Практично всі козаки з обох ватаг погодилися на це. Пальці вірменам перевязали пасмами шкіри, щоб не текла кров. Купці, почувши, що їм залишать життя, майже не пручалися. Рудий власноруч повідрубував пальці, промовляючи:
До скону памятайте свою клятву!
Після екзекуції вірмени, стогнучи, відійшли вбік.
Товариство, ми забули обшукати цих купців, а в них, певно, є добрі гроші, хижо посміхаючись, мовив Андрій Лях. Нумо, хлопці
Їхні гроші, то не наші гроші! грізно перебив отамана Старий. Ми не харцизи, а, як казав Байда, «козаки, божою милістю християнські лицарі цілої Вкраїни». І ми повинні поводитись як лицарі, а не як мерзенні злодюги.
Кілька козаків із ватаги Ляха вигукнуло щось на підтримку свого отамана, але більшість товариства гучно підтримала Матяша. Андрій Лях поморщився. «От лайно! Через цього святошу я стеряю великі гроші!» подумки лаявся отаман, але вголос мовив інше:
Байда в полоні в турецького царя. Січ зруйновано. Панство вважає козаків лайдаками, а не лицарями, то навіщо нам ця шляхетність?
Якщо ми поводитимемось як христові воїни, тоді й пани змінять свою думку про козаків, відказав Старий.
Може, ці купці щось знають про долю Байди, прохопилося в Кошича. Самійло ступив кілька кроків до вірмен і спитав їх:
Ви були разом із турками. Чи не чули щось про полоненого князя Дмитра Вишневецького? Чи живий він, чи ні?
Наймолодший купець зніяковіло опустив очі й пробелькотів:
Князя Вишневецького Та закінчити речення не дозволив старий вірменин, він крадькома шарпонув свого родича за бік і продовжив за нього:
Князь Вишневецький у полоні турецького султана. Це все, що нам відомо, благородний чоловіче.
Хай вони беруть коней і мотають звідси під три чорти! Андрій Лях розпачливо сплюнув на землю.
Купцям дали трьох осідланих турецьких коней. Кішка не спускав очей з вірмен і побачив, як головний купець наблизив своє обличчя до вуха молодшого й почав щось шпарко йому говорити. Це здалося Самійлові підозрілим. «Певно, вони щось знають про долю Вишневецького, але не бажають цього говорити, у голові Кошича блискавично промайнула думка. Купців треба докладно розпитати!»
Проте було вже запізно: вірмени стрімко скочили до сідел і чкурнули так, що за ними аж курява здійнялася. Мабуть, купці побоювалися, що козаки змінять своє рішення.
Гей, товариство, мо пообідаємо? несподівано гукнув Панько. А то в моїх тельбухах уже жаби танцюють.
Га-га-га! Жаби у твоєму череві завжди танцюють та співають, засміявся Харко. Ти можеш зїсти за пятьох і все одно будеш голодним.
Ну ж бо поїмо, а то й у моєму шлунку скоро жаби озвуться, заговорив Мусій.
Загалом пропозиція Панька всьому козацтву припала до смаку. Швидко набрали хмизу й розвели два багаття, встановили казани, в яких почали варити соломаху та рибячу юшку. Решта козацтва в цей час очистила луг, покидала тіла ворогів у Самару та, сівши недалеко від багаття, почала теревенити. Спочатку розповідали про недавні сутички з бусурманами. Козаки з ватаги Матяша з прикрасами оповідали, як Старий з Кішкою вдвох здолали цілий татарський чамбул і визволили весь гурт із полону. Особливо натхненно розповідав Іван Вухо:
Старий Матяш на коні втрапив у татарське кодло, як вовк до курника, і заповзявся бусурманів сікти направо й наліво, тільки піря летіло. А Самійла оточила ціла купа татар, але козак не розгубився, засміявся і як ушкварив кривавий танок, то всіх ворогів, як снопи соломи, на землю поклав і ногами потоптав.
Козаки Ляха висловлювали своє щире захоплення великим подвигом двох героїв. Старші воїни ставили Матяша за приклад молодим і пророкували, що Кішка в майбутньому буде добрим отаманом і уславить усе козаче військо.
Кошичу було трохи незручно вислуховувати хвалу, але в душі він відчував задоволення, бо хвалили його не за порожнє, а за добре діло. Увагу Самійла в цей час привернули двоє козаків, що дістали з торбин дві штукенції, схожі на глиняні сопілки-бурульки, всипали в них якогось зілля, поклали трохи жару з вогнища і, приклавши до рота, почали дихати через них і пускати дим. Ці козаки були побратимами: першого звали Максим Задериніг, він був чорнявий, мов циган, і невеликий на зріст. Другий козарлюга був високий, мов стовп, мав біляве волосся, яке прикривала постійно покривлена шапка, через що чоловіка звали Тарас Кривошапка.
Хлопці, а що ви робите? спитав Кішка, підсідаючи до побратимів.
Хлопці, а що ви робите? спитав Кішка, підсідаючи до побратимів.
Ми тютюн через люльку куримо, відповів Максим.
Я чув про тютюн, тільки ніколи його не куштував. А де ви його взяли? Тютюну навіть на ярмарку в Черкасах ніхто не продає.
У турецьких купців можна купити цього зілля. А цей тютюнець ми захопили як трофей у сьогоднішній сутичці, розповів Тарас.
Хочеш спробувати, козаче? спитав Максим і простяг Кошичу люльку.
Це можна. Самійло затягнувся на повні легені, та одразу ж його обличчя перекосило, і він натужно закашляв.
Кха-кхи! Ну й гидоту ви смалите, люди, у мене аж у грудях запекло, сказав Кішка, повертаючи люльку Задериногу. Більше я курити не буду.
Ну часник із хріном теж не всім на смак подобається, але багато хто цю страву їсть і хвалить, усміхнувся Кривошапка.
Щойно Кішка відійшов від курців, до них одразу підійшло кілька козаків, вони й собі почали пробувати куриво. А відтак Панько став усіх закликати до їжі.
Після доброго обіду відбулася коротка нарада, де було вирішено, що козаки обох гуртів злучаться в одну ватагу й три тижні полюватимуть у самарських лісах на хутряного звіра. Хутро можна буде вигідно продати на ярмарку, який незабаром повинен відбутися в Черкасах. Отаманом майже одностайно було обрано мудрого Матяша.
Одразу ж після наради отаман покликав до себе Кошича.
Самійле, настав час виконати обіцянку. З цими словами Старий простягнув Кішці коштовну шаблю. Візьми цю зброю, поїдь у Тернівку та віддай її батькам Якима.
Гаразд, отамане, я виконаю обіцяне. Кошич узяв шаблю і вклав її за пояс. Мені б ще двійко подорожніх, щоб самотньо не було в дорозі.
Агов, хлопці, йдіть-но сюди! погукав Матяш до Марка й Семена, що вешталися без діла неподалік. Поїдете з Кішкою до батьків Якима в Тернівку?
А чого б і ні. Поїдемо.
Ну й добре! усміхнувся Матяш. Як віддасте шаблю, повернетеся в Черкаси. Ми прибудемо в місто якраз на ярмарок. Хай щастить у дорозі!
А вам бажаю вдалого полювання! попрощався Самійло.
Троє козаків, швидко зібравшись і осідлавши коней, вирушили в мандрівку. Кілька днів гурт на чолі з Кошичем мандрував степом біля краю самарських лісів до Дніпра. За цей час друзям не стрілося жодного людського житла чи навіть залишків стародавніх поселень. Жодна людська душа не траплялася козакам на очі в цій глухій місцевості, зате звіра й птаства на цій землі була просто неймовірна кількість. У самарських лісах олені та косулі бігали цілими чередами, на галявинах паслися табуни диких коней і турів. Час від часу з лісових нетрів виходили лосі, сполохані ревінням ведмедів, і знову ховалися в густих хащах. По ночах вили на місяць велетенські зграї вовків. Коло води жила така кількість качок та іншого водяного птаства, що потривожені птахи хмарами здіймалися в небо й закривали собою сонце, від чого на землю лягала така тінь, ніби скоро повинна була настати ніч. Риби в цій річці аж кишіло, козакам не треба було витрачати час на рибальство, достатньо навмання кинути у воду спис і можна вже витягнути з води велику рибину, а то й кілька.
Лише коли води Самари зєдналися з Дніпром, перед трійкою друзів постали стародавні земляні вали.
Старі люди кажуть, що раніше тут жили люди, яких вигубили татари з монголами під час першої навали кількасот років тому, розповів Марко.
Кляті нехристи! вигукнув Семен. Щоб їх усіх дідько забрав! Навіть тоді вони нам вільно жити не давали!
Кішка взявся правицею за руківя шаблі, відчуваючи жагу помсти.
Їдьмо далі, не варто тут залишатися. Самійло пришпорив коня.
Козаки, спустившись униз за течією Дніпра, переправилися на правий берег річки й помандрували на північ у бік Черкас, тримаючись недалеко від річища. Біля Таромського пагорба козакам несподівано втрапила на очі напівземлянка, збудована зовсім недавно. У ній лише місяць тому оселився козак Юхим Ріг. Він радо прийняв гостей. Скучивши за людьми, почав оповідати про своє життя та мрії. Юхим хотів збудувати на цій багатій землі хутір чи навіть справжнє поселення. Одружитися, привести сюди жінку та кількох людей зі свого села. Турбували Юхима дві речі: загроза з татарського боку й те, як краще назвати хутір. Кошич порадив назвати його Таромським як пагорб, біля якого оселився Ріг.
Переночувавши в гостинного господаря, вранці козаки продовжили свій шлях, і ніхто ще тоді не знав, що Таромське стане першим від часів Батиєвої навали в сорокових роках XІІІ століття поселенням на території сучасного міста Дніпра.