Ні, ну ти бачиш? Вона таки зробила це, повинуючись невидимій силі. Тільки-но. Довго заливалась шампанським, била бокали, а потім, повинуючись невидимим силам, зробила те єдине божевільне, що врятує його. І нас разом взятих. Води ж прийняли її жертву?
Аякже. Зачот, по-діловому відказала Хресній Матері найяскравіша зоря.
І де вони? Ходять?
Та де! Такі довгі і цупкі, ледь не стриножили лопаті основного гвинта та валової лінії і нас не потопили. Має сильну енергетику в собі. Зараз, стривай.
За цими словами зоря зникла з небосхилу на картині і пірнула в темні води. Таня з цікавістю спостерігала, як її яскраве світло підсвічує днище їхньої субмарини. Потім ранкова зоря виринула з якимось невагомим мокрим клубком і перелетіла до Хресної в світлину:
На, тримай. Заплети їх в коси і нехай будуть у тебе. Це наш оберіг віднині. Заховаєш?
Звісно, з радістю проказала Таня і почала обережно сплітати в дві тугі коси чорних, ледь помережаних сивиною змій.
«Як завжди»Поки Фаїна обрізала свої довгі коси і цим самим рятувала свого Проліска, поки він, себто кап-три Михайло Сергійович, переживав за квіти, котрі так і не потрапили до рук його коханої в день її ювілею, на іншому кінці світу, але в усе тій же неосяжній ні серцем, ні розумом країні Рад Біля вікна, на своїй Ніколіній Горі, стояла жінка. Так, і вона також своєю поетичною натурою відчувала ту енергію припливів і відпливів. Ту саму, що керувала діями Фаїни, допоки вона відтинала собі волосся, відхрещувалась від своїх змій, що були з нею із самого дитинства. Ту саму, що примушувала Михайла Сергійовича безповоротно вирішувати питання з букетом Фаїні, допоки його підводний човен, згідно бойовій тривозі, пеленгував корабель-супротивник
Однак, ця пятидесятидевятирічна панянка, вже не тішила себе думкою про можливість нового щастя. Вона була занадто мудрою для цього. Та й діти
А ось у чоловіка цієї жінки, що був на десять років молодшим за неї, була нова коханка. Наталя Петрівна це відчувала нутром безпомилково, стовідсотково. Чи вона переживала? Ні. Вона вже звикла. Сергій Володимирович не шукав собі нового кохання. Натомість він шукав пригод на свою дупу. І ті коханки, більшого і меншого калібру (але, зазвичай, меншого, бо на Михалкова, позаяк і автора державного гімну, що було ледь не єдиною його заслугою, жінки з великої літери не велися), зявлялись постійно. Сергій Володимирович відверто нудився. Нудився на Ніколіній Горі, де не існувало всієї тієї, такої принадної для нього мішури столиці. Нудився з жінкою, котра воліла жити в селі, ростити на своїх грядках різну городину і навіть самотужки випікати хліб, не те що ткати постільну білизну Нудився з непростою, неоднозначною жінкою, котра після порання на городі пила шампанське, а йому б горілку і пісні угарні, пяні, і щоб груди чиїсь великі (а головне молоді, пружні) мацати, нюхати чийсь плебейський піт, ледь прикритий «Красной Москвой»[19], як дешевою вуалькою, зривати з нових тілес труси і дешеві хабешні колготи Він саме такого хотів і жадав. Головне, аби потім повертатись в такий пригожий та інтелігентський затишний дім. Повністю зітканий по атомах, по молекулах нею, Наталею Петрівною. Повертатися до неї, дружини-інтелігентки, поліглотки, поетеси і просто красуні, котру він ненавидів і поважав водночас. До тієї, що народила йому двох синів і ті вже виросли. А тепер що ж Безповоротність часу. Та й раніше, якщо відразу чогось не було, то тепер й поготів нічого не буде. І Кончаловська знала це.
Наталя Петрівна, загадково всміхаючись, дивилась на великого, жовтого, немов вагітного, місяця. Ні, в неї, як у Фаїни, не виникало запитання, чи місяць може бути аж таким вагітним у своїй повні. Бо Наталя Петрівна росла в середовищі давньогрецьких міфів, французької літератури і батьківської художницької містики. Бо Наталя Петрівна була лабільною і трансформаційною завжди і повсякчас і не задавала собі дурних запитань, на котрі не могла, або не хотіла знати відповіді Так тривало дуже довго. Майже цілу вічність. Ця гра в піддавання і прийняття, що завжди закінчувалася неприйняттям. Цілковитим і повним нерозумінням. Непорозуміння в квадраті, в кубі ось на що перетворився з часом її шлюб. Але вона стоїчно цього не помічала. Не задавала собі дурних запитань.
Тож, Наталя Петрівна просто дивилась на того місяця і творила свій черговий шедевр. Свій вірш. Який, звісна річ, треба стишити, стриножити не зробити ані популярним, ані вагомим. Бо всі лаври мають бути у нього, її чоловіка, відомого державного діяча, публічної особистості і на сам кінець відомого дитячого письменника, Сергія Володимировича Михалкова.
Дописавши, вона втомлено і трохи зневажливо, майже іронічно, поклала на стіл олівець і, навіть не поглянувши на написане, пішла до сімейного вогнища. Роботи, як завжди, в неї вистачало.
Нещодавно Наталя Петрівна повернулась з Академмістечка. Там вона співала пісень Едіт Піаф і захоплено декламувала її вірші. Жила. Існувала. А втім, все як завжди А потім всі гроші, зібрані за концерт, передала в Фонд Миру. Її чоловік, Сергій Володимирович, як завжди був не дуже радий поверненню дружини. Хорохорився, усміхався награно, але нудився, зітхав і ледь стримував своє роздратування. «Нова коханка, подумки констатувала Наталя Петрівна. Все як завжди». І за сим їй стало навіть шкода. Шкода його, такого нещасного, невдоволеного. Але не себе. Бо напровесні вже треба було висаджувати петрушку і редиску. Та й вулик потребував особливого нагляду. Життя тривало.
Наталі Петрівні ще вдавалось себе примусити функціонувати між Москвою і Ніколіною Горою. Ще вести світське життя. Статус вимагав. Статус Михалкова. Хоча вона знала, ще кілька років і ніхто і ніщо не втримає її в задушливих обіймах Білокамяної. Її, онучку спадкового донського козака, що звикла до сибірських просторів. Її, вільну зсередини Та й сини. Сини вже стали дорослими і її не потребують як раніше
* * *Двадцятидевятирічний Андрон з літа шістдесят першого вдома бував лише наїздами. Активно велися зйомки «Іванового дитинства», сценарій котрого написав разом з братом. Увесь час пропадав зі знімальною групою. А коли й приїжджав обійняти матір, то всі їхні розмови велися про цей фільм. Тому Кончаловська вже знала, що романтична поїздка Андрона з Ай-Петрі до Ялти з першою дружиною Іриною, коли у вантажівки відмовили гальма, однак закохані навіть цього не помітили, любуючись в кузові, увійшла до цього фільму. І та сцена з хлопчиком і дівчинкою в кузові, вщент наповненому яблуками, то його оммаж першому коханню і вже колишній дружині Хіба що без відмови гальм, як то вийшло між вісімнадцятирічним студентом ВГІКу Андроном і ще більш юною балериною. Що ж Вони залишились друзями. Ірина навіть разом з ним знялась в «Івановому дитинстві». А відтак, хоча через Андрона і не стала примою балету, увійшла в історію зафільмованою матірю юного розвідника Івана Бондарева.
З Іриною в Наталі чудові стосунки. Вона завжди підтримувала і підтримуватиме синів. І будь-яке їхнє рішення знаходить відгук в її материнському серці, як і має бути.
І саме з матірю, а не Михалковим, Андрон на кухні їхнього будинку на Ніколіній Горі однієї літньої ночі радився щодо цього фільму.
Мамо, я не знаю, чи це взагалі гарна ідея, братися за цей недоробок після директиви гендиректора «Мосфільму». Він там так і зазначив, її в кулуарах цитують на память, як вирок: «Всі подальші роботи по фільму припинити в звязку з тим, що матеріали, відзняті в експедиції, визнано незадовільними, а їхнє подальше використання неможливим». Абалов[21] ходить по коридорам студії, як побитий собака. Його усунено з усіх проєктів. А мене тепер, як підставного, кинули на цей сценарій. Це ж перший мій фільм!.. А я ж не зможу ну, не зможу в угоду лінії партії зробити оптимістичний фінал. Я так само буду гнути лінію
Андроне, перебила сина Кончаловська. роби так фільм, як тобі підказує серце. Не зважай. Якщо і твій заріжуть не біда. Головне ніколи не зраджуй собі, своєму серцю.
Це не про мене, підтвердив молодий режисер.
Отож. А батько підключиться якщо що, хитро посміхнулась мама. Тобі ще пирога покласти? Гарний вдався з ріпчастою ялтинською Мясо таке солоденьке Тобі подобається, синку?
Мамо Твої пироги з печі то витвір мистецтва! Куди так гравюрам Дюрера до них! Андрон смачно вкусив паруюче тісто мясного маминого шедевру і від задоволення примружився. О, до речі, я їх хочу використати в фільмі.
Мої пироги? не зрозуміла тоді Кончаловська.
Та нє. Гравюри Дюрера. Як протиставлення фашизму і невігластва і величної старогерманської культури. Розумієш? Адже не можна нівелювати того факту, що Германія це не лише нацизм.
В такому разі тобі точно знадобиться допомога батька, розсміялась Кончаловська. Бо зарублять, синку, тебе, як і твого попередника.
Ні, ну чому? не здавався Андрон. Адже Папава написав сценарій з оптимістичним фіналом. В дусі часу.
В угоду лінії підморгнула мама.