Ошелешений, Кішка пішов поряд із дівчиною, але перед його очима все ще стояла страшна пика чоловіка, якого Міла називала своїм батьком.
Міло, цей болотяний чорт справді твій батько?
Не смій так називати мого тата, а то я покину тебе самого! розгнівано вигукнула Міла.
Пробач мені. Я дуже здивований, мовив Самійло. Навіть не знаю, що думати. Ти часом не відьма? Розкажи мені правду про себе та своїх батьків. Я чесно тобі розповів про своїх рідних.
Ох! Ти мене вже дійняв!
Міла, закопиливши губи, подивилася просто у вічі козакові, плануючи сказати щось гостре, але несподівано риси її обличчя помякшали, вона всміхнулася кінчиками вуст і відвела погляд.
Гаразд, слухай мене, козаче. Мого батька звуть Сава, він не чорт, а звичайна людина. Коли він був іще дитиною, його жорстоко скалічили бусурмани: вирвали язика, викололи око, відрізали ніс та вуха. Саву виходив Білодід і привів на це болото, де в ті часи жила стара знахарка Катря. Вона лікувала хворих травами та корінням. Забобонні люди вважали її відьмою, хоча та нею не була. Стара Катря мала молоду доньку Орисю це моя мати. Якось Орися збирала ягоди в Ірдинському лісі та вийшла на край галявини, посередині якої було невеличке озеро з кришталевою водою. Біля озера росло гіллясте дерево, на якому збудувала своє гніздо Божа пташка ластівка. Під деревом жалібно квилило мале пташенятко, що не могло злетіти. Орися хотіла допомогти бідолашці, але несподівано з лісу вийшов Сава. Від жаху в моєї матері відібрало ноги, вона так і вклякла на місці. Не помічаючи її, Сава з риком підійшов до пташеняти. Орися думала, що він розчавить чи зїсть маля, але той натомість обережно підняв і поклав його в гніздо. Наступного дня Орися знову прийшла на це місце й побачила, як Сава допоміг черепашці, що перевернулася на спину, стати на ноги. Моя мати почала спостерігати за Савою і невдовзі дізналася, що він підгодовує зерном птахів та тварин. Птахи, зайці, білиці зовсім не боялися його страшного вигляду, вони спокійно їли з його долонь. Незабаром моя мати покохала Саву за його добру душу та чуйне серце. Її перестала лякати його скалічена зовнішність. Орися розказала про свої почуття Саві, і він також покохав її. Відтак народилася я. Пять років тому моя бабуся й мама померли, згорівши від лихоманки. Відтоді я живу з батьком сама в цьому болоті.
Я співчуваю тобі, щиро сказав Кошич. А ти хочеш жити не на болоті, а серед людей десь у селі чи місті?
Так, хочу, мені вже остогиділо це болото. Міла махнула рукою. Та я не можу покинути батька самого, він єдина рідна людина, яку я знаю, крім Білодіда. Але люди не приймуть мого батька до спільноти, якщо навіть ти, козак, побачивши Саву, прийняв його за чорта.
Авжеж, у твоїх словах правда, хитнув головою Кішка. А можна спитати, хто такий Білодід, він завжди жив на цьому болоті?
Хто він такий, я достеменно не знаю. Люди кажуть, що він чаклун-характерник. Білодід не любить розповідати про себе. Стара Катря мені повідала, що начебто за давніх часів Білодід був козаком, і раніше він не жив на болоті, а лише згодом тут оселився. Моя бабця казала, що коли вперше його побачила, то він уже був сивим дідом.
Розмовляючи, козак із дівчиною й незчулися, як опинилися на старій дорозі. Першою опамяталася Міла.
Ось ми й вийшли на битий шлях. Іди вперед, за півгодини побачиш хати Ірдині. Дівчина стрімко розвернулася і пішла в ліс.
Дякую тобі, Міло! Хай Бог тобі помагає! гукнув на прощання Кошич.
Щасти й тобі, козаче. Не бійся власних батьків, вони тобі пробачать, залунало у відповідь.
Кішка вдарив на ноги і, йдучи шляхом, скоро побачив, як ліси розступилися і зявився великий луг, посеред якого текла вузенька річка. Обабіч неї скупчилося два десятки скоцюрблених хатинок під очеретяними стріхами. На тому місці, де старий шлях вливався в луг, Самійла вже чекали друзі.
Гов! А ось і Кішка йде! Ми вже думали, що з тобою біда стряслася, і хотіли рушати на пошуки! весело вигукнув Семен.
Самійле, чого ти такий брудний, мов чорт у пеклі? Чи ти в трясовину провалився? запитав Марко.
У трясовину мене навмисно завів той падлючий циган, за яким я погнався, відповів Кошич. Дивом урятувався від смерті, а потім заблукав у лісі, мене вивела на шлях одна дівчина, що живе на болоті.
Хо-хо-хо! Друже, тобі точно слід оженитися, якщо ти навіть у глухому болоті дівчат знаходиш, розсміявся Турбай. У нас також пригода була.
А яка саме пригода? поцікавився Самійло.
Біля Ірдині на нас якісь харцизи влаштували засідку, почав розповідь Рудий. Але коли ми проходили повз, то зрозуміли, що розбійників хтось добряче налякав. Ми почули рев невідомого звіра, кілька пострілів та гучні крики. Пішли на ті крики і знайшли пять земляних лежанок, у яких ще недавно були люди.
Ще ми там побачили покинуту зброю: дві рушниці, великий ніж та пістоль, додав Турбай.
Навколо була зімята трава й поламане гілля, на якому висіли клоччя від одежі, Марко продовжив далі оповідати. Щось так налякало харцизів, що вони, залишивши зброю, чкурнули навпростець, не розбираючи дороги.
Покинуту зброю ми забрали собі. Семен поклав руку на довгу рушницю біля своїх ніг.
Це просто чудово, бо я втопив у болоті свого пістоля та ножа, сказав Кішка.
То візьмеш собі зброю харцизів, хай послужить доброму ділу, а не грабунку, всміхнувся Рудий.
Певно, той циган, що стежив за нами, був із цієї розбійницької ватаги, припустив Кошич. А налякав розбійників Сава, скалічений бусурманськими катами чоловік, батько дівчини, що допомогла мені вийти з болота.
Кішко, розкажи нам про свої пригоди, так кортить їх послухати, попрохав Семен.
Усе розкажу, тільки спочатку пообідаймо!
Слушна думка, погодився Марко.
Друзі пішли до подвіря, де зупинилися козаки. Там Самійло перевдягнувся в усе чисте і за столом розповів, що з ним сталося на Ірдинському болоті.
Це вельми сумна історія, промовив Марко під кінець розповіді Кішки. Я тепер розумію, чого Сава ховається в болоті. Якщо він справді такий страшний на вигляд, то не дивно, що його всі мають за чорта чи за якусь іншу нечисту силу, а Міла не може покинути свого батька.
А я зрозумів, де беруться всі ці історії про чортів та відьом, проказав Семен, жуючи чорний хліб. А що, Кішко, ця Міла справді вбила вовка одним ударом ножа?
Так, навіть оком не змигнувши. Вона здолала велетенського вовка, наче той був сліпим цуценям.
Ти ба! Я б із такою жінкою в одному ліжку спати побоявся. Турбай проковтнув хліб і заїв його прокопченою рибою.
А мені вона сподобалась, я зроду не зустрічав такої сміливої та сильної дівчини, мовив Самійло.
Міла тобі подобається більше за Олену? спитав Рудий, підморгнувши.
Кошич наморщив чоло: несподіване питання заскочило його зненацька.
Та ні, Олена мені подобається більше, трохи невпевнено мовив козак.
Поки не стемніло, гайда до Старосілля. Там є велика корчма, де можна переночувати, а зранку поїдемо просто до Канева, сказав Семен, устаючи з-за столу.
Турбай діло каже. Якщо ми завтра рано виїдемо зі Старосілля, то під вечір уже будемо в місті, скочив на ноги Кішка.
Друзі хутко зібрались і за годину до ночі дісталися великого та багатого села Старосілля, в якому мешкали люди від часу хрещення Київської Русі. Нашвидку повечерявши, козаки заночували в місцевій кормчі.
Як тільки з-за обрію зійшло жовтогаряче сонце, трійко друзів уже були на ногах. Поснідавши та розплатившись із корчмарем, вони одразу вирушили в дорогу.
Кошич хвилювався: він не знав, як зустрінуть його батьки, чи пробачать йому слова, сказані в гніві. Окрім того, ще одна думка непокоїла хлопця. Перед внутрішнім зором Самійла поставала то Олена, то Міла, і одночасно в голові прокручувалося питання Марка: «Міла тобі подобається більше за Олену?» Кішка не міг відповісти на це питання, дивним чином йому подобалися обидві дівчини однаково. Козацьке серце наче розкраялося надвоє. Кошич ще дужче замислився. Незвичайна Міла в глибині душі трохи відлякувала Самійла, але водночас вабила його своєю таємничістю та силою. «Якщо я одружуся з Мілою, то, мабуть, ні в кого в Україні не буде такої жінки-амазонки. Але звоювати серце Міли буде вкрай важко. Якщо посваритися з нею, то може статися велика біда. Натомість Олена проста дівчина, ніжна й гарна, як квітка, з нею можна буде прожити щасливо». Кішка навіть сварки з Оленою не міг уявити. «Розгніване обличчя красуні мало такий кумедний та лагідний вигляд, що його хотілося лише пестити та цілувати». Проте звичайність і простота Олени певним чином відвертали Самійла від неї. «Однак мої батьки такою невісткою, як Міла, напевно, будуть невдоволені, а от Оленка їм сподобається. Якби був поряд Матяш, можна було б спитати в нього поради. Та ні, вирішити мушу лише я сам». Від думок у козака аж у голові запаморочилось.