Шаленство слів змінилося миттю тиші. На очах у дівчини забриніли сльози. Вона поглянула на Артура. Провела рукою по щоці та носу.
Досі вважаєте мене божевільною?
Артур заспокоївся. Його зворушила емоційна історія молодої жінки, зачаклувала абсурдна розповідь, яку він щойно почув.
Ні, це все дуже Як сказати Бентежно, дивно, незвично. Не знаю, що сказати. Я б хотів вам допомогти, але не знаю як.
Дозвольте мені лишитися тут, я буду зовсім непомітною і вам не заважатиму.
Ви справді вірите в те, що тільки-но розповіли?
Ви зовсім мені не повірили? Ви переконали себе, що навпроти вас повністю приджмелена дівчина? Та у мене в будь-якому разі не було жодного шансу.
Він попросив, щоб вона поставила себе на його місце. Наче вона опівночі побачила дуже схвильованого чоловіка, що ховається в шафі її ванної. А він би намагався їй пояснити, що він щось на кшталт привида, в комі. Що вона подумала б і якою була б її перша реакція?
Риси обличчя Лорен розгладилися й посеред сліз виринула усмішка. Зрештою дівчина зізналася:
Насамперед я б точно заверещала, тож у вас є помякшувальні обставини.
Чоловік подякував.
Артуре, благаю вас, повірте мені. Ніхто б не зміг такого вигадати.
Та ні, мій компаньйон здатен придумати жарти й більшого масштабу.
Та забудьте вже про свого компаньйона! Він тут ні до чого, це не розіграш.
Коли Артур запитав, звідки дівчина знає його імя, та відповіла, що перебувала тут задовго до того, як він переїхав. Вона бачила, як він приходив оглядати квартиру, як підписував з агентом із нерухомості договір про оренду на кухонному столі. Вона була тут і тоді, коли приїхали коробки з його речами, і коли він зламав макет літака, розпаковуючи їх. Якщо щиро, то їй шкода, що так сталося, але вона добряче насміялася з його гніву. А ще вона бачила, як він повісив ту бридку мазанину над ліжком.
У вас є маніакальні схильності: двадцять разів пересовувати диван, щоб потім поставити його в єдине доречне місце! Мені навіть підказати вам хотілося, наскільки це очевидно. Я тут з вами з першого дня. Увесь час.
А коли я приймаю душ чи сплю, ви також поруч?
Я не вуаєристка. Зрештою, у вас непогана статура. Варто було б звернути увагу на жирок на животі, але загалом ви нічого.
Артур насупився. Вона була дуже переконливою чи то пак переконаною, однак йому здавалося, ніби вони ходять по колу. Історія цієї жінки не трималася купи. Якщо вона хотіла в неї вірити, то це її проблема, не було жодного сенсу намагатися довести їй протилежне, він же не її психіатр. Він хотів спати, тому запропонував Лорен лишитися на ніч. Він заночує на дивані у вітальні, «для якого йому зовсім не важко було підібрати місце», а їй віддасть свою кімнату. Завтра ж вона повернеться додому, у лікарню чи куди захоче і їхні шляхи розійдуться.
Проте Лорен не погоджувалася, вона похмуро стала навпроти нього із твердим наміром, аби її почули. Глибоко вдихнувши, вона перелічила дивовижну низку фактів і дій, які він зробив протягом останніх кількох днів. Вона переказала йому телефонну розмову із Керол-Енн, що відбулася позавчора близько одинадцятої вечора.
Вона кинула слухавку, щойно ви прочитали їй нотацію між іншим, досить помпезну щодо причин, через які ви не хочете більше чути про ваші стосунки. Повірте мені!
Вона нагадала йому про два кухлики, які він розбив, розпаковуючи ящики «Повірте мені!», про те, як він проспав і обпікся гарячою водою в душі «Повірте мені!», а також про час, який він провів, шукаючи ключі від машини й нервуючись на самоті.
Та повірте мені, чорти б вас ухопили! До речі, на мою думку, ви дуже неуважний, адже ключі ті лежали на маленькому столику в передпокої. Представники телефонної компанії прийшли у вівторок, о сімнадцятій годині, вам довелося півгодини чекати. Ви зїли сандвіч із пастрамі[6], поставили пляму на куртку й переодягнулися перед виходом. Тепер ви мені вірите?
Як довго ви шпигуєте за мною і навіщо?
Але як я маю за вами шпигувати? Це ж не «Вотерґейт»![7] Тут немає всюди камер і мікрофонів!
А чому б і ні? Це все одно було б логічніше за вашу історію!
Хапайте ключі від машини!
І куди ми поїдемо?
У лікарню, я покажу вам себе.
Ну звісно! Скоро перша година ночі, а я попруся до лікарні на іншому боці міста і попрошу чергових медсестер бути такими ласкавими й негайно провести мене в палату незнайомої жінки, тому що її привид у моїй квартирі. Я хотів би поспати, а примара дуже вперта, тож це єдиний спосіб змусити її дати мені спокій.
Але як я маю за вами шпигувати? Це ж не «Вотерґейт»![7] Тут немає всюди камер і мікрофонів!
А чому б і ні? Це все одно було б логічніше за вашу історію!
Хапайте ключі від машини!
І куди ми поїдемо?
У лікарню, я покажу вам себе.
Ну звісно! Скоро перша година ночі, а я попруся до лікарні на іншому боці міста і попрошу чергових медсестер бути такими ласкавими й негайно провести мене в палату незнайомої жінки, тому що її привид у моїй квартирі. Я хотів би поспати, а примара дуже вперта, тож це єдиний спосіб змусити її дати мені спокій.
А ви бачите інший?
Що інший?
Інший спосіб. Невже ви справді зможете заснути?
Господи Боже, то що ж мені зробити, аби таке диво нарешті сталося?
Ви не вірите в Бога, ви самі казали про це по телефону своєму компаньйону, коли обговорювали контракт: «Поле, я не вірю в Бога, і якщо нам дістанеться ця справа, то лише тому, що ми найкращі, а якщо ми втратимо її, то варто зробити висновки й поставити під сумнів свої принципи». Так ось, хоча б на пять хвилин поставте під сумнів свої принципи це все, про що я прошу. Повірте мені! Ви мені потрібні, ви єдина людина
Артур зняв слухавку і набрав номер компаньйона.
Я тебе розбудив?
Та ні, зараз перша ночі, і я тільки й чекав, щоб ти мені зателефонував, перш ніж піти спати, відказав Пол.
Чому? Чому я мав тобі зателефонувати?
Ні, ти не мав мені телефонувати, але так, ти мене розбудив. Чого ти хочеш у такий час?
Щоб ти де з ким поговорив. А ще хочу сказати, що твої жарти стають усе тупішими.
Артур простягнув слухавку Лорен і попросив її поговорити з компаньйоном. Вона не змогла її взяти, пояснивши, що не здатна брати предмети до рук. По той бік дроту Пол нетерпляче запитав, з ким Артур розмовляє. Артур переможно всміхнувся й натиснув на кнопку «Гучний звязок».
Ти чуєш мене, Поле?
Так, я тебе чую. Поясни, у що ти граєшся? Я б хотів поспати.
Я б також хотів поспати, тож замовкни на хвилинку. Поговоріть із ним, Лорен, поговоріть із ним негайно!
Вона знизала плечима.
Якщо хочете. Вітаю, Поле. Я впевнена, що ви мене не чуєте, але свого компаньйона ви зараз не чуєте також.
Слухай, Артуре, якщо ти телефонуєш, щоб помовчати в слухавку, вже справді дуже пізно.
Відповідай їй.
Кому?
Людині, яка щойно з тобою розмовляла.
Але людина, яка щойно зі мною розмовляла, це ти, і я тобі відповідаю.
Ти нікого більше не чув?
Послухай-но, Жанно дАрк, у тебе глюки через перевтому?
Лорен співчутливо глянула на Артура.
Той похитав головою: хай там як, якщо Лорен і Пол у змові, так просто вони не відступляться.
З гучномовця долинув голос Пола: друг знову запитав, з ким Артур розмовляє. Той попросив усе забути й вибачився за пізній дзвінок. Пол схвильовано запитав, чи все гаразд і чи не потрібно йому заїхати. Артур заспокоїв його запевнив, що все добре, і подякував.
Що ж, друзяко, завжди прошу. Буди мене, коли забажаєш, для своїх дурниць не вагайся. Ми ж компаньйони і в горі, і в радості. Тож коли в тебе таке горе, буди мене й ділися. То мені можна йти спати чи тобі потрібно щось іще?
Добраніч, Поле.
Обидва поклали слухавки.
Відвезіть мене до лікарні і все проясниться.
Ні, я вас туди не везтиму. Переступивши поріг, я визнаю, ніби вірю в цю абсурдну історію. Я стомився, міс, і хочу спати, тож забирайте мою кімнату, а я ляжу на дивані ну або ж ви підете звідси. Це моя остання пропозиція.
О, то я знайшла когось іще впертішого за себе. Ідіть до своєї кімнати, мені не потрібне ліжко.
А ви чим займатиметеся?
А вам яка різниця?
Різниця є, ось і все.
Я лишуся тут, у вітальні.
До завтрашнього ранку, а потім
Так, до завтрашнього ранку, дякую за вашу щедру гостинність.
І ви не підете шпигувати за мною до спальні?
Якщо ви мені не вірите, зачиніть двері на ключ. До того ж якщо ви спите голим, то не хвилюйтеся, я вас уже бачила!
А хіба ви вуаєристка?
Нещодавно у ванній, щоб вас не бачити, я мала бути сліпою, а не вуаєристкою.
Артур зашарівся і побажав дівчині доброї ночі.
Так, добраніч, Артуре, солодких снів.
Артур пішов до спальні й хряснув дверима.
Божевільна якась, буркнув він. Та й історія пришелепкувата.
Він упав на ліжко. Зелений циферблат радіобудильника показував пів на другу. Чоловік спостерігав, як змінюються цифри, до другої години одинадцяти хвилин. Тоді різко підскочив, натягнув вязаний светр, джинси та шкарпетки і вийшов до вітальні. Лорен сиділа по-турецьки на підвіконні. Коли ввійшов Артур, вона заговорила, не обертаючись: