Гелена могла годинами просидіти за довгим деревяним столом поміж рослин, що сушилися, перебираючи стеблинку до стеблинки й розпитуючи батька, яка з них від чого лікує.
Людвіг неабияк тішився, що донька така уважна до родинної справи:
Хто знає, милувався малою із захопленням, можливо, їй я колись передам все, що маю.
А Стефан? Михайлина ніколи не потурала Людвігу його суворе ставлення до найстаршого сина, він уже дорослий, та й помагає тобі з торгівлею.
Боюся, щоб він не пустив усе за вітром, між бровами Людвіга зявилася глибока складка. Але час покаже.
Мала Гелена тулилася до батька, і на його очах виступали сльози. Якраз у ту мить у двері постукали.
Там, хапала повітря ротом Євка, там переминалася з ноги на ногу й відійшла вбік, щоби ті змогли побачити чоловіка в формі, що ледь наважився переступити поріг. Там щодо вашого сина прийшли.
Людвіг показав жестом, щоб той зайшов.
Ваша милість, здавалося, служивому аж язик в роті прилипав до піднебіння. Ваша милість, ми такі справи
Я зачекаю, поки ви зберетеся з думками і скажете, у чому справа, хозяїн суворо глянув на нього.
Така справа Син ваш, ваша милість, чи захворів, чи втомився, аж видихнув від полегшення, що ці слова вдалося сказати.
І? звів брову Деревоєд.
Ми його Теє Сопроводили сюди. Щоби часом чого не сталося дорогою.
Заводьте, Людвіг показав жестом Михайлині, щоб та йшла в іншу кімнату. Жінка послухалася, але навіть звідти бачила, як Людвіг подякував коротким кивком голови і, не сказавши ні слова, відтягнув сина у льодовню.
Служивий ще довго вибачався і кланявся. Михайлині аж оскома щелепу звела, так неприємно було від того підлабузництва.
Михайлина помітила, як опустилися від невидимого вантажу його плечі.
У Гречанах, селі біля Проскурова, хазяйнував такий собі поміщик Нахімов. Він був затятим противником вживання алкоголю і виставив на дорозі до села спеціальних вартових, які мали не пускати туди людей напідпитку. Чому і як Стефана занесло на той шлях годі й гадати.
Може, у військо його? до травяної кімнати долинали звуки муштри солдат піхотного полку, що тепер був розташований зовсім поруч, на сусідній хлібній площі. Людвіг прислухався до офіцерських команд, які губилися у звуках чобіт, що ляскали по болоті.
Краще тримай його біля себе, підняла очі на чоловіка Михайлина. Може, навчиться чого мудрого.
Людвіг задумався:
Твоя правда. Здається, я знаю, що з ним робити.
Вже за кілька днів обидвоє чоловіків, пізно ввечері, одягшись у найкраще, що було вдома, вийшли з будинку. Повернулися над ранок. Куди ходили й навіщо годі було й питати: Людвіг або віджартовувався, або сердився.
Краще займайся домом, сказав якось зопалу, коли походеньки повторилися й Міся наважилася про них спитати.
«Невже таки інша жінка?» неприємно стиснулося серце у Михайлини.
З того часу Стефан змінився його більше не бачили в гуртах, що були завсідниками сусідніх ресторанів чи простіших пивничок, хлопець з головою поринув у фінансові справи батькової аптеки та нерухомості, яку той встиг надбати за життя і тепер її винаймали у нього за гроші.
А Михайлина, затамувавши в серці образу за слова про те, що має займатися домом, взялася вчитися. Хіба даремно вона була кращою ученицею гімназії, втіхою батьків? Хіба не вона ночами сидить із трьома старшими дівчатами і допомагає їм зрозуміти науку? А тепер дивитися за домом?
Із завзяттям гімназистки жінка взялася за фармацевтику і травництво. Читала книги, спостерігала, записувала. Мала Гелена з великою охотою ходила з мамою до кімнат, де виготовляли ліки, а особливо до лабораторії, де відбувалися справжні дива: рідини у пляшках від змішування пінилися, змінювали колір, парували хмарами. Як живильну воду Михайлина ковтала «Лекції з фармакології» Дибковського і навіть вмовила чоловіка дозволити їй використовувати лабораторію для синтезу деяких речовин з лікарських рослин. Людвіг ставився до забаганки дружини поблажливо. Хіба він міг їй відмовити? Тим більше, що мала Гелена спостерігала за всім, що робила мама, з відкритим ротом.
А одного дня для Михайлини сталося справжнє диво: до їхньої аптеки, як до кращої у губернії, заїхав київський фармацевт, учень того ж Дибковського.
Цікавитесь? звів брову, коли побачив у рецептурній кімнаті аптеки жінку з книгою свого наставника в руках.
Це аптека мого чоловіка, знітилася Михайлина, хочу розуміти, із чим він має справу.
Тоді ви обрали добру літературу. Дибковський спеціаліст по хворобах серця, але на студіях ми здебільшого вивчали фармакодинаміку атропіну, апоморфіну й органічних сполук. Цікава, скажу вам, річ, підморгнув до жінки, що забула навіть кліпати очима так була захоплена новим знайомим.
Чоловіка звали Йосифом. Він виявився давнім товаришем Людвіга і залишився погостювати на цілий місяць. Кожен вечір Людвіг і Михайлина спускалися з ним до лабораторії і з відкритими ротами слухали про новини у хімії і фармакології все ж у Києві з тим було куди легше, ніж у провінційному Проскурові.
Більшість наших аптек вже мало ліків виробляють самі, з неприхованою гордістю ділився Йосиф. Привозимо ліки з-за кордону, вироблені в промислових масштабах. Снодійні, жарознижуючі, дезінфікуючі.
Якщо так і далі піде, замислився Людвіг, то зовсім скоро ліками торгуватимуть не в аптеках, а в магазинах разом з їжею чи галентереєю.
Йосиф знизав плечима. На догоду щедрому господарю він радо ділився новими знаннями, і вже за місяць перед Людвігом і Михайлиною відкрився цілком новий світ експериментальної фармакології, де треба було мати знання і з біології, і з хімії. Відтоді Людвіг затявся винайти новий, особливий препарат, який його прославить.
Через цю забаганку чоловік весь вільний час проводив у лабораторії. Відволікався хіба на засідання думи, справи торгові і дивні нічні вилазки разом зі Стефаном. Повертався з них у піднесеному настрої, і у Михайлини щоразу частіше зявлявся сумнів, чи не розважаються вони із пропащими дівками у салоні мадам Бетті чи, ще гірше, з дівками, що пропонують себе, вульгарно походжаючи Олександрівською до залізничного вокзалу.
І в один з таких вечорів Михайлина вирішила діяти. Вклала спати Гелену, попросивши Євку за нею придивитися, вдягла стару дорожню сукню, позичила у тієї ж Євки непримітний плащ і високі черевики, які та тримала спеціально для виходу на ярмарок, і вийшла слідом за Людвігом і Стефаном.
З боку Аптекарської чулося звичне для цієї місцевості ґелґотання гусей тут, біля торгових рядів, місцеві звозили до одного з купців з цілого міста яйця і живих птахів, і ті надривали горло, чекаючи своєї участі. У ресторані «Слон», як завжди у цю пору, грав живий оркестр, і його мелодія, змішавшись із ґелґотанням гусей і іржанням коней чийогось візника, створювала справжню вечірню какофонію Проскурова.
Люди прогулювалися Олександрівською здебільшого парами. Самотніх перехожих зустріти можна було рідко. Хіба чийсь служка біг до магазину Журавльова за шматком шинки на вечерю чи до Шейнбарга за гасом. Інших нагальних справ у Проскурові в такий час не було.
Людвіг і Стефан із гасовими ліхтарями у руках, не взявши коней, пішки пішли вгору Аптекарською. На вулиці смеркало. Михайлина накинула на голову капюшон від плаща і пішла вздовж плацу, на якому вдень проводив муштру піхотний полк. Людвіг зі Стефаном попіднімали комірці сюртуків і натягнули кептарі на очі так, що їх обличчя годі було й побачити. У вечірніх сутінках вони скидалися на таких, що шукають пивну чи мебльовані кімнати для ночівлі. Трохи далі обоє погасили ліхтарі і рухалися в цілковитій темряві.
Біля будинку Ніренберга, одного із знаних у місті купців, чувся якийсь рух. Михайлина зупинилася і вдивилася в темінь. Здавалося, чорна стіна поглинула Людвіга і Стефана й тепер рухалася, як дриглі, від легенького вітру.
На якусь мить в одному з вікон будинку Ніренберга засвітили лампу, і слабкий відблиск впав перед домом. Михайлина зрозуміла, що то була ніяка не чорна хвиля, а невелика купка людей. Здалося, що розглянула там обличчя ювеліра Грінберга, купця Громштейна, але чи справді це були вони?
Стій! почула чоловічий голос за спиною, і майже в ту мить хтось різко схопив її за руку. Михайлина стерпла. Вона стояла не надто близько біля Людвіга зі Стефаном, але й навряд чи вони впізнали б її у такому вбранні, але бути викритою не хотілося.
Пішли, солдат, що ледь стояв на ногах від якогось хмільного напою, витер рукавом губи. З яких ти гостьових кімнат?
Михайлина не раз чула, як чоловіки пережартовувалися щодо справжнього призначення гостьових кімнат над рестораном «Слон» та їм подібних. Солдат, що сплутав її з повією, нахилився вперед і простягнув руку, щоб скинути з неї капюшон. Жінка скористалася моментом і щосили штовхнула його в груди. Від несподіванки той похитнувся і впав, а Михайлина кинулася тікати.