Супер, Льош. Я тобі дуже вдячний. Їдь за донькою й передай їй нехай швидше одужує.
Дякую, змучено усміхнувся Льоша, і в цей момент Скляр зрозумів, як сильно той переживає через доньку. Завтра сходжу до нього додому, спробую знайти родичів та друзів, Войтюк з натхненням розповідав власний план. У нього, до речі, ще машина є, вказав на відповідний рядок у листку. Теж завтра дізнаюся, що з нею. Цілком можливо, що вбили, аби викрасти авто.
Може бути, задумливо закивав Єгор.
Врешті Льоша з Єгором розпрощалися. Оперативник вибіг з кабінету, на ходу телефонуючи дружині. Скляр так і залишився усміхненим, коли за Войтюком зачинилися двері.
Молодий, що тут скажеш? Очі так і палають ентузіазмом, стенув плечима Гочмановський. Поки Єгор з Льошею розмовляли, він встигнув завершити розмову зі свідком і тепер збирався провести його до виходу[9]. Я теж колись так літав цими коридорами. Ходімо, звернувся до сутулої літньої жіночки, яку Скляр ще від початку допиту запідозрив у брехні.
Щоправда, ділитися цими думками з Гочмановським Скляр не мав наміру. «Нехай сам розбирається зі своїми розслідуваннями». Єгор провів поглядом колегу та лжесвідка в справі про крадіжку й уважно перечитав інформацію, надану Войтюком.
Льошка, ти молодчина! вдоволено мовив сам до себе.
За сусіднім столом гмикнув Гусейнов Єгор не звернув уваги. Натомість подивився, котра година, і швидко почав збиратися.
«На завтра ніхто нічого не відкладатиме», подумалося, коли вибігав з кабінету.
* * *Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 18:56
Скляр вийшов з міськвідділу й із задоволенням вдихнув свіжого повітря. Увесь день довелося сидіти в душному маленькому кабінетику, переповненому людьми. Службове розслідування завершилося півтора місяця тому, а він і досі не позбувся контролю з боку керівництва. Мало не кожен день від нього вимагали звіт про виконану роботу. Це неабияк дратувало й ще більше погіршувало й без того не надто хороший настрій.
Єгор безмежно любив свою справу, проте його гнітило працювати під тиском. Сьогодні чималий шмат роботи з розслідування нового вбивства виконав Войтюк, Єгор же мусив скніти у власному кабінеті над паперами. Скляр ненавидів обовязки слідчого. Йому більше імпонувало бігати містом та проводити справжнє розслідування, як це роблять оперативники. Колись він саме так і робив (за що часто отримував критику як від керівництва, так і від колег). Проте зараз ситуація загострилася: через постійний контроль він рідко міг дозволити собі вольності.
Останнім часом Скляр все більше згадував мрію молодості працювати на себе. Заснувати власне детективне агентство й займатися лише тими справами, які йому цікаві. А саме вбивствами. І бажано, щоб вони були заплутаними. Яке задоволення розслідувати побутове вбивство, де особа злочинця відома відразу, і це сусід-алкоголік, разом з яким жертва розпивала горілку? Це має бути як мінімум щось схоже на нову справу про невідомого, чий труп виявили сьогодні вранці: спершу необхідно напружитися та встановити особу жертви, і тільки потім злочинця. А в ідеалі щось типу справ Мáрко Вітторіно[10], Каміли Пасічник[11] чи Олександри Альтман[12]. Тоді він серйозно переймався, що вони залишаться нерозкритими. А в нього ще за всю карєру не було жодного «висяка» по вбивствах. Відразу після студентських років Скляр пообіцяв собі, що ніколи не залишить жодного вбивцю безкарним. «Ніхто не має права позбавляти людину життя».
Єгор не чекав від справи Андрія Павелківа чогось надто неординарного. «За два-три дні впораюся».
Він помилявся.
* * *Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 19:10
Йому здалося, що на нього впала ціла стіна. Обвалилася на голову й розбила її на друзки. А потім впала ще одна. Знову й знову. Ударів було так багато, що він не мав змоги розплющити очей, а коли раптом вони припинилися, він вже майже нічого не бачив. Очі залило кровю з розбитих брів, з носа також юшило. Та бачити щось і не було потреби: він прекрасно усвідомлював, хто перед ним.
Вдихнув якомога більше повітря, користуючись моментом. Інстинктивно прикрив голову руками нікчемна спроба захиститися, та спромогтися на щось інше не зміг. І саме в цей момент відчув гострий біль у животі. Настільки сильний, що в очах відразу потемніло, ноги підкосилися, і він впав на спину. Руки потягнулися до рани гаряча кров стрімко витікала крізь пальці.
Він відчув легкий порух повітря, рештками свідомості збагнув: вбивця обійшов його й зупинився біля голови. Нічого хорошого від цього не чекав.
Міцна рука вхопила за чуба й потягнула до себе. Ще мить, і гострий ніж перерізав сонну артерію. Відразу забракло повітря, закривавлені руки механічно потягнулися до рани на шиї. Він харкав, відчуваючи, як з горла витікає кров, і мучився від браку повітря. Біль став єдиним відчуттям, що він був спроможний усвідомити.
Навіть те, що нині переживає останні миті життя, він так і не збагнув. В екстремальних ситуаціях спершу нас охоплює страх, і лиш потім приходить усвідомлення того, що відбулося. Але усвідомлення раптової власної смерті ніколи не приходить до людини.
Бо мертві вже не здатні нічого усвідомлювати.
* * *Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 19:15
Не довго думаючи, Скляр забіг у кафе-бар «Глобус», що неподалік із міськвідділом, швидко знайшов вільний віддалений столик і зручно вмостився, аби краще вивчити дані, що приніс йому Войтюк.
Попри оригінальний інтерєр (імітація старовинного замку) Єгор терпіти не міг це місце через його історію: будівля, де наразі розташувалися два кафе, спортзал та супермаркет, кілька десятиліть тому слугувала вязницею. У свій час радянська влада закатувала тут чимало людей. Відтак у народі це приміщення назвали «катівня НКВС».
Зараз же тут гуляють весілля, святкують дні народження та співають караоке.
Хай там як, Єгор міг швидко відновити тут сили недорогою їжею й продовжити працювати. Скляр терпіти не міг відкладати на потім важливі розслідування. Та й служба завжди допомагала відволіктися від депресії. Ба більше, зараз, у позаробочий час, ніхто не може критикувати його за виконання обовязків оперативників: адже про це ніхто не дізнається.
На вечерю зголоднілий слідчий замовив сирну піцу й велику склянку томатного соку. Він би залюбки обрав пиво, проте й досі боявся порушувати власне правило: не пити наодинці. Після розриву з нареченою Єгор почав зловживати спиртним (пивом та коньяком) аж поки врешті не збагнув, що це серйозно заважає службі. Тож тепер жодного алкоголю на самоті.
Офіціантка, молода дівчина невисокого зросту, усміхнулася й довше, ніж мала б, затримала на ньому свій погляд. Відтак ніби ненароком торкнулася руки, коли забирала меню, і навіть зробила комплімент з приводу його зросту. Скляр неуважно промимрив коротке «дякую», і на тому розмова завершилася. Єгор вдав, що не помітив очевидного загравання. Дівчина, на диво, не розчарувалася, а пішла, усміхаючись.
Скляр звик, що до нього часто залицялися дівчата, значно молодші за нього. У свої майже сорок він виглядав максимум на тридцять з гаком. Все завдяки своїй худорлявості й генетиці: батьки його (особливо матір) також не виглядали на свій вік.
Єгорові спало на думку зателефонувати Киряху тоді б у нього зявилася можливість замовити пива (яке насправді страшенно хотілося). Та все ж стримав себе: наступного дня Женя потрібен йому свіжим та відпочилим.
Відтак Єгор згадав про Войтюка, проте також швидко відмовився від задуму: Льоша ніколи не ходить з ними «на пиво». Увесь вільний час оперативник присвячує дитині та дружині. А коли донька хворіє тим паче.
Слідчий роззирнувся: поки що тут було не надто багато відвідувачів, але з власного досвіду знав: скоро це зміниться. Та й сьогодні очевидно більше людей захоче відпочити в кафе, заважаючи на те, що в середу всі заклади зачиняються на карантин.
Краєм ока зауважив кількох колег, що зібралися компанією за одним із великих столиків. Його помітили, гукнули й навіть запропонували приєднатися. І він, можливо, б це зробив, якби не Гусейнов, що мовчки витріщався на нього своїми глибокого посадженими очиськами на завжди невдоволеній мармизі. Скляр відмовився й, аби йому не заважали голоси інших, дістав із кишені куртки навушники. Вже за мить увімкнув музику в телефоні та уважно зосередився на справі Андрія Павелкова.
Йому хотілося якомога швидше визначити подальші кроки. Можливо, навіть вже сьогодні вдасться когось допитати. Скляр кілька разів прочитав надруковане на аркуші й дуже швидко спохмурнів.
«Гм не надто багато».
Павелків Андрій Віталійович. Дата народження: 20 лютого 1994 року. Народився в м. Нетішин. З 2011 року проживає в Рівному за адресою: вулиця Олени Теліги, 11, кв. 23. За офіційними даними, співмешканців не має. Місце роботи: супермаркет «Вопак» (Київська, 10). Посада: охоронець. Авто: сірий Daewoo Lanos ВК 1276 ВІ. Місцеперебування машини наразі невідоме.