Після двох років удівства Авігдор Грюн знов одружився. Бен-Ґуріон називав свою мачуху «тітка», «момех» на їдиш, як робили й інші сироти. Коли він згадував її у своїх листах до батька, то намагався це зробити з усією належною повагою. Але коли Бен-Ґуріон протистояв передачі дітей, що пережили Голокост, на всиновлення до Ізраїлю, він писав: «Тільки унікальні люди здатні до усиновлення; ми всі знаємо, що таке мачуха». Як писав його біограф Шабтай Тевет, здавалося, що тут він подумки повертався до свого власного минулого.[46] У будь-якому разі смерть його матері розколола дитинство на до та після. Іноді здавалося, що він перебільшував рівень свого спустошення від втрати мами, говорячи ніби вона померла, коли йому було всього десять.[47] Зазвичай він згадував коротке дитинство та раннє дозрівання без радості й ігор «окрім шахів».
Деякі хлопці, яким не треба було працювати або вчитися торгівлі, проводили дні після бар-міцви у бейт мідраш релігійних семінаріях, де вони навчалися під керівництвом учителів і самостійно кілька років до одруження та влаштування сімей, та навіть і після. Деяких відправляли з міста до гімназії, як називали академічні школи в Центральній і Східній Європі, а далі продовжувати вище навчання. Бен-Ґуріон учився якийсь час у бейт мідраш зі Шломо Цемахом, де, як стверджував Цемах, він не виділявся особливими успіхами. «Його мозок не міг опанувати абстрактні логічні міркування на заняттях», писав Цемах, додаючи, що він сам відзначився у вивченні Талмуду.[48] Отже, Бен-Ґуріон був хлопцем, осиротілим без матері, пасербом, нижчим за своїх товаришів, менш обдарованим у навчанні, який чув усюди, що його батько мав сумнівну репутацію. Він впорався зі своєю дитячою травмою, як робила більшість пристосувався. Бен-Ґуріон часто посилався на свого батька як на «адвоката» і висловлювався про нього як про «визнаного лідера міських євреїв». Він намагався ніколи не комплексувати через свій низький зріст: його мати теж була низенька, відзначав він. Бен-Ґуріон також любив казати, що лікар, який оглядав його у пятирічному віці, зауважив, що голова його була досить велика, а ззаду стирчала ґуля. Лікар зробив із цього висновок, ніби хлопець обдарований величезними здібностями й на нього чекає велике майбутнє. Це було ще однією причиною відкинути його сумне дитинство якнайшвидше. «У чотирнадцять я відчував себе абсолютно дорослим», казав він пізніше.[49]
Насправді тоді він байдикував: не відвідував уроки й не працював. Біограф припускає, що Бен-Ґуріон тоді допомагав батькові, навчаючись писати запити, чимчикуючи вдвох із ним серед натовпу на шляху до будівлі суду, намагаючись привернути увагу нових клієнтів. Він читав книги та почав вести щоденник. У Хануку 1890 року він, Цемах і Фукс створили організацію, яку назвали «Езра», на честь біблійного письменника. Їхньою метою було впровадити у щоденне життя спільноти спілкування івритом. «Езра» налічувала кілька дюжин членів і проіснувала близько шести років. Це була перша публічна ініціатива Бен-Ґуріона.[50]
Згодом Бен-Ґуріон розповідав, що його сіоністські погляди сформувалися, ще коли він був малюком трьох чи пяти років. Якось він заявив: «Я народився сіоністом». Він був зважливішим, коли писав такі рядки: «У тому віці я ще не розумів предмета дискусії та дебатів, але ввібрав у себе сіоністську надію, що наповнювала наш дім».[51] Його батько був одним із перших сіоністських активістів у Плоньську, одним із тих, хто ототожнюється з цілою купою ініціатив, сукупно іменованих «Ховевей Ціон». Старші члени руху пережили Весну Націй, національні та політичні революції, які охопили Європу 1848 року. «Ховевей Ціон» був єврейською відповіддю на сплеск національної ідентичності та надій на національну незалежність, що народжувалися у головах європейських євреїв. Її прихильники називали себе не лише юдеями-вірянами, а й членами єврейської нації. Члени цих різних товариств намагалися сформувати міжнародну організацію, але «Ховевей Ціон» був, по суті, швидше романтичним і навіть релігійним, ніж політичним рухом. Більшість просували його як відповідь на дискримінацію та переслідування євреїв. Саме тоді до єврейських громад Російської імперії також потрапив соціалізм. Кілька груп соціалістів допомагали сільськогосподарським поселенням Палестини, організовуючи поселенців для створення фермерських спільнот та підтримуючи їх і надалі. Це було початком того, що пізніше матиме назву «практичний сіонізм».[52]
Сіонізм це рух, створений у Європі, є частиною її історії та натхненний її культурою. Сіоністський націоналізм, романтизм, лібералізм і соціалізм усі прийшли з континенту. У цьому сенсі історія сіоністської присутності у Палестині є частиною європейської історії.
«Дещо дивне»Авігдор Грюн навіть і не розглядав можливість оселитися на Сіоні. Направду він не мав бажання полишати Польщу, хоч одного разу і виявляв активність у «Ховевей Ціон». Його соціальна ізольованість, яка мала спонукати до еміграції, значною мірою перекривалася його сіоністською активністю. Ця активність давала йому контакти з людьми, які робили все можливе, щоб їх ніхто більше не бачив у його компанії. Він запрошував їх у гості раз на тиждень заради спілкування, упродовж якого вони разом читали газети на івриті «Га-Цефіра» та «Га-Меліц». Бен-Ґуріон не міг згадати, чи був його дідусь також членом групи, але згадував, як сидів на колінах діда та розмовляв на івриті: спочатку по складах, потім словами і, врешті-решт, цілими реченнями.[53]
Десь за чотири місяці до його десятиріччя «Га-Меліц» уперше згадала на своїх сторінках чоловіка, на імя Теодор Герцль, автора нової книги «Єврейська держава», тільки-но надрукованої у Відні. Відгук був дуже позитивним.[54] Звістка про Герцля розповсюдилася дуже швидко. Плоньськом поповзли чутки, що прийшов Месія. Бен-Ґуріон розповідав, що у них описували високого привабливого чоловіка з чорною бородою.[55] Насправді Герцль був невисокий на зріст і обіцянок щодо божественної спокути не давав. Ба більше, що суперечить «Ховевей Ціон», він не вірив у ефективність поодиноких переселень євреїв до Палестини. Його мета була створити повноцінну національну державу; для цього Герцль створив світову організацію, що б обстоювала єврейську незалежність шляхом домовленостей з Османською імперією та європейськими силами. Іншими словами, це був більше політичний, ніж практичний сіонізм. Авігдор Грюн негайно почав з ентузіазмом підтримувати Герцля. Так само зробив і власник місцевого магазину Сімха Ісаак. Удвох вони створили спільноту, яку назвали «Бней Ціон» Діти Сіону. Вони почали збирати «шекелі», як називалися членські внески до сіоністського руху, та відправляли пожертвування до Палестини. У вересні 1900 року організація налічувала дві сотні членів[56].
* * *Сіоністською діяльністю у Плоньську зацікавилися далеко за його межами. «Га-Меліц» висвітлювала зустрічі, що відбувалися у будинку Грюна. На одному з таких зібрань була в голос прочитана брошура, написана на їдиш відомим автором Шаломом Алейхемом. Вона називалася «Чому євреї мають потребу у своїй власній державі?» Після прочитання усі разом співали сіоністських пісень.[57] Тож Бен-Ґуріон однозначно міг увібрати сіонізм у своєму дитинстві. Його шлях до сіонізму, на відміну від шляху декого з його друзів, не вимагав від нього повставати проти волі свого батька. У цьому сенсі йому було значно простіше.
Повідомлення у газеті також вказувало на те, що сіоністське зібрання у Плоньську було значною подією. Насправді більшість польських євреїв, ровесники Бен-Ґуріона зокрема, не були сіоністами. Отже, Бен-Ґуріон із друзями були винятком, що межує з дивакуватістю. Він вирізнявся серед них тим, що трохи володів івритом; через це його друзі весь час від нього відставали. Цемах розповідав, що його власний іврит спочатку звучав смішно. Левкович знайшов його навіть ще важчим: тоді він ледве був здатний читати та майже не писав жодною з мов. Замість того щоб говорити на івриті, він спілкувався зі своїми друзями жестами й мімікою.[58] Іврит Фукса був чимось схожий на мову сакрального вчення та літургії у синагозі; у щоденному використанні іврит був для нього іноземною мовою. Уперше в житті Бен-Ґуріон мав суттєву перевагу перед своїми друзями.
Одна семінарія дозволила їм організувати вечірню школу, де давали уроки івриту й читали лекції на сіоністську тематику; підліток Бен-Ґуріон давав лекції із сіонізму й культури. Раз чи двічі вони розповсюджували мімеографічні брошури. Бен-Ґуріон публікував там вірші. Якось він попрямував до Варшави просити підтримки у редактора газети «Га-Цефіра» Наума Соколова. Це була його перша публічна ініціатива за межами рідного міста. «Га-Цефіра» не написала нічого про «Езру». Цілком можливо, що Соколова в ній нічого не зацікавило.[59]