Ну звісно Хто ж це ще міг бути, як не її кап-три? Її капітан? Її Пролісок, як вона його називає наодинці, коли ніхто не бачить їх і не чує, і вона бере його скроні до своїх долонь і безкінечно довго, не відводячи погляду, дивиться в його очі. Бо його очі це водночас і її очі також. Бо неможливо пояснити і висловити словами, що коїться зі старою (як вона сама про себе подумки говорить) Фаїною після того доленосного інтервю в Сєвєродвінську трьохмісячної давнини А якщо бути точним, шановні, відтоді минуло рівно три місяці, два тижні й сім діб. Не забувайте система рахує. Кожний шильдик
Але не будемо відволікатися, любі, давайте відчуємо і поринемо туди, вглиб, до баротравм Михайла Сергійовича і відьминського божевілля корінної киянки Фаїни Вікторівни. Адже це так прекрасно і, безперечно, більш чуттєво, більш літературно, більш людяно, аніж рахувати шильдики. Електрофон один. Світлина хресної два. Кап три. Фаїні сорок. Вже сорок Але ж які сороковини її життя казкові, оптимістичні, чудесні Яка файна тризна у Фаїни з її недолугими бокалами з чеського ні, чехословацького кришталю.
Він тоді так і не прийшов до її готельного номеру. Вона щось відчувала, однак, змовчала і навіть наступного дня в офіцерському буфеті на його пропозицію розділити з ним тістечко і чорний-пречорний чай відмовилася. Так само Фаїна відмовилася від танку з ним в офіцерському клубі, хоча Михайло Сергійович прекрасно танцював після ленінградської вечірньої школи танців при будинку офіцерів ще з 1941 року і ну дуже хотів продемонструвати їй це своє вміння. Був лише один вечір поміж ними, коли вони залишились наодинці. Нічого не відбувалось вкрай інтимного, якщо не брати до уваги дуже відверту розмову і ті її долоні на його скронях Однак. Фаїна Вікторівна не звикла впускати в своє життя сторонніх. Вона завжди встигала втекти до того моменту, коли все ставало аж занадто серйозно. Та й що може бути такого аж вкрай серйозного між сорокарічною дивачкою і здичавілим одинаком, «морським вовком»? І цього разу Фаїна собі не зрадила і вчинила так само, як завжди бувало в подібних ситуаціях: поспіхом зібралася і виселилася з готелю при військово-морській базі, навіть не попрощавшись зі своїм капітаном.
Однак, Михайло Сергійович був не з тих, що відступають, і зателефонував на її київський номер відразу ж по тому, як журналістка повернулася до Києва.
Вітаю, Фаїно.
Це ви..?
Мені приємно, що ви пізнали мій голос
А потім почався період довгого осадного положення Котрий тривав вже ось як без малого три місяці і два тижні Три ліщини для Попелюшки. Рівно три горішка. Перший був її народження, другий те доленосне інтервю з Михайлом. Чи буде третій?..
* * *Тож Фаїна в тонкому пеньюарі мчить відчиняти двері і, немов та горлиця, заламує свої тонкі запястки на ходу. З вікна їй світить вагітний місяць і байдуже, що він не розродиться.
За дверима стояла старенька сусідка з однокімнатної квартирки навпроти з домашнім наполеоном в тремтячих, поцяткованих пігментними плямами натруджених руках. Фаїна вимучила посмішку на своєму обличчі, ледь стримуючи сльози: «Дякую, Іраїдо Леонтієвно. Дуже приємно Зайдете до мене на чай? Ні? Вже пізно? Тоді завтра, гаразд?» А коли зачинила за тією двері, таки розплакалася: «Яка я дурепа Ну ось навіщо? Навіщо зараз мені чекати на того, хто просто вбиває свої самотні темні вечори на краю землі розмовами зі мною?.. Нічого не можливо, а те що можливо, ось воно, Фаїно, перед тобою». І жінка взяла черговий бокал з картонної коробки, наповнила його по вінця смертельно льодяним шипучим окропом з морозилки, своїм персональним трунком того вечора, і випила залпом. І так само третій полетів на паркет і з дзенькотом розбився. Кіт, вже здогадуючись, чим закінчиться знайомство з черговим новеньким бокалом, навіть не виліз з-під ліжка, лише нявкнув, ніби констатуючи дії хазяйки. Не схвалюючи і не засуджуючи. Просто нагадуючи про себе.
Фаїна зняла з себе тонкий пеньюар з довгими мереживними рукавами новинку київського будинку моделей і голою сіла за мамине трюмо на маленьку табуретку. Звільнила від шпильок, а потім розплела свої довгі, помережані легкою сивиною, коси. Розпустила хвилясте волосся і спостерігала, як воно ворушиться на тілі від її подиху, немов змії повзають по грудях. Довго сиділа і дивилась на себе в дзеркало. Високі вперті скули, дві вуглини очей, тонкі, вольові вуста. Хотіла було дістати ще один бокал з подарункової коробки, однак тут все ж таки нагодився її кіт з-під ліжка і почав муркотіти, заплітаючи своєю невидимою силою її литки, немов просив цього не робити. Фаїна погладила сіру мяку шерсть його хвоста: «Добре, котику, не буду більше бити посуд. Обіцяю». Потім витерла сльози зі щік і поставила лікті на трюмо, впритул наблизившись до свого зображення в дзеркалі: «Я, кіт і місяць в повені. Ось така, значить, компанія в мене на моє сорокаріччя..?». Потім, ніби підкоряючись якимось невідомим раніше їй бажанням, дістала з шухляди ножиці і почала коротко обрізати своїх чорних змій. Пасма одне за одним падали на кота, і той злякано нявкнув і знову прошмигнув під ліжко.
Всередині літа, коли високе начальство в кабінетах з червоного дерева і вождями в позолочених рамках на стінах вже розробляло плани щодо залучення радянських сил та засобів на іншому континенті світу і в усю готувалось до цих дій, навчання, перевірки та інші приготування на Б-130 почастішали.
І ось, якраз в ніч з четвертого на пяте липня, коли Фаїні Вікторівні ось-ось мало стукнути сорок, на субмарині Північного флоту раптово почалися навчання. В 4:32 ранку Михайла Сергійовича розбудив захеканий посильний і рівно о 5:10 кап-три відмічав вахтовий, як офіцера, що прибув на підводний човен.
Коли розпочалася навчальна бойова тривога, вони вийшли в Біле море і дрейфували в районі очікування поблизу Чорного мису.
Михайлу ніколи було присісти за гарячковим контролем життєдіяльності всіх агрегатів їхньої субмарини. А думки всі були звісно не про це. Нарешті, пізно ввечері пятого липня, після вечері з вищими офіцерами в кают-компанії, він підсів до командира другої БЧ, у котрого дружина працювала в Союзпєчаті міста Сєвєродвінськ (себто в тій самій структурі, де й Фаїна) і непомітно прошепотів: «Що з моїм проханням? Встигли?». «Сергійовичу, які квіти? У нас на носі по всім чуткам має щось таке початись, що аж думати страшно» набрав повні груди повітря і на одному диханні видихнув Володимир Дмитрович. «Так що, вийшло чи ні?» прижмуривши очі, сухо запитав кап-три, котрий у душі вже розумів, до чого хилить його побратим, і починав дуже злитися. «Ні, зізнався Дмитрович. Думав вранці попросити жінку Бач як виходить. Тепер навіть сам не знаю, коли її побачу. Така доля флотська».
Раптово прозвучав сигнал про занурення. І всі пятнадцять офіцерів, як один, синхронно встали, немов пловці аналогічної спортивної дисципліни, і дуже швидко почали залишати кают-компанію, аби розійтись по своїм відсікам. Таня почула по гучномовцю:
По місцях стояти, до занурення готовсь!
Перший відсік до занурення готов!
Четвертий відсік до занурення готов!..
Задраяти верхній рубочний люк! зкомандував Шумков і відразу почув у відповідь:
Верхній рубочний задраяно, зауважень немає.
Занурення 40 метрів, з деферентом 5 градусів на ніс.
Є погрузитися 40 метрів з деферентом 5 градусів на ніс, відповів лоцман і за пять хвилин доповів по завершенню занурення: Є глибина 40 метрів деферент 0 градусів.
Оглянути відсіки! скомандував капітан.
Другий відсік зауважень немає.
Третій відсік зауважень немає
Акустик! Прослухати горизонт.
Прийняв прослухати горизонт! відказав молодий випускник музичного училища, котрий нещодавно потрапив на корабель і відразу ж нагодився зі своїм ідеальним слухом. По пеленгу 115 градусів шум гвинтів бойового надводного корабля!
Було дано команду початку навчальної бойової тривоги. Їхня субмарина лягла на курс і попрямувала на перехоплення цілі.
Приблизно за двадцять хвилин вони наздогнали свою навчальну ціль, повністю стали на їхній курс і були готові торпедувати. Завдання було виконане. Незабаром надійшла команда «Відбій» і на Б-130 стало тихо
* * *В кают-компанії під час всієї цієї незрозумілої їй організованої навчальної тривоги залишилась лише Таня «Хресна Матір» субмарини. Дівчина обережно потягнулася в фотокартці, після того як переконалася, що її ніхто не бачить. Потім трохи висунулась з рамки і подивилась на картину в формі ілюмінатора, де було зображено їхні човни в нічних водах океану, і хитро підморгнула зорі:
Ні, ну ти бачиш? Вона таки зробила це, повинуючись невидимій силі. Тільки-но. Довго заливалась шампанським, била бокали, а потім, повинуючись невидимим силам, зробила те єдине божевільне, що врятує його. І нас разом взятих. Води ж прийняли її жертву?
Аякже. Зачот, по-діловому відказала Хресній Матері найяскравіша зоря.
І де вони? Ходять?
Та де! Такі довгі і цупкі, ледь не стриножили лопаті основного гвинта та валової лінії і нас не потопили. Має сильну енергетику в собі. Зараз, стривай.
За цими словами зоря зникла з небосхилу на картині і пірнула в темні води. Таня з цікавістю спостерігала, як її яскраве світло підсвічує днище їхньої субмарини. Потім ранкова зоря виринула з якимось невагомим мокрим клубком і перелетіла до Хресної в світлину:
На, тримай. Заплети їх в коси і нехай будуть у тебе. Це наш оберіг віднині. Заховаєш?
Звісно, з радістю проказала Таня і почала обережно сплітати в дві тугі коси чорних, ледь помережаних сивиною змій.