Наталя Павлівна прагнула залишитися спадкоємицею свого родовитого чоловіка.
Й робила все, аби за його заповітом вона отримала все.
Й донька Софія не була їй у тім перешкодою. Суперницею була інша старша донька Рихальського Емма Володимирівна. Напівсироту-пасербницю Наталя Павлівна не залюбила з першого ж погляду. Не надто чадолюбива, нова пані Рихальська до того ж майже відразу розпізнала в гарній блакитноокій дівчинці суперницю, й наявність її до неможливого дратувала пані Наталю. Погоджуючись на шлюб з огидним їй Рихальським, вона мріяла лише об однім прийде день, значно старіший від неї чоловік помре й всі його статки отримає вона. Саме вона, тому що сина-спадкоємця перша дружина йому не залишила. Залишила вона лиш доньку, дуже схожу на себе гарну, біляву й блакитнооку. Й Наталя пообіцяла собі, що зробить усе можливе й неможливе для того, аби Емма не заробилася спадкоємицею пана Володимира. Розуміла за найкраще буде щонайшвидше видати Емму заміж і витурляти з будинку й родини.
Так і жили Рихальський з кожним роком гладшав усе більше, з кожним роком у нього все більш псувався характер, і вже через пять років шлюбу він почав втрачати цікавість до своєї молодої дружини. Більш того мов пронюхавши справжні почуття пані Наталі, почав заводити сварки з дружиною, охолонувши до неї як до жінки й не зазираючи до її опочивальні. Наталя ж, не полишаючи надії заробитися після його смерті єдиною спадкоємицею, намагалася поводитися з чоловіком терпляче, посміхалася йому в той час, коли до свербіння в пальцях кортіло впятися в ту лискучу від жирів пику й просто роздерти її в шмаття, вивільняючи нарешті всі ті почуття, що ховала вона їх під усмішкою своїх гарних повновидих вуст. Але вона все ж терпіла. Терпіла до того дня, поки терпіння її, мов та занадто натягнута мотузка, не обірвалося Й ось тоді Рихальський почув від дружини багато чого цікавого він дізнався про її справжні почуття, про всю ту ненависть, що спалювала її зсередини, але не здивувався навіть, тільки посміхнувся іронічно. А пані Наталя, мов зовсім забувшись у запальнім нападі про своє жагуче бажання після смерті чоловіка успадкувати все його майно, кидала йому в очі досить образливі для чоловіка слова об тім, яким огидливим для неї є кожен його дотик, кожен поцілунок його. А близькість з ним Її нудить і завжди нудило від необхідності бути близькою з ним, від того, як він навалюється на неї й змушує ледь не задихатися під важкістю свого огрядного тіла. А під кінець, геть забувшись про будь-яку обережність, розпалена власною сміливістю кинула зневажливо:
Й можете викреслити мене зі свого заповіту, та я зовсім не жалкую об тім, що виказала нарешті свої справжні почуття!
Рихальський оглушливо розсміявся.
Викреслити тебе зі свого заповіту? А хто тобі сказав, що я тебе до нього вписував?
Наталя так здивувалася, що забула про власний гнів.
Тобто як не вписували А хто ж успадкує маєток? Емма?
Ні.
Але
Нікчемні дівки, котрих породили мені ви з Ельзою, не спроможні зберегти славетне ймення Рихальських. Маєток і всі мої статки успадкує мій небіж Павлуша, син мого молодшого брата. Емма й Софі отримають пристойні посаги, й я потурбуюся, аби підшукати їм щонайкращу партію. Певен, з цим труднощів не виникне зріднитися з родом Рихальських є велика честь.
Наталя розгублено кліпала очима.
А я як же я? Що отримаю я?
Пан Рихальський неприємно посміхнувся.
Нічого.
Нічого?
Наталя Павлівна в ту мить відчувала себе так, мов земля була розходилася в неї під ногами, утворюючи величезну діру й вона сама мала впастися в ту діру, надто вражена словами свого пристаркуватого чоловіка. То всі страждання її, всі роки, котрі прожила вона, змучуючи себе примусами до близькості з ним і пересолодженим влесливим ставленням все то є марно. Вона навіть не все вона геть нічого не отримає.
Зневірливо похитала головою.
Як як ви можете подібно зі мною вчинити?
А що тобі ще жалкуватися? Мала би ще подякувати мені за те, що я, не поглянувши на твоє низьке походження, взяв тебе в дружини, свого часу занадто захопившись пристрастю до тебе. Коли говорити відверто ти не вартуєш і кінчика нігтя моєї першої дружини, й єдина лиш можливість зватися панею Рихальською має бути для тебе за велику честь. Задовольняйся цим та тими дарунками, що отримуєш від мене. А більшого ти нічого не отримаєш.
У пані Наталі потемнілося в очах. Почуття її ненависті до чоловіка в ту мить було настільки сильним, що перехоплювало подих і виникало темне, недобре бажання кинутися таки до нього й вивільнити своє існування від цієї людини, раз і назавжди помститися за роки марного терпіння. Але ж наслідки Рятівна думка про наслідки вчасно торкнулася її свідомості, й вона навіть віднайшла у собі сили призро посміхнутися у відповідь на ці слова чоловіка й велично вийти геть.
З того дня пані Наталя Рихальська дуже перемінилася.
Вона більш не була улесливою й усміхненою до свого чоловіка, перетворившись на зверхню, погордливу й холодну паню. Й коли раніш багато часу проводила в маєтку, то з дня тої розмови, коли дізналася, що всі статки чоловіка успадкує його небіж, а сама вона не отримає нічого, почала досить часто полишати будинок. Де вешталася його друга дружина Рихальський об тім не відав і не цікавився тим. Ворожнеча між ними загострилася, й саме в той час пан Рихальський і почав досить жваво цікавитися своїми молодими кріпачками.
* * *Пане!
Марійка задеревянілася, закамяніла тілом своїм тендітним і худеньким у ту мить, як панська велика, з товстими пальцями рука торкнулася її напівоголеного плеча. Чорним прокляттям заклинала зараз ту хвилину, коли на неї зморену й запилену на дорозі, що велася від панського поля з пшеницею до Рихалівки, натрапив пан. Як жалкувала об тім, що, помітивши, як курявиться дорога, й здогадавшись, що то мчить пролітка пана, не звернула вона геть зі стежини, не заховалася від допитливих панських очей. Та не подумала ж якось, що пан може звернути на неї увагу брудну й втомлену, з лицем, потемнілим від змішаного з пилом поту, в драній старій спідниці та залатаній сорочці Тільки зупинилася невільно, коли пролітка панська наблизилася до неї, й щиро ж гадала, що та промчить повз неї й до гикавки перестрашилася, коли коні зупинилися, обірвавши свій стрімкий біг. Мов уві сні спостерігала за тим, як на землю зіскочив спочатку Микита панський візниця й головний підлабузник панський. Саме про цього Микиту та ще одного з панських стаєн Мирона Коваля казали, що це вони переважно приводять пану дівчат. І вже Микита допоміг спуститися з пролітки пану. Ось у ту хвилину оніміла від страху Марійка й побачила пана свого досить близько. Середнього зросту, вже не молодий літами, огрядний і з великим чревом, убраний у багате й чисте зодягання кольору свіжих вершків, він повільно наближався до неї й зупинився кроків за шість. А Марійка, геть уже перестрашена цією несподіваною панською увагою, застиглася на місці, не насмілюючись навіть погляду на пана звести й стояла так, опустивши гарні чорні очі на панські чоботи, котрі вилискували на сонці, мов те люстро. Відчувала на собі панський погляд відчувала його так гостро, мов то пан був простягнув руку й торкнувся її своїми пальцями. Й під поглядом тим відчувала себе вкрай незручно та недобре, але ж не могла й не смілася зірватися з місця й чкурнути геть. Як того бажалося серцю її, котре тривожливо билося в грудях. Але відчувала візьме та отак втече від пана свого, то дуже й дуже йому не сподобається. А вона ж не бажала окрім цієї панської уваги накликати на себе ще й панського гніву. То Назарко її то він міг укоїти будь-що, не боячись панського гніву.
Але ж Назарко чоловік, а не беззахисна дівчина.
Лискучі панські чоботи, на котрі Марійка весь час дивилася, не насмілюючись поглянути на самого пана, заворушилися й вона з жахом зрозуміла, що пан іде до неї. Він наближався повільно, але впевненою й твердою ходою господаря, котру так не любили кріпаки Рихальського. Й Марійка застиглася на місці, невсила вже навіть і поворухнутися невсила втекти, коли б навіть насмілилася на подібне. Й тільки мовчки, невідривно дивилася на ті чоботи лискучі, котрі нарешті зупинилися зупинилися так близько від неї
А вона, хоч візьми вбий її, не наважувалася підняти на пана очей.
Й здригнулася, коли складений батіг торкнувся її підборіддя.
Як звати?
Голос у пана був хрипким і неприємним і навіть саме його звучання викликало в Марійки страх. І вона нарешті осмілілася настільки, що навіть підняла погляд, побачивши так близько біля себе чуже, незнайоме чоловіче лице з важким, чисто виголеним підборіддям та блідими тонкими вустами. Але батіг продовжував тиснути їй на підборіддя, змушуючи задерти голову й мов був він живий, таки поглянути в лице панові, в його очі