Схизматик. Діти Каїна - Тетяна Р. Пахомова 5 стр.


Зосьці пішов мороз по шкірі.

 Синочку мій найкращий,  лагідно мовила за хвилю,  ті, що йдуть на небо, назад не повертаються

 Ні, мамо. Ти просто того не знаєш,  щиро заперечив Степанко.  Вони стоять там, дивляться на землю і чекають своєї черги, щоб повернутися. Щоби знову жити. Щоб стати кращими. Правда, Катажинко?  малий звернув погляд убік.

Зоська роззирнулася. Нікого. Їй стало лячно.

 Ти ж їсти хочеш, сину. Я швидко,  зірвалася з місця.

Хлопчина повільно випив половину горнятка молока.

 Забери, не можу більше,  простягнув горнятко назад.  Хіба Катажинка хоче Справді не хочеш? А-а-а Не хоче вона, мамо.

Степан заснув. Дихання його було розмірене, температура не піднімалася. Софія поралася біля печі й раз у раз навшпиньки підходила до сина: спить біднятко. Гарний який Горщик з картоплею і квасолею тихо вибулькував, на лаві підходив хліб. Те, що було розділене на два тижні передновку, сьогодні стало святковою вечерею. Вийшов з того світу, Богу дякувати. Але ота мова про Катажинку Зоська стріпнула головою, відганяючи від себе непотрібне. Проспиться відійде вся та мара від нього.


Хрущ був на диво спритний. Він не спав, як усі його родичі, вдень на салатовій зелені крислатих дерев біля школи, а виявляв недоречний інтерес до світу. Тонкими ніжками з гострими гачечками драпав стиснуту долоню Степанка і все намагався вибратися. Бог сотворив жука таки досконалим: красиві коричневі крильця ховали ще одні, ніжні й прозорі, що разом легко піднімали товстунчика у повітряні світи. Він будив у Степанкові якусь ще не до кінця усвідомлену надію і собі піднятись в небо Хрущ вимагав тривалого розгляду і осмислення, тож воля йому ще скоро не світила.

 Дідичу, продовжуй!  голос вчительки і гострий штурханець сусіда Влодка повернули Степанка до читанки.

Довгий частокіл польських приголосних літер ховав якесь слово. Хлопчина всіма пальчиками впявся в книжечку і намагався вимовити літери.

 Прш Прже Пше  ліпив докупи Степан.

 Вйо, мій коню!  зловтішався ззаду рудий здоровань Петер Цибульський.

 Петер, то не єст добже так мувіць,  з докором мовила вчителька.

 Пшепрашам, пані вчителько, але, як муві мій ойтець, з Івана нє бендзє пана, а з русина поляка.

Пані Ванда повільно поправила сиву ґульку й зітхнула.

 Всі ми діти Божі, Петер

Хрущ дістав несподівану свободу і з переможним гудінням полетів по довгій класній кімнаті. Петер глузливо продовжив:

 Так, пані Шпірковська, і той жук таже є Боже творіння, але то не орел, хоч і літає, що?..

Клас дружно засміявся. Лише Чеслава Щигельська співчутливо дивилася на Степанка. Більшість втішилася смішній появі хруща, іншим сподобалася можливість показати прихильність до Петера. Цибульський же двома вказівними пальцями повільно тицяв навколо по українцях і в такт, з презирливою гримасою, хитав головою.

 Але на кожного орла здибеться сильніший орел,  голос Влодка Брановського вклинився у сміх гостро і рішуче.

За спиною вчительки на стіні висіли червоні полотнища з чорною свастикою і німецьким орлом: так і залишилися після медичного огляду селян. Тепер не витримала пані Шпірковська:

 Читати спочатку навчіться, а потім в політику лізьте! Своїх королів польських всіх навіть не знаєте, та  махнула знервовано рукою.  Що там з вами говорити, молоко єще на устах не обсохло,  помовчала, у цілковитій тиші переклала книжки на столі декілька разів і додала:  Так, Польща мала важкі часи. Зараз теж нелегко. Але Але Польща була, є і буде, розумієте?  раптом вибухнула завжди спокійна пані Ванда.  Мені тут все одно, хто ви є: русини чи поляки. Живете на польській землі, їсте польський хліб учіть польську мову! Зрозуміли? Не чую!

 Та-а-а-ак, пані научителько!


Петер виріс наче з-під землі. На його обличчі застиг якийсь хижий вищир. Степанко, Влодко і Тимко переглянулися: буде непереливки. З-за крислатої верби вигулькнули Адріан Міхельсон зі Станіславом Циганом і повільно почали наближатися.

 Ну цо, бидло? На коліна, вже!  наказав Петер і сплюнув через зуби.

 Сам ти бидло,  рішуче відказав Влодко.

 О, бидло не вміє читати, але хоче вкусити,  рудий здоровань затиснув кулаки і ступив уперед.

Адріан і Станіслав повільно заходили ззаду.

 Хлопці, не треба нам сваритися,  Тимко по натурі не був воїном. Та й сорочка його нова і чиста.

 Стань на коліна і поцілуй мого мешта, та й не будемо сваритися,  вїдливі слова Петера жалили гадюками.

 А бидло називається бидлом не того, що не вміє читати,  випалив Степанко.

 Хм  зупинився Петер.  Ну, скажи, чого, аж цікаво мені стало?..

 Бидло робить те, що йому скажуть, бо не має своєї голови От як ви,  до Адріана і Станіслава.

 Хлопці Ви не зрозуміли?  звернувся Петер до друзяків.  Він назвав вас бидлом!

 Курва  Адріан спаленів від люті.  Ти, тупий русине, будеш так з нами? Зараз нагодую тебе землею!

Світ кілька разів перевертався догори дриґом. Розчинявся в ненависному Петеровому обличчі. Вибулькував дикими звуками. Ставав червоним і мокрим. Плив туманом і провалювався в темінь. Нарешті умиротворився і заговорив співчутливим голосом тітки Бульбашихи:

 Що, соколики, не поділили? Вставайте, а то геть вас ті більші хлопці притиснули Йой, та вас тато з мамою не впізнають


Щоб тато з мамою та й не впізнали? Впізнали. Ліве око Степанка нагадувало велику достиглу сливу з графського саду. Праве через вузьку щілину дивилося на цей несправедливий світ. Голий, вимитий у деревяних ночвах Степанко з-під перини із сумом дивився через віконце, як вітер полоще його випраний і подертий одяг.

 Ну, що там таке сталося, розказуй!  батько дивився строго і без співчуття.

 Та то видиш, старший син Анджея Цибульского з колегами напали на нього, Влодка і Тимка

 Ціхо, мати!  зупинив дружину Йван.  Перш ніж битися до крові, нех навчиться говорити. А то буде завше потовчений. Ну?..

 Я Я не міг прочитати читанку в школі. То є дуже важко,  Степанко говорив здушено.  А де я ті букви бачу? В нас у хаті  ні книжки, ні газети

 У школі треба вчительку слухати добре, тоді й читати будеш. Далі!  батько був твердий мов криця.

 Петер почав сміятися з мене, а Влодко заступився, ну і Ще й Тимко дістав.

Батько зітхнув, махнув рукою:

 Побилися помиритеся. В одному селі нам жити і один одному в очі дивитися. До Бразилії, до мавп, як мій брат Ромко, таже не поїдемо. Хату не пересунемо треба домовлятися, сину. Зрозумів?

Ненависна Петерова пика нагло посміхнулася позаду батька і розчинилася. Праве око Степанка не витримало і засльозилося.

 Ну-ну, не реви,  примирливо мовив Йван.  Така доля всіх молодих. Переживеш. Добре, що очі цілі і кості. Так, мати, ходи до роботи.

Тиша. Осоружна та тиша, бо плодить осоружні думки. Вони дістають людську подобу і глумляться над хлопцем, беззахисним і голим. Чого, чого в нього тільки одні штани? Пішов би зараз на Та яка різниця куди. Просто пішов би з тієї хати, де батьки не співчувають йому. Та як батько не розуміє: тепер Петер, Станіслав і Адріан завжди будуть підстерігати і бити. Завжди! Хіба Хіба якось ось так.

 Читай, Дідич!  мовить пані Шпірковська.

І Степанко читає, як говорить,  швидко і виразно. Вчителька опускає окуляри і вдоволено всміхається вона завжди так робить, як хтось добре знає. Не вийде, трясця, не вийде

 Марціне, ходи до мене, поговоримо.

Сонний котяра з клаптями вилинялої шерсті глянув зі зверхньою однобокою усмішкою, крутнув хвостом і зник у кутку. Хлопчина скривився і зарюмсав.

 Гей, ну що ти, мій хлопчику! Ти ж сильний, не плач,  знайомий лагідний голос змусив підняти голову від вологої перини.  Там, під кущем, у саду, живе гном той, що варить борщ, памятаєш? Ми до нього підемо в гості!

 Катажинка!  малий обійняв усміхнену біляву дівчину.

 Нічого не вартує сліз, повір! Особливо дитячих.  Дівчина притиснула до себе Степана, а він все не міг спинитися.

 Ти теж Ти теж не розумієш,  схлипував хлопчина,  я можу навчитися читати, орати, молотити. Але є те, чого я не можу змінити

 Стати поляком?  наче читала думки Катажинка.

 Так, саме так,  захитав головою малий.  Я я навіть не зміг оте достоту пояснити татові й мамі

 І не треба тобі ставати ним,  задумано мовила дівчина.

 Як?  не міг допетрати малий.  Я ж буду битий ще і ще

 Знаєш, хлопче, там, на небі, усе так добре видно і зрозуміло Люди завжди чомусь шукають ворогів. Як ворогів нема, то їх придумують. Повір, якби ти був поляком, знайшлися б такі, що не злюбили б тебе за те, що ти поляк. Або  Катажинка задумалася на мить,  що ти худий Чи занадто товстий Чи чорнявий або білявий. Або дитина. Або старий. Або сьорбаєш чи плямкаєш. Або колупаєшся в носі Задосить говориш. А чи, навпаки, замало.

Назад Дальше