20].
Однак У. Самчук уже вирішив, бо 23 грудня 1947 року на прохання О. Лащенка він надіслав текст драми до журналу «Вежа», що його почали видавати мельниківці (ОУН). Справа з друком затягувалася, тож у відповіді від 6 травня 1948 року на Шерехів лист він писав: «За Жорна я дістав частину гонорару, але всі терміни їх появи минули, і я не знаю, що власне з ними робити. Написав їм, що мусять рішитись або-або Коли б ви могли надрукувати мені не одну дію, а всі три, тоді я з Вами говорив би, бо одна дія тільки зіпсує мені можливість видати цілість»[21]. «Вежа», один з МУРівських часописів, існування яких обмежувалося одним-двома числами, надрукувала тільки третю дію Самчукової драми[22].
У таборах Ді-Пі У. Самчука не полишало прагнення побачити свою драму на сцені. І його зізнання в листі до Ю. Шереха («Хочу бачити свою річ надрукованою і на сцені, і при нагоді, запитайте Блавацького, чого це він ніяк не зважиться дати мені якусь остаточну відповідь, бо як йому це не підходить, я не буду настоювати»[23]), і репліка останнього в листі від 6 січня 1948 року («Блавацький писав мені, що ставитиме Жорна[24]) свідчать, що письменник мав за бажану сценічну інтерпретацію свого твору силами колективу таборового театру «Ансамбль українських акторів» під керівництвом Володимира Блавацького. Очевидно, питання постановки Самчукової драми на сцені обговорювалося в театральних і письменницьких колах. Так, Ю. Косач у листі від 1 лютого 1948 року між іншим зазначав: «Отже вчора напр. я Блавацького дуже наполегливо просив, щоб на місце мойого Ордера (який має йти в роботу з цих днів) взяв Вашу драму яку вважаю, абстрагуючи від всього, більше на часі й потрібнішою для українців, ніж мій Ордер[25]. Згадувана тут комедія написана Ю. Косачем 1948 року і тоді ж поставлена театральним колективом В. Блавацького, тож задуму У. Самчука так і не судилося втілитися в життя.
У таборах Ді-Пі У. Самчука не полишало прагнення побачити свою драму на сцені. І його зізнання в листі до Ю. Шереха («Хочу бачити свою річ надрукованою і на сцені, і при нагоді, запитайте Блавацького, чого це він ніяк не зважиться дати мені якусь остаточну відповідь, бо як йому це не підходить, я не буду настоювати»[23]), і репліка останнього в листі від 6 січня 1948 року («Блавацький писав мені, що ставитиме Жорна[24]) свідчать, що письменник мав за бажану сценічну інтерпретацію свого твору силами колективу таборового театру «Ансамбль українських акторів» під керівництвом Володимира Блавацького. Очевидно, питання постановки Самчукової драми на сцені обговорювалося в театральних і письменницьких колах. Так, Ю. Косач у листі від 1 лютого 1948 року між іншим зазначав: «Отже вчора напр. я Блавацького дуже наполегливо просив, щоб на місце мойого Ордера (який має йти в роботу з цих днів) взяв Вашу драму яку вважаю, абстрагуючи від всього, більше на часі й потрібнішою для українців, ніж мій Ордер[25]. Згадувана тут комедія написана Ю. Косачем 1948 року і тоді ж поставлена театральним колективом В. Блавацького, тож задуму У. Самчука так і не судилося втілитися в життя.
Драма після першого прочитання на конференції в Майнц-Кастелі 5 листопада 1947 року мала певний резонанс, її жваво обговорювали; письменник із цього приводу згадував: «Я прочитав Шумлять жорна І мені здавалося, що зацікавлення й дискусія помітно зісилились. Говорив Дивнич, Державин, Костюк, Шерех, Косач І це продовжувалось до самої вечері»[26]. Згодом, 11 квітня 1948 року, на Третьому зїзді Мистецького українського руху (МУРу) Ю. Шерех серед трьох найвагоміших драматичних творів сучасності назвав і Самчукові «Жорна»[27].
Тут варто навести міркування і Ю. Косача, висловлені в уже згадуваному листі до У. Самчука від 01 лютого 1948 року. Лист відверто «дихав» неприязню, нетерпимістю, навіть ворожістю, що викликало в адресата співчуття і жаль: «Шкода цього енігматичного пасинка блискучої родини Косачів і хотілося б чимось йому помогти, лишень його вдача така невловима, екстравагантна, що до нього просто немає достіпі і нічого не лишається, як оставити його напризволяще стижій, у яких він обертається і в яких найкраще почувається»[28]. Дружня і тепла відповідь У. Самчука розчулила «enfant terrible de Kossach», взаємини двох митців стали більш толерантними.
Однак кореспонденція Ю. Косача цікава передовсім окремими міркуваннями про драму «Шумлять жорна». Уже на початку листа він згадує інцидент у Реґенсбурзі, повязаний із висловлюваннями щодо «пісеньки Гірняка» і драми У. Самчука, що були «злісно інтерпретовані» і сприйняті як «злобний випад» на адресу останніх. Ю. Косач наполегливо переконував, що це був лишень «жарт (у звязку з загальним настроєм)»: «Я хотів сказати, що от, мовляв, у такій атмосфері краще співати такі пісеньки, ніж писати такі серйозні драми. Вашого твору я не збірався ні осуджувати, ні критикувати, ні хвалити. Мою обєктивну думку я висловив Блавацькому й Ви можете про це переконатись. Є впрост підлістю інсинувати мені якісь глузування з того твору Вашого і т. п.»[29]. Визнавши актуальність Самчукової драми, Ю. Косач у цьому ж листі висловив окремі міркування щодо її художньої вартості: «[] третя дія Вашої пєси є для мене очевидно такої високої вартості, що треба бути дійсно скрайньо субєктивною людиною, щоб цього не визнати; в першій дії (яку я знаю[30]) мені здається (на мій смак, розуміється) не розкрито цілковито таємниці дії, але і все це може потвердити Вам і Блавацький і інші з його театру, з ким говорив певен її дуже великого сценічного успіху»[31].
Усі видавничі перипетії закінчилися тільки 2012 року, коли виходом пятнадцятої книжки бібліотечки літературного музею Уласа Самчука (а нею, власне, і була драма «Шумлять жорна») у Рівному відзначили 107-му річницю від дня народження письменника[32]. Книгу видали в громадському видавництві «Азалія» Рівненської спілки письменників коштом подружжя Оксани і Яро слава Соколиків офіційних розпорядників спадщини У. Самчука. Згодом зявилася на сьогодні єдина рецензія «Чи перетруть нас жорна?» П. Кралюка, де з-поміж іншого автор слушно зауважив: «[] наші люди, зокрема інтелігенти, не виявляють достатньої стійкості, шукають для себе визволителя, який рано чи пізно перетворюється для них у тирана»[33].