Мертве дерево! загорлав Альфонсо.
Сандро здригнувся, уявивши, що те дерево могло завалитися на них уночі.
Гурт обєднався і рушив далі.
Молодий викладач університету зовсім інакше уявляв собі ліс. У його мріях дерева, звісно, були гігантськими, але попід ними був ширший простір. Він гадав, що йтиметься вільніше, як у лісах на Заході (утім, усі забувають, що ті ліси доглядають, розчищують від чагарів, прибирають від перешкод, які заважають пройти). Сандро і гадки не мав, що доведеться битися з рослинами, щоб прокласти шлях. Він очікував побачити чарівливе світло; натомість панувала пітьма, наче у темниці, нестерпно загострюючи відчуття неволі.
Нарешті Кракус знайшов нове місце. Чоловіки вирушили досліджувати околиці. Знову чекати. Усівшись на торбу, Сандро втупився поглядом у рослини, та в нього зявилося дивне відчуття, наче невидимий ворог стежить за ним. Рясне листя правило за завісу, здатну ховати іншу реальність, що контрастувала із позірним спокоєм. Сандро заплющив очі, намагаючись розслабитися. Слід мислити раціонально. Не варто писати в голові сценарії.
Осине гніздо!
І знову команді довелося гуртуватися і вирушати в путь. Сандро змусив себе закинути на плечі ненависну торбу, мов каторжник, що тягне на собі каміння.
Четверта спроба виявилася вдалою, і чоловіки заходилися викорчовувати дрібні паростки, розчищуючи місце для табору.
Це, щоб запобігти нападам комах або змії, пояснив Кракус клієнтові.
Тоді вони натягнули гамаки між деревами і в метрі над кожним горизонтально закріпили мотузки, на які почепили брезенти, що звисали по обидва боки гамаків. До чотирьох країв тканини прикріпили довгі мотузочки, які зафіксували на землі за допомогою металевих кілочків.
У такий спосіб обмежуємо кількість тварюк, які будуть на нас падати, та й принагідно захищаємося від дощу.
Ґоді обійшов споруди, тримаючи в руці якісну піну для гоління. Напшикав піну на кожну із мотузок, якими гамаки трималися на деревах, прикрасив вузли білим кремом.
Ґоді винайшов цей спосіб, гордо пояснив Кракус Сандро, щоб під час сну на нас не нападали мурахи. Тварюки зжеруть вас, перш ніж устигнете спустити ноги на землю.
Марко й Альфонсо поприносили хмизу і поскладали на купу для вогнища.
За кілька хвилин без попереджень настала ніч, а температура різко знизилася. На зміну сутінкам прийшла холодна й глибока темрява. Гігантські рослини стали невидимими, але здавалися присутніми, живими. Сандро відчував, наче вони ростуть, продовжуючи в темряві невтомну боротьбу за територію. Бентежний ліс робився страхітливим.
Розпалили ватру. Полинули пахощі вологої деревини, що палала вночі. Зявився дим і почулося потріскування багаття. Утома навалилася на Сандро. Він змусив себе зїсти військовий пайок вязку, концентровану масу невизначеного смаку, настільки густу, що застрягала в горлянці за кожною спробою проковтнути. Потрібно було пити воду великими ковтками, щоб проштовхнути їдло всередину й не задихнутися.
Завтра спробуємо приготувати справжню їжу. Сьогодні вже запізно, мовив Кракус, виправдовуючись.
Марко й Альфонсо заходилися розповідати непристойні анекдоти, а за ними підхопив і шеф. Ґоді сидів на віддалі в кількох кроках від них. Сандро занурився у внутрішній світ. Думав про Нью-Йорк. Нічні повернення на Мангеттен поромом зі Стейтен-Айленду, де цілий день валявся на пляжі. Блискуче й заспокійливе сяйво вогнів. Чітко розмежовані вулиці й проспекти. Вечері у Wallsé або штрудель із лососем, кращий, ніж деінде в Австрії. Келих вина North Fork, що потягуєш у Back Forty, зіпершись на барну стійку зі старого дерева Недільні бранчі у Moodys: апельсинові фреші, аромат мафінів щойно з печі, пенкейків із кленовим сиропом і паруючого чаю «Дарджилінг»; піаніст машинально перебирає пальцями по клавішах, награючи мелодію Ерролла Ґарнера і думаючи про своє. Нью-Йорк видавався таким далеким І філософські бесіди з колегами що збагачують інтелектуально та захоплюють духовно
Плин думок неминуче вів до Тіффані. Пристрасні розмови з нею, миті єднання, любові, ніжності. Тіффані
Меланхолія переросла в смуток, й очі Сандро почали наповнюватися слізьми. Він силкувався їх стримати, тимчасом як усередині наростало інше почуття сильніше й настирливіше. Віднедавна воно стало добре знайомим, адже заполоняло Сандро регулярно протягом року і заволоділо його життям, злість, ненависть, жага помсти. Невідступна, навязлива жага, що стискала єство й вимагала діяти, сповнюючи завзяттям.
«Ця мандрівка хресна хода», казав собі Сандро, та він дійде до кінця, нехай навіть приречений валятися мертвим із роззявленим ротом у калюжі з багном, де рояться змії. Він ніколи не здасться. Ніколи.
Хочеш табаско? запропонував Кракус. Сандро? Гей, Сандро?
Сандро відмовився, хитнувши головою.
Очільник експедиції підвівся і сів навпроти Сандро. Ні-ні, невдала мить. Зжальтеся. Тільки не зараз кумедні історії й барні філософствування. Тільки не це. Дайте спокій.
Ну, розказуйте, мовив Кракус, широко посміхаючись. Чому ви захотіли відвідати це племя? Я ж досі нічого не знаю про ваш план.
Сандро не відповів. Продовжував старанно пережовувати бридке їдло. Марко й Альфонсо шкірилися.
Кракус пішов у наступ.
Спробую вгадати Ви журналіст і готуєте репортаж про найщасливіший народ на Землі
Сандро мовчав.
Ви науковець і досліджуєте питання, чому ті люди ніколи не хворіють на рак?
Сандро затято мовчав. Це ж треба, який бовдур, цей чувак
Чи, може, ви дошукуєтесь, чому вони не підхоплюють малярію, тоді як у лісі повно збудників?
Ні.
Працюєте у фармацевтичній фірмі й збираєте інфу про рослини?
Ні.
Про отрути?
Сандро зітхнув. У багатті вибухнула жаринка, спричинивши іскряний дощ.
Ні.
Тоді чому? Нащо вам із ними зустрічатися?
Геть неочікувано можливо, від роздратування, а можливо, через несвідоме бажання зробити провокацію Сандро мовив крижаним тоном:
Щоб знищити всіх.
Кракус закляк і нарешті замовк. Марко теж язика проковтнув, тимчасом як Альфонсо привідкрив рота, і на землю випав листок коки. Усі обернулися до Сандро. Ґоді кинув оком у його бік і наморщив чоло. Полумя вимальовувало криві відблиски на їхніх обличчях. Запала ніякова тиша. За мить тиша зробилася обтяжливою. Кракус перезирнувся зі своїми помічниками. Виглядав вельми стурбованим.
Зненацька Сандро збагнув грандіозність свого зізнання. Грандіозність для інших Навіщо він бовкнув ні сіло ні впало, зараз? Геть не тямить, що коїть, краще б мовчав. Але слова самі вирвалися; роздратований стан підштовхнув зробити дурницю.
Раптом зробилося соромно за свої слова, за себе. Звісно, ці чоловіки були неотесаними, грубими, вульгарними, та хіба ж не такими мають бути рятувальники? Не можна казати таке людям, чия робота допомагати іншим Тепер вони все скасують і повернуть. Узяв та й зіпсував усе однією фразою, звів усе нанівець
Кракус занепокоєно глянув на Сандро, а тоді неквапом заговорив, ретельно добираючи кожне слово.
Ви еее родич молодої жінки яка торік загинула в джунглях?
Сандро безмовно кивнув. Усі спрямували на нього допитливі погляди. Відчувалося, що атмосфера, ще кілька хвилин тому безтурботна, зробилась напруженою. Почувся хрускіт десь у далині, серед пітьми.
Вам слід знати вів далі Кракус, якому, вочевидь, було дуже ніяково. Це нас відправили на місце. на пошуки тіла
Чоловіки не зводили з нього очей, стежачи за реакцією.
Я знаю, озвався Сандро. Тому вас і обрав.
Знову тиша. Напружена. Кракус втупився в Сандро з дивним виразом на його обличчі відображалася суміш нерозуміння і спантеличення. Він надовго закляк, а тоді ще раз зустрівся поглядами зі своїми товаришами, неначе намагався вгадати їхні думки. Нарешті підвівся і вдав, ніби порається коло багаття. Насправді лише переміщував без жодної логіки вуглинки й охоплені полумям дрова вочевидь, за цими рухами відбувалися напружені міркування.
Сандро чекав повідомлення про скасування експедиції, мов підозрюваний, що чекає підтвердження заздалегідь відомого вироку. Кракус неквапливо совав вуглинки.
Отже, ви хочете помститися, мовив він, не зводячи очей із багаття. Я розумію. Дуже добре розумію
Сандро затамував подих.
Знаєте, продовжив Кракус, ми не завжди працювали провідниками і займалися пошуками людей у джунглях. Для нас це радше дострокова пенсія.
Марко й Альфонсо уважно слухали шефа.
У минулому ми всі воювали Воювали, але не як солдати регулярної армії ні. Ми для цього надто незалежні, мовив він, силувано всміхнувшись. Ні, ми були скоріше найманцями
Після кожної фрази Кракус зиркав на Сандро, ніби перевіряючи реакцію.
Замолоду ми воювали в збройних підрозділах у Нікарагуа, у Сальвадорі. Брали участь у конфліктах Латинської Америки. Воювати наша професія Крові ми не боїмося. Нині ми завязали з цим, але не остаточно перегорнули сторінку