Півроку Оля не вилазила з-за книжок, працювала на авторитет і стипендію. І придивлялася до життя, вільного, бурхливого і щасливого. Перший семестр закінчила з двома четвірками. З математики і фізкультури. Математичка дівчину не злюбила з першого дня, їй здавалося, що Оля з неї підсміюється. Викладачка була ще доволі молода, але мала вигляд деформованого мішка картоплі. Себе ненавиділа, про себе не дбала, але винних шукала зовні. Так легше З фізруком окрема тема, цю четвірку Оля пообіцяла йому ще згадати. Щоб знав, як знущатися з тендітних дівчат. Буде мати і розминки, і віджимання!
Настали зимові канікули. В Олі народився братик. Батько трохи змінився, маму вже як раніше не ганяв, але собі спочинку не давав. Тепер мав свіже гасло: «Вперед, бо син росте, а час тікає». Мама посвіжіла материнство омолоджує. Схудла, стала жвавішою. Оля в батьків відійшла на другий план і слава Богу. Здавалося, вони змирилися з тим, що дочка вже не їхня. Такий стан речей Олю не засмучував, а тішив. Бо дівчина твердо вирішила додому не повернеться. Шукатиме роботу вчительки в Самборі. Мама нашіптувала, щоб придивлялася, може, нормальний чоловік трапиться, то щоб заміж ішла. А Оля заміжжя боялася, як чорта, їй одразу тато уявлявся зі своїми порядками-обовязками Про сімю й не думала. В неї вже були вільні крила, просто вона їх іще не розправляла. А розправить. Обовязково! Бо є для цього всі передумови, як каже історик. Ось так.
Б
Рішучий епізод, який надихнув Олю дерзати, якщо вона хоче «кольорових» подружок мати
Відмучивши в рідному селі різдвяні свята, Оля нарешті зажила на повну! Наука йшла легко, як ніж у масло. Занять вона принципово не прогулювала. Ліпше дрімати на парах, аніж спати у ліжку. Подружки-випускниці казали, що ще не було такого, аби виключили з коледжу того, хто не має пропусків.
Оля жила на квартирі. Через вулицю від коледжу. Пять хвилин і на місці. Мешкала в одній кімнатці з однокурсницею Галею. На щастя, Галя була з іншої групи, а то задавила б Олю заздрощами. Галя постійно скиглила: навчання їй не давалося, вона зубрила, нервувалася Благо, що була тополиного зросту, добре грала у волейбол, фізрук її у збірну коледжу залучив і гарні оцінки для неї у колег випрошував. Заради репутації навчального закладу. Його, скрегочучи зубами, слухались, бо «Рейтинг! не втомлювалася повторювати директорка. Колеги, рейтинг! Усе заради рейтингу!»
У переддень Старого Нового року Оля вирішила діяти. Вже давно знала, з ким хоче дружити. Яна і Оксана з четвертого курсу були популярні, відомі на ціле містечко. Про них багато поганого говорили, але до них горнулися. Особливо хлопці.
Хочу до вашої компанії! підійшла на перерві до дівчат за туалети, де вони саме курили.
Ти? скривилася Яна.
Так, і мене звати Оля.
Ми погані дівчата хихикнула Оксана і простягнула Олі сигарету. Яна клацнула запальничкою.
Оля впевнено взяла сигарету, ніжно обняла її губками. Затягнулася. Легенько, з остраху, що закашляється. Та ні, нічого Дим смердів, але не більше. В голові, правда, трішки замакітрилось, попливло, але тільки спочатку.
Покурили втрьох. Яна зиркнула на Оксану і сказала:
Ми подумаємо.
Добре, Оля шукала смітника.
Кидай у траву, порадила Оксана. В нас для людей нічого не роблять, а потім кажуть, що бардак.
Коли я можу дізнатися про рішення? наполягала Оля.
На наступній перерві. Тут.
Гаразд, Оля понюхала руку смерділа димом. Дівчина підійшла до ялинки, зірвала пучок колючок, розтерла долоньками. Приклала пальчики до носа: Порядок, сказала, обернулась і пішла.
Її наздогнав регіт.
«Не глузливий», зробила висновок Оля.
Усю наступну перерву Оля простояла біля туалетів. Дівчата не зявилися. Проте Оля не розчарувалася: чого-чого, а терпіння вона навчилася змалку. Якщо чесно, на місці Яни й Оксани вона теж не прийшла б. Бо з якої радості отак просто приймати в своє товариство малолітню задрипанку, яка не знати чим дихає, і то тільки тому, що вона «хоче»? Хотіти не вадить. Аксіома номер один для тих, хто має надмірний, нічим не підкріплений апетит. Проте шкурою Оля відчувала, що дівчата за нею стежать. Це ще ті гадючки! Але у вікнах їх не зауважила. За ялинками, за парканом теж. Дрібка хлопців перед корпусом анекдоти строчили фіолетові, як баклажани, бо хоч снігу не було, але січень не сау на. І все. Вітер був вогкий, знервований, рвав на клапті хмари, вряди-годи являючи світові убоге сонце. Протеленькав дзвінок. Оля почекала, поки хлопці розійдуться, аж тоді помаленьку пішла до корпусу. Червонопикий історик однак завжди запізнюється хвилин на десять. І від нього пахне лимоном з домішкою коньячку. Схоже, для нього лекції нудота безпросвітна. Він так позіхає як котяра загодо ваний. І навіщо займатися тим, що не подобається? Йому барменом би працювати та життю радіти
Отакі вінегрети в голові перемішуються, коли думки не контролюєш. Оля ще постояла хвильку біля дзеркала у вестибюлі й зайшла до аудиторії разом з викладачем. Точніше, він ґречно її пропустив, обдарувавши лимонно-коньячним подихом і облизнувшись.
Дівчина всілася, схопила рюкзака, вийняла підручник, розгорнула на «Визвольних війнах українського народу», а там записка: «Збір біля ратуші о 21:00». Негусто. Та Оля повеселішала і вирішила йти. А щоб не нудьгувати, надумала трохи потішити історика і розклала йому по поличках усі визвольні змагання. Після виступу студентки історик примружився, поплямкав губами, а тоді запитав:
Звідки ви все це знаєте?
На що Оля, не замислюючись, відповіла:
Я все своє життя, Опанасе Альбертовичу, воюю за свободу.
І що?
Я її майже виборола.
Опанас Альбертович, схоже, хотів розвинути тему.
А ви можете описати етапи своєї боротьби?
Можу, відповіла зухвала студентка. Але не хочу. Бо це тьма непроглядна, а я люблю проліски.
Похвально, мовив історик. А тепер було помітно, що він і гадки не мав Олю відпускати (як не про війни, то про квіти можна пофілософствувати), але продзвенів дзвінок. А тепер ви вільні чи не вперше не тішився закінченням лекції Опанас Альбертович. Адже вгледів у цій волелюбній студентці потенціал.
В
Епізод-нахаба, що з малолітками не дружить
Вечір на Старий Новий рік згадав, що є передсвятковим. Був він рішучим, мав здоровя, часу не гаяв, зараз-таки запросив у гості місяця, зірок найсимпатичніших, морозцю замовив у супермаркеті, трохи снігу для романтики надбав на базарі (бо так дешевше), а вітер, злодюжка, сам прийшов. Сидів під дахом ратуші, приглядався, нишпорив, а коли свято почало наближатися, то зявився перед ясні очі господаря й мовив:
Я оце проходив неподалік та й думаю собі
Заходь, сказав господар.
Що-що, а вітер ще зими не зіпсував ні разу. Оглянув вечір свої старання-приготування, одягнув кожуха, рукавиці, подзвонив нічці, попередив, щоб на зміну виходила у святковому, виглянув у вікно, що по краях уже вишивкою-сніжинками засіялось, і побачив
Під ліхтарем стояла дівчина-смерічка, у зеленому плащику, з розпущеним русявим волоссям, з очицями-рентгенами, губками-звабами, і вітер-шалапут її облизував. Вона його не проганяла, щоб не порозтирати на личку красу, і терпіла.
Якийсь пяний бевзь придивлявся до дівчатка, хитаючись, рукавом носа втираючи, а потім запитав, заїкаючись, ч-чи в-вона ч-часом н-не його ж-жде. Красуня відшила залицяльника стовідсотковим ігноруванням, ані на крихточку не підживила його увагою, а де немає уваги, там немає енергії, а отже, сил, ось так
Саме підоспіли ще дві ялинки, у зелених кожушках. Змовилися чи як? Одна ялинка була з рожевеньким чубчиком, інша з блакитним
Класні пацани до тебе липнуть не забарилася вліпити «компліментом» по самолюбству новоявленої подружки Яна.
Не кажи Оля вдала, наче в «комплімент» не вїхала. В нього такі шикарні вії!
Залицяльник краєчком свідомості вловив похвалу, почав пальцями ловити себе за вії, йому не виходило, він гордо випинав груди і повторював: «Я Я».
Дівчата перезирнулися. Оксана мовила:
Менше з тим. Ідемо до магазину, купимо трохи «радості». Ти гроші маєш? глипнула на Олю.
Та застигла, спантеличена.
Т-та є мовила. Трохи
Ясно. Зараз усе вирішимо.
Забрели в магазин, вервечкою, мов гусята.
Бери пляшку горілки і шампанське, скомандувала Яна. І три пачки сигарет.
А?..
На твій вибір.
Дівчата зникли, неначе розчинилися в парі, що ввірвалася всередину через відчинені двері, аби защедрувати пану господарю, добра побажати і гостинця отримати. Оля стала в чергу. Перед нею якийсь дядько в костюмі взяв вино «Кагор» і цукерки «Львівські дефіляди». Бабуся купила оселедець і половинку бородинського хліба.
Чого тобі, дитино? запитала продавщиця. Жіночка років пятдесяти з добрими очима. Втомлена, як нинішній день.
Оля зачекала, поки з крамнички вичалапає бабуся з оселедцем і напустить до приміщення туману, а тоді мовила:
Пляшку горілки, жіночка уважно слухала. Доброї, але недорогої. Так Далі. Пляшку шампанського оцього вибрала сама і тикнула на цінник. Ну і три пачки сигарет. Щоб були худенькі, легенькі й не смерділи
Все? запитала крамарка.
Так, відповіла Оля і вийняла гаманець.