Марго та сексот - Раїса Плотникова 5 стр.


А в Ксені не було діда. Нещодавно дівчинка взяла з Вальки страшну клятву на крові курки, яку хтось із сусідів рубав за сараєм, і там на дровітні залишилися краплі темно-червоного кольору.

 Намалюй собі хрестика кровю на долоні, сказала Ксенька і миттю зробила те ж самісіньке.  А тепер пристав свою долоню до моєї й розітри.

 А це ще навіщо? Ти хочеш на відьму вивчитися?

 До чого тут відьма? Я з тобою хочу поділитися страшною таємницею, а ти Теж мені друг до гроба!

Валька мовчки виконав чудакуватий ритуал і втупився в очі своєї повелительки.

 Учора до нас приходила якась страшенна тітка й кричала, що моя бабуся жила з врагом народа, і всі її діти й онуки враги народа. Уявляєш, це виходить, що і я враг народа? А бабуся Марія двері так широко розчинила, і сказала, що зараз не тридцять сьомий рік і щоб та тітка йшла геть звідси. І знаєш, шо я зробила?

 Здогадуюся Я ж якраз учора в тебе свою нову рогатку забув.

 А ти не дурний, Валь! Ну не такий розумний, як я, але ж

 А чим ти пуляла? І куди поцілила?

 Та не туди, куди цілила, бо я ж не навчилася ще так, як ти, та головне, що не промазала. А пульнула я іржавою гайкою. І летіла та тітка, як камінь у воду, тримаючись за своє широченне сідало. Тільки бабуся мене потім в куток поставила

А тепер Ксенька й Валька спали на порозі в чудернацьких позах, а жінка обережно обминала їх, щоб бува не розбудити. Ну нехай собі посплять, допоки вона впорається з обідом, бо ці нескінченні черги то за цукром, то за хлібом забирають стільки часу, що можна було б гори звергати. Вона навіть ватянку підмостила дітям під спини, щоб їм зручніше було мандрувати у своїх малечих снах. Може, вони якраз там літають високо-високо Бо хто ж не знає, що саме діти найбільше літають у снах?

Розбудив малих уже запах бабусиного борщу. Щоправда, ядучий запах, який ішов від керогазу, трохи його перебивав, але то таке без того борщу не звариш. А страва таки була фантастичною, бо вже й молодої картоплі знайома тітка з Плютенців нарила для вчительки, і капусти свіжої та кропу бабуся в перекупок прикупила, тільки буряк і морква були з ями, яку у дворі називали «погрібом».

Прямо посеред двору жила-була глибока яма, у ній стояла драбина на сім щаблів і кілька деревяних діжок із засолами на самісінькому дні, праворуч пічурка з картоплею, буряком, морквою, капустою. Ксенька туди зазирала, коли хтось із родичів лазив по овочі, їй здавалося, що та яма нескінченна і там є дорога на той світ. Ну, може, як у казці про Котигорошка. Льох манив Ксеньку, але страх не пускав далі деревяного зрубу. Навіть коли туди спускалася бабуся чи мама, дівчинці здавалося, що вони йдуть в іншу країну і можуть не повернутися звідти. Тоді вона ставала край обрамлення і весь час озивалася:

 Мам, а там дуже темно? Може, тобі ліхтарик треба?

 Темно, але не дуже То восени треба ліхтарик,  мамин голос звучав загадково: приглушено і так, ніби мамі хтось заважає розмовляти.

Це лякало.

 А там немає ніякої великої дірки?  питала Ксеня.

 Якої ще дірки? Ну, пічурки є для картоплі

 Та ні Великої дірки, у яку б людина пролізла?

 Немає тут нічого такого, дитино. Я вже сто разів тобі казала,  заспокоювала мама.

Але Ксеня все ж боялася і ледве витримувала ту муку, допоки рідні руки не подавали їй із льоху чи то торбинку з картоплею, чи то миску з солоними огірками, і мама нарешті поверталася у цей світ остаточно. Коли деревяна ляда лягала на згадану живу яму і провалля вже не дивилося на дівчинку чорним оком, не дихало своїм сирим подихом прямо в обличчя, мала зітхала з полегшенням.

Далі піде мова про борщ і його поїдання. Біля східців під самісіньким єдиним вікном, яке виходило у двір, бо два інших прямо на вулицю Леніна, стояв сірий стіл і вузенька лава. Бабуся стелила на той стіл трояндову клейонку і ставила на всяку трояндочку по мисці, із якої парував і пах звичайнісінький, але неперевершений червонястий борщ. До борщу вона давала або пір цибулі, або по пекучому зубку часнику, посеред столу ставила химерну скляну солянку в формі пеньочка з грибом. Допоки діти ходили мити руки прямо до так званої колонки, яка вгрузла в землю мало не по самого носа десь біля воріт, їх переслідував аромат страви. Ксенька навіть за ворота вибігала; а чи чути запах їхнього борщу на вулиці Леніна. І якщо хтось із перехожих, повівши кирпою в бік їхнього двору, казав:

 О, тут десь борщ варять!

 О, тут десь борщ варять!

 Це у нас. Уже зварили!  з радістю й гордістю повідомляла дівчинка й летіла кулею за стіл.

Їли вони повільно, і, не дай боже, було сьорбати. Бабуся Марія вчила їх їсти культурно. Коли в тарілці лишалося реберце, завжди одне-однісіньке, його можна було взяти за кісточку двома пальцями, але після трапези треба було знову бігти до води й ретельно мити руки. Якщо бабуся кудись відволікалася, Ксенька й Валька, стрельнувши одне в одного лукавими очима, наввипередки висьорбували борщ так, що чутно було й на хіднику вулиці Леніна. Але вони вже точно знали, що так можна їсти тільки удвох, а при людях ні-ні Бо є таке слово «естетика», і бабуся його просто обожнює. Сусіди позаочі недарма називають її буржуйкою, але то таке Вони її чи то поважають, чи бояться, а Ксенька любить страшенно, бо бабуся, як і мама, читає їй казки. А без казок жити так сумно, так сумно Краще слухати найсумнішу казку й плакати, ніж жити без казок.

Після пізнього обіду Ксенька і Валька пішли за сарай мимо деревяного нужника на двоє дверей на ревізію. Під лопухами покоїлися дві пляшки з-під пива «Жигулівське», одна пляшка з етикеткою «Ситро» і два «цуцика», так дядя Вася називав чверточки горілки «Московська». Була у сховищі й одна пляшка із-під молока, але надщерблена. Таку можна було віднести в гастроном, та чи приймуть? Але до вечора ще є час і треба спробувати

Молоко зазвичай продавалося із великих діжок, до яких вишиковувалася довга черга. Та останнім часом все частіше й частіше молочні продукти почали продаватися в пляшках. І знайти десь на вулиці пляшку вартістю 15 коп. було не так просто.

 А в чому ми понесемо її здавати? Просити у твоєї бабусі авоську ради однієї пляшки якось незручно,  розмірковував Валька вголос.

 Та ми її зараз лопухом замотаємо,  з ходу запропонувала Ксеня.  Тільки це ж нам треба у тридцятий гастроном іти, а мамка не дозволяє через Радянську біля базару переходити. О, придумала! Ми підемо до парку і там перейдемо вулицю. Це ж не біля базару

Сказано зроблено Замаскувавши пляшку лопухами, парочка чемно подякувала ще раз бабусі за обід і рушила навстріч збагаченню. Скарб ніс Валька під пахвою. Перескочивши без особливих пригод вулицю Леніна, вони прошмигнули знайомими дворами на Радянську і загальмували проти парку імені того ж таки вождя. І може, варто було б пересікти вулицю з поодиноким рухом транспорту де заманеться, але на протилежному боці стояв високий і стрункий, як тополя, дядя Яша. Мабуть, жоден світлофор світу не подіяв би на дітей так, як цей славетний шеф дитячої кімнати в міліцейському відділенні. До слова, про світлофори у провінційному місті тоді ще чули тільки з переказів про київські перехрестя та з книжок.

Ну от, стоїть той дядя Яша і розмовляє з якимось шибеником прямо біля дороги і нічого іншого, як іти на перехід, малим не лишається. Пішли, дружно оглядаючись, а живий-живісінький стовп правопорядку пас довкілля іскрометним поглядом Сонце сліпить, пташки цвірінькають, парка коней, запряжених у підводу, підковами по асфальту чечітку відбиває, поодинокі автомобілі мимо зрідка рокочуть, Ксенька з Валькою на ходу озираються І раптом перед ними виріс звичайнісінький деревяний стовп з бетонною підпорою, а діти якраз на той момент оглянулись І бац! Врізались у стовп вони не на шаленій швидкості, але пляшка з лопухів вилетіла знатно як ракета. Хрусь, здинь-бринь! І на асфальті осколки скарбу. Лежать собі, виблискують і дратуються. Мрія про півтора пиріжка з вишнями на брата розсипалася скельцями.

 Ех, Валь Ну який же ти! Не виходить у тебе ні бе ні ме. Навіть пляшку не втримав!  почала вичитувати товариша Ксенька.

 Та ми удвох в цей стовп врізалися! До того ж пляшка була щербатою, і продавщиця в нас могла й не прийняти її, виправдовувався хлопчина.

Черговий скандал міг би вкотре вклинитися різцем у стосунки героїв цієї оповіді, та робочий час першої зміни промислового міста добіг фінішу, і зі щільної вервечки робітничого люду, який розтікався вулицями, висковзнула знайома постать Ксенчиного батька.

 Папка!  радісно вигукнуло дівча й кинулося назустріч високому чоловікові, одягнутому в широченні флотські штани і сорочку з куцими рукавами.

Розкинуті чоловічі руки тільки одну мить тримали малу дзиґу біля грудей, бо вона лише вдихнула батьківський запах, чиргикнула своїм розпашілим обличчям об щетину його підборіддя і вже вислизнула рибиною на асфальт. Батько навіть не встиг словом обмовитися. А слово з нього йшло довго й важко. І хоче щось сказати, так хотінь не дає. Контузило його у сорок пятому перед самісінькою Прагою, тоді тільки встиг вісімнадцять своїх рочків ознаменувати медаллю «За отвагу». Більше нагород у нього не було.

Назад Дальше