Нині Власта сиділа в машині, заповнюючи потрібні папери, а водій витріщався на неї сонними очицями. Чоловік заледве стояв на ногах, руки сховав у кишенях, аби зігрітися. Світле волосся до плечей видавалося жирним, одяг неохайним. Від нього сильно відгонило алкоголем.
Патрульна спробувала зосередитися на заповненні документів. Паралельно з цим вони з Андрієм чекали, коли колеги привезуть драгер[13], аби провести освідування[14] на стан алкогольного спяніння. Жодні вмовляння поки не допомогли відкараскатися від ниття порушника: чоловік стовбичив поряд і переконував відпустити.
Та я вже шукав. Немає, розвів руками водій. Язик його заплітався, і Власта вкотре замислилася над тим, скільки цей чоловік випив перед тим, як сідати за кермо. Я більше не буду. Це в мене вперше.
Всі так кажуть, докинув Андрій, шукаючи імя порушника в базі патрульної поліції.
Планшет вкотре видав відсутність будь-якої інформації.
Патрулі, доповідаємо обстановку, голос командира роти донісся з рації з характерним для цього виду звязку шипінням.
Сто пятдесят перший сто третьому. У нас сто тридцята[15], прозвітував Андрій одним з перших.
Сто пятдесят перший, плюс[16], озвався той самий голос по рації.
Відразу за Андрієм прозвітували інші екіпажі[17], та Власта з напарником не дослухалися, зосереджено заповнюючи документи.
Ви розумієте, якщо ви їх нам зараз не предявите, у вас будуть значно серйозніші проблеми? пояснила, мов малій дитині.
Серйозніші за те, що мене зупинили в нетверезому стані? посміхнувся чоловік. Довго ще? Я поспішаю до дружини. Вона їсти хоче, сказав і знову похитнувся так, що Власта злякалася: зараз впаде. На щастя, втримався.
Довго, «порадував» Андрій. Нехай сідає вечеряти без вас.
Так у мене ж вечеря. Я купив суші.
Шановний, не стійте, будь ласка, над душею. Тоді, можливо, вийде швидше. Сядьте в машину й чекайте там, не втрималася Власта.
На мить вона притиснула правицю до лівого плеча, аби бодай трохи притлумити біль: давав про себе знати шрам, що залишився після поранення. Власта підозрювала, що мусить до цього звикнути: відтепер у сиру погоду він нагадуватиме їй про ніч, коли вона заледве не розпрощалася з життям.
День перед зміною минув нудно, хоч Артем і намагався розвеселити її численними повідомленнями на вайбер. Ввечері він встиг приїхати й завезти її на службу. Хай там як, зіпсутий настрій це не врятувало.
Патрульна кинула погляд на смердючого типа, що безцеремонно нависав над нею. Одяг на ньому був дорогим, хоч і де-не-де в плямах. Він голосно шмигнув носом.
«Яке ж сіре у мене життя!» подумала і раптом збагнула: ця думка не відпускала її скільки?.. Ось понад рік.
У юності доросле життя уявлялося інакшим. У старших класах вона бачила себе вчителькою молодших класів, у перспективі вчителем року. Та не так сталося, як гадалося. Першим серйозним розчаруванням у житті стала саме відсутність підтримки від батьків, коли вона націлилася втілити мрію в життя. Вони навіть відмовилися оплатити підготовчі курси на потрібний факультет гроші пішли на репетитора з математики. Пізніше їхня донька мала стати бухгалтером.
Відсутність фінансування не зупинила Власту. Щоб оплатити курси, вона два літа поспіль пропрацювала в магазині шпалер, а на вихідних упродовж десятого та одинадцятого класів підпрацьовувала офіціанткою в невеличкій піцерії, що належала родичам її тодішнього хлопця.
Зі закінченням школи знову прийшло розчарування: батьки сказали, що оплатять лише бухгалтерський факультет Водного. Спершу Власта відмовилася й заявила, що знайде спосіб сплатити за дороге навчання у Львові. Побачивши впертість Власти, батьки вдалися до маніпулювання: мовляв, у матері хворе серце їй не можна хвилюватися. Невже Власта здатна переїхати до іншого міста й покинути матір? Та й скільки заробляють вчителі? А бухгалтер завжди матиме на хліб.
Врешті батькам вдалося умовити її здобути спершу освіту бухгалтера, а вже потім (якщо матиме бажання) педагогічну освіту. Мовляв, вони навіть допоможуть, якщо вона зараз піде їм на зустріч.
Похнюпивши носа, Власта погодилася примушувати хвору матір почуватися зле їй аж ніяк не хотілося. Тільки от запал навчатися на вчителя минув, а потім вона вийшла заміж. Народилася донька, і мова про другу вищу остаточно зійшла нанівець. Бухгалтером вона довго не пропрацювала втекла від ненависної роботи в декрет, а після так і не змогла примусити себе повернутися до сухих цифр. Кілька років працювала в магазині шпалер, у якому минула частина її юності. А коли оголосили набір у патрульну поліцію (на той момент з дуже привабливою зарплатою), не замислюючись, пішла. І хоч ця робота припала їй до душі, сіра буденність не відпускала й тут.
Похнюпивши носа, Власта погодилася примушувати хвору матір почуватися зле їй аж ніяк не хотілося. Тільки от запал навчатися на вчителя минув, а потім вона вийшла заміж. Народилася донька, і мова про другу вищу остаточно зійшла нанівець. Бухгалтером вона довго не пропрацювала втекла від ненависної роботи в декрет, а після так і не змогла примусити себе повернутися до сухих цифр. Кілька років працювала в магазині шпалер, у якому минула частина її юності. А коли оголосили набір у патрульну поліцію (на той момент з дуже привабливою зарплатою), не замислюючись, пішла. І хоч ця робота припала їй до душі, сіра буденність не відпускала й тут.
Іноді Власті здавалося, що її справжнє життя закінчилося саме тоді, коли батьки так нахабно втрутилися в її наміри. У глибині душі вона й досі ображалася на них за егоїзм (а те, що це був саме він, Власта зрозуміла лише тепер, у зрілому віці). Єгор якось порадив втілити мрію юності в життя, та Власта відчувала, що перегоріла.
Мрії повинні здійснюватися вчасно.
Патрульна пообіцяла собі, що ніколи не вчинить так зі своєю донькою. Тож відколи Катя заявила, що мріє стати художником, з усіх сил намагалася допомагати та підтримувати. І, якщо все буде добре, уже за рік Катя поїде навчатися до Львова, як мріяла в юності сама Власта. Вона захвилювалася, згадавши про це: від радості та суму водночас.
Порушник бовкнув щось нерозбірливе, відволікши від недоречних спогадів, а відтак несподівано відійшов, проте в машину не сів. Вона із задоволенням набрала в легені повітря, що надходило крізь прочинене вікно: нарешті воно не смерділо алко- голем.
Ти диви, шукає, озвався Андрій, спостерігаючи за порушником з сидіння водія.
Наразі той щось зосереджено видивлявся в салоні свого бордового буса. Андрій розсміявся. Власта кинула погляд на напарника й подумки усміхнулася: Андрій, як завжди, тримається позитивчиком. «І як йому це вдається?»
Вона ніколи не бачила його в поганому гуморі лише з усмішкою на обличчі. Якою б морально важкою не виявлялася зміна, він завжди світився позитивом. «Можливо, молодість? йому було всього лиш двадцять пять, або ж регулярний хороший відпочинок».
Андрій не жив на зарплатню патрульного: хлопець був із заможної родини, батьки добре допомагали. А нещодавно напарник одружився, і батьки подарували молодятам трикімнатну квартиру. А ще батько Андрія позичив йому гроші на власний бізнес: невеличку кавярню. Власта б не здивувалася, якби Андрій за рік-другий покинув службу: все ж перспектив у власній справі більше.
Хай шукає. Бо матиме ще проблеми, окрім штрафу в десять тисяч та позбавлення прав на рік. Ти знайшов його в базі? поцікавилася Власта.
Та не знайшов, з досадою мовив Андрій. Морочить він нам голову. Не хоче, щоб ми знали його імя та інші дані. І документи на машину з правами, я впевнений, він має з собою. Не хоче показувати.
Так все одно ж довідаємося, фиркнула Власта. Навіщо цей дитячий садок?
Андрій лише стенув плечима й усміхнувся. На кожній зміні вони зустрічали щонайменше одного відчайдуху, який намагався уникнути відповідальності за скоєне правопорушення. Яких тільки відмовок ті не придумували! Найпоширенішою для себе вони визначили: поспішаю до хворої дитини висока температура.
Знайшов! загорланив чоловік, демонстративно піднявши догори руку з документами. Знайшооов! знову вигукнув і кинувся до патрульних, чия машина стояла припаркованою відразу за його бусом.
Перехожі здивовано озиралися на крики, а завбачивши пяного, відразу поверталися до власних потривожених думок і йшли далі у справах.
Власта з Андрієм перезирнулися: веселий початок зміни.
* * *Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 20:55
Єгор повільно спустився з четвертого поверху панельного будинку, натиснув на кнопку двері запікали й відчинилися. В обличчя відразу вдарив неприємний вітер. Скляр зіщулився. На вулиці зовсім звечоріло, повз проїжджали поодинокі машини, людей значно поменшало.
Слідчий уважно роздивився територію: перед кожним підїздом стояли одна-дві автівки, трішки подалі припаркованими були ще з десяток, для яких не лишилося місця ближче. Єгор пройшовся повз кожну й перевірив номерні знаки. Жодна з них не належала вбитому. Слідчий зупинив перехожого й поцікавився наявністю платної стоянки неподалік. Чоловік у ватно-марлевій повязці (дехто з мешканців міста почав носити маски, побоюючись зараження на Covid-19) запевнив, що якщо така і є неподалік, то йому про це нічого невідомо.