Тю, знайшов кого слухати! Матяш сплюнув на землю. Я скорше повірю, що Байда відтяв і зїв свою руку, ніж потурчився.
Я теж так вважаю, усміхнувся Самійло. Харко теж не повірив москалеві й набив йому пику за ці слова.
То так і треба цьому брехунові. Старий звернув погляд на сонце. А бодай мене грім побив! Я й забув, що хотів тебе покликати до табору.
Кішка клацнув язиком і підняв із трави свиту й шапку.
Ох, я геть забув, що мені треба було хмизу назбирати, так захопився шаблею.
Самійло з допомогою Матяша швидко зібрав купу хмизу. Обидва козаки заглибилися малопомітною стежкою в ліс і скоро опинилися в чималому байраці, порослому рідколіссям. Один кінець яру спускався до ріки Самари, а другий виходив у чисте поле. В полі коло байраку паслися неосідлані козацькі коні.
У центрі яру весело палахкотіло велике багаття, біля якого сиділо шестеро козаків. З-поміж них виділявся високий чоловік у синьому жупані Яцько Рябовіл. Він був отаманом цієї ватаги, а своє прізвисько дістав через булькаті очі та велику темно-червону пляму на лівій щоці. Поряд із Яцьком сидів Панько Тельбух. Облизуючи нижню губу, він одну руку тримав на чималому круглому животі, а другою мішав у великому казані куліш, що булькав над вогнем. Коло Панька сидів чорновусий Яким Вовк і дивився на вогонь важким похмурим поглядом. Поруч із Вовком весело сміявся круглоголовий Іван Вухо. Від природи він мав великі вуха й веселу вдачу. Вухо щось розповідав сусідові Трохимові Чорному, худорлявому чорнявому козакові з маленькими вусами. До Іванової оповіді прислухався Кіндрат Салохвіст, дебелий козак із мясистим носом та вічно масними вусами, рідний брат Трохима.
Неподалік ріс кряжистий дуб, біля якого сидів по- турецьки молодий козак Пилип Кобзар. Він тримав у руках кобзу й, мрійливо дивлячись великими очима на захід сонця, перебирав тонкими пальцями струни, немовби складаючи нову мелодію. Поряд із Пилипом сидів його побратим Юхим Чубенко, прозваний так козаками за постійно розкуйовджену чуприну, й, тихо наспівуючи, вирізував кривим ножем ложку з деревяного цурпалка.
Ближче до річки широколиций, гостроносий козак Харко Лютий сидів на рачках і старанно дмухав на купу хмизу, намагаючись розвести ще одне багаття. Харко мав лиху вдачу й полюбляв пересипати свою мову лайкою, за що й дістав від козаків своє прізвище. Харкові допомагав високий кремезний юнак Семен Турбай. Біля хмизу також стояв плечистий козак Марко Рудий, тримаючи в руці палаючу гілку. Марко мав молочно-біле овальне лице й руде волосся. Його довгі вуса та оселедець у променях сонця переливалися мідним блиском.
Із купи хмизу вже кілька хвилин валував стовп диму, але вогню не було. Ковтнувши диму, Харко зайшовся кашлем:
Кхи-кахи! От чортова мати, аж у носі пече, ніби мене там чорти вилами штрикають! Лютий покрутив головою. Де ж ти, бовдуре, такого вологого хмизу набрав!?
Це річковий ліс, тут увесь вітролом вологий, виправдовувався Семен.
Може, докинути в хмиз пороху для розпалювання? запропонував Марко.
Та ти що, пороху в нас геть мало! Харко підвівся на ноги й побачив Самійла з Матяшем, що підходили до багаття.
Гай-гай, я вже думав, що вас вовки роздерли. Кішко, тебе хіба за смертю посилати, Турбай уже двічі хмизу приносив, поки ти десь лазив.
Хо-хо! Нарешті всі в зборі, тепер можна випити медовухи. Рябовіл дістав пузате барило й, перехиливши над головою, забулькав, ковтаючи пахучу рідину.
Кошич хотів щось сказати, але його перебив гнівний голос Матяша:
Вражі діти, що ви коїте, чи у вас зовсім макітри варити перестали? Ми на межі татарських земель, бусурмани можуть напасти в будь-який час. А ви порозсідалися тут, як баби на ярмарку, коней пустили пастися без сідел, охорону круж табору не виставили, якогось біса друге багаття розпалюєте, хоча й перше видко на половину Дикого Поля.
Тьху! Ну ти й розкаркався, як ворона на погибель! Друге багаття ми робимо, щоб підкоптити тарані. На, смали! Яцько віддав барило Панькові, який одразу почав пожадливо ковтати питво. Ти що, Матяше, між козаками не бував чи козацької каші не їдав? ущипливо продовжив отаман.
Які ви дурні! сердито вигукнув Старий. Нащо пєте горілку? Пяниць у бою навіть татарські діти легко здолають і поженуть, мов стадо баранів, на турецьку каторгу.
Марко стурбовано переводив погляд із Матяша на Рябовола й уже хотів щось сказати, коли його перебив Лютий.
Може, старенький боїться в полі ночувати, а тому й розпатякався. Га-га-га! розреготався Харко, повертаючись до Панька. Ге! Тельбуше, ну ти й допався до горілки, як корова до калюжі. Не давайте йому більше оковитої, бо він усе висмокче.
Це я боюся ночувати в полі!? махнув руками Старий. Іди ти, Харку, під три чорти! Я ліпше ночуватиму в степу сам-один, ніж із такими бевзями, як ви.
Ну то котися звідси на всі чотири сторони, мовив Вовк, хапаючи обома руками барило з медовухою.
Матяш відвязав свого коня, закинув свою торбину, що висіла на гілці дуба, у сідельну сумку й рушив у степ.
Кішка розгублено дивився вслід Матяшеві. «Як же Старий спатиме сам у степу?» Ця думка куснула Самійла, мов великий ґедзь.
Матяше, почекай, я піду з тобою! крикнув Самійло, скидаючи хмиз на землю.
Кішко, нащо тобі йти зі Старим, краще залишайся з нами, випий горілки, замахав руками Іван Вухо, але Самійло не відповів. Швидким кроком він наздогнав Матяша на виході з байраку.
Кішка в степу погукав свого коня, узяв його за повід і слідом за Матяшем пішов по краю узлісся.
А куди ми йдемо? спитав Самійло старого козака.
Тут є недалечко інший байрак, там і заночуємо.
Невдовзі ліс розійшовся просікою, у глибині якої ховався ярок, порослий кущами та молодими деревами. По дну байраку дзюрчав чистий струмок.
Козаки швидко вибрали місце для ночівлі біля розкидистої груші, коло якої було багато сушняку. Сонце зайшло за обрій, і землю огорнули сутінки. Кошич уже збирався розкласти багаття біля струмка, коли його зупинив Старий.
Ти вибрав погане місце для вогнища, стиха мовив Матяш.
А чому воно погане?
Вогонь бачитимуть усі, хто проходитиме повз просіку. Треба розкладати багаття так, щоб ніхто не міг угледіти не те що вогню, а навіть диму з нього.
Старий витягнув із піхов шаблю і підкопав нею край стінки байраку, зробивши невеличку сходинку в землі, ліктів на чотири, над якою росли густі кущі, а ще вище приземисте дерево.
Розводь багаття в цьому місці, вогню з нього ніхто, крім нас, не побачить, а дим розвіюватимуть кущі та дерева.
Самійло швидко розпалив вогонь і простежив за димом.
І справді, дим піднімається в гілля і губиться там, таке вогнище можна навіть розкладати і вдень під боком у бусурманів.
Козаки повечеряли смаженим салом та сухарями, запиваючи їх водою зі струмка. За цей час геть стемніло, запала ніч. Самійло хотів зняти сідло зі свого коня і пустити його попастися, але Матяш зупинив.
Не роби цього, хлопче, у татарських краях коні завжди повинні бути осідлані й перебувати під рукою. Нехай кінь пасеться біля тебе, привяжи його повід мотузкою до ближнього куща.
Самійло зробив усе так, як і сказав Старий, і почав укладатися спати.
Хто першим чергуватиме? спитав відтак.
Лягай ти. Мені ще спати не хочеться, відказав Матяш, умощуючись на товстому уламку гілки біля багаття.
Самійло заснув, щойно поклав голову на ковдру. Розбудив козака глухий шум пострілу, що пролунав здалеку. Кішка миттєво підхопився на ноги, навкруги була така темрява, що хоч око виколи. Тихо форкали коні.
Що це?.. почав було Самійло, але Старий перебив його:
Мовчи й слухай.
Кошич прислухався: з байраку, де спав козацький загін, долинуло кілька криків, почулося іржання коней, та згодом усе стихло.
Наші, може, горілки перепили Матяш поклав долоню на плече Самійлові.
Повз просіку проскакало кілька вершників, щось вигукуючи. Кішка розібрав лише два слова: «Аллаху акбар!» Козаки почекали ще кілька хвилин, але більше нічого не почули.
Наші брати попали в татарський полон, перервав мовчанку Старий. Ет, чорт! Я ж попереджав цього йолопа Рябовола про бусурманів.
Нам треба визволити наших побратимів з неволі! мовив Кошич, хапаючи коня за повід. Вдаримо по ворогах зненацька й розібємо їх.
Самійло вже хотів заскочити в сідло, але його зупинив Матяш.
Козаче, ти точнісінько як молодий Байда: щойно почув про бусурманів, і вже хочеш їх бити. Якщо татар ціла орда, то ми вдвох нічого не зможемо вдіяти, і тоді треба сприйняти полон наших друзів як Божу волю. Але якщо ворогів мало, то ми можемо спробувати врятувати побратимів.
Ти мудро кажеш, Матяше, відповів Кішка. Порадь же, що мені робити зараз?
Хлопче, спочатку слід провести розвідку. Ти бачиш уночі краще за мене, вийди з нашого яру й прокрадись узліссям до байраку Рябовола. Порахуй кількість ворогів та їхніх коней. Якщо татар небагато, ми перед сходом сонця покажемо їм, де раки зимують.