Єврей Коли Ляна розповідала комусь у Києві, що народилася у Хмельницькому, найчастіше в людей це місто асоціювалося саме з єврейськими погромами. Ляні тато про них теж розказував. Мама страшенно за це сварилася, бо вважала, що то застрашна «казка» для малої дитини. А сама Ляна ті розповіді любила. Хоч і плакала потім ночами, жаліючи єврейських діточок, котрі залишилися без батьків.
Тоді, у лютому 1919 року, до командира Запорізької козацької бригади Івана Семесенка дійшла інформація від розвідки, що в Проскурові готують більшовицьке повстання. Проскурів на той час був повітовим центром губернії, мав вигідне прикордонне розташування і залізницю. Саме тому тут часто дислокувалися війська. Більшу частину населення на той час складали євреї. Чому в повстанні зробили винними саме їх досі велика загадка для дослідників. Ляна, навчаючись в університеті, зустрічала сякі-такі праці на цю тему. Але за часи «радянщини» до мас людських просочувався лише один висновок у погромі, що забрав життя кількох тисяч євреїв, був винен Петлюра.
Кілька років тому в пресі також «розкручували» скандал про антисемітство і націоналістів. Ще тоді Ляна згадала про Проскурівський погром. Виявляється, сварити українців і євреїв досі залишається безпрограшним варіантом політичної боротьби.
Семесенко молодий хлопець, попереджував євреїв про те, що застосує силу, якщо ті не перестануть допомагати більшовикам, а згодом придушив перші прояви непокори і відразу ж кинувся нищити євреїв, які, на його думку, були заколотниками. Щоправда, заборонив грабувати і ґвалтувати. Є дані, що лист від Петлюри про те, що погром треба припинити, надійшов уже за три години від його початку. Ляну завжди вражала така оперативність. Тоді ж не було ні мобільних, ні навіть стаціонарних телефонів. Тому можна вважати, що реакція Петлюри була миттєвою. Семесенка по тому забрали у вязницю. Але про це вже мало хто знає. Петлюра навіки залишився в історії Радянського Союзу антисемітом, а погром в лютому 1919 року найнеприємнішою сторінкою в історії Проскурова.
Цікаво, що під час погрому постраждали лише родини бідних євреїв. Ляна добре памятає, як батько водив її Проскурівською і показував уявну лінію, яка розмежовувала колись місто за соціальним станом. По один бік жили і гендлювали багаті євреї, по інший бідні. Саме бідні й потрапили під гарячу руку гайдамаків Семесенка.
Кажуть, тоді сиротами в місті залишилися близько 1000 дітей.
Слухай, торкнулася плеча Ніколая, підкажи, що мені робити, аби швидше зрозуміти, що тут до чого, обвела рукою магазин.
По-перше, ніколи не поспішати. Так мене дядькоанатолій вчив. З тими речами, що вже є в нас, все просто: дивишся номерок, шукаєш у зошиті, бачиш ціну, яку дядькоанатолій записав, і кажеш покупцю трохи більше, щоб було куди знижувати, якщо той буде торгуватися.
А ви з татом часом не євреї? посміхнулася Ляна.
О, ні, але торгувати вміємо, було помітно, що Лянина фраза Ніколая неабияк втішила.
А якщо хтось приносить якусь річ і хоче, щоб ми її купили?
Тоді клич мене. А коли мене тут не буде, обличчям хлопця промайнула тінь, коли мене тут не буде, то розпитай все про ту річ і кажи приходити завтра. Бо тобі треба подумати. А до завтра читай інтернет і йди в архів.
Від згадки про архів Ляну пересмикнуло: куди-куди, а на своє місце роботи вона точно не поспішатиме.
Головне ніколи не поспішай, якщо не впевнена.
Ляна важко зітхнула: робота виглядала непростою. Вже сьогодні треба буде взяти в бібліотеці кілька довідників про антикварні речі, підписатися на тематичні ФБ-спільноти і скласти списочок сайтів, на яких при потребі можна швидко знайти інфу. Дасть Бог, таким чином протягне кілька тижнів, поки зможе владнати справи із продажем магазину.
* * *Проскурів, 18891897 роки
Пологи у Михайлини приймала сама повітова акушерка Григорєва. Людвіг не поскупився грошима на таку розкіш. Григорєва була випускницею Камянецької фельдшерсько-акушерської школи й славилася як краща у своїй справі. Сам Людвіг як провідний аптекар навіть чути не хотів, щоб котрась із місцевих повитух пальцем торкнулася його дружини. Григорєва і крапка. Їхати за нею в лютневу хурделицю довелося аж у Лезневе, сільські дороги ледь не залишили його без повозу, але справа того вартувала.
Гелена народилася над ранок. Тендітна, як мале кошеня, на диво спокійна і некриклива. Михайлина, слабка після пологів, обціловувала кожен її крихітний пальчик:
Гелена народилася над ранок. Тендітна, як мале кошеня, на диво спокійна і некриклива. Михайлина, слабка після пологів, обціловувала кожен її крихітний пальчик:
Подивися на ці ніжки, здається, тут шкіра зовсім прозора, її очі дивилися на світ крізь поволоку материнської любові.
Людвіг ловив себе на тому, що частіше залишається вдома, щоб побути з Місею і донечкою.
Весь будинок крутився навколо маленької людинки: старші сестри перетворилися на завзятих няньок, і часом малу з їх рук доводилося майже видирати. Дівчата, у вільний від занять у гімназії час, радо приміряли на себе мамську роль і з охотою бавили сестричку.
Людвіг прокидався вранці від першого сонячного проміння й заплющував очі на кілька хвилин: дитина поруч махала рученятами-ноженятами, дружина ще солодко спала, а старші дівчата щебетали десь за дверима, готуючись до нового навчального дня. З кухні пахло тушкованою капустою з мясом. Через стіну, в аптеці, вже кипіла робота. Хіба Стефан, як завжди, випробовує його терпіння своїми витівками, але хіба сам Людвіг у дитинстві та юності не був таким самим збитошним, як тепер його найстарший син? Справа за малим збудувати новий дім, такий, щоб йому заздрили навіть через роки. Не гірший, ніж у сусіда Маранца. Та кращий, ніж у Маранца, посміхався сам до себе Людвіг. Його будинок буде особливим.
План дому був уже готовий, залишилося головне взятися до роботи. І зробити все так, щоб ніхто не здогадався про його особливість, про таємницю, яку Людвіг з товаришами надумали там сховати. Для цього сам Давид Ніренберг, будинок якого був по сусідству, виписав з чужого міста доброго архітектора, який трохи «підправив» уже готовий план будівлі.
Людвіг з таким натхненням взявся до будівництва, що це навіть лякало Михайлину. Дуже швидко до неї дійшли чутки, що її чоловік платить будівничим значно більше, ніж інші господарі. Таке марнотратство було йому непритаманне.
Тобі не здається, що ти надто переймаєшся новим домом? наважилася якось поговорити про це з чоловіком. Однією рукою заколисувала малу Гелену в великій дубовій колисці, іншою гладила пишне ледь сиве волосся чоловіка, що лежав на її колінах і про щось думав.
Наш будинок має бути найкращим. Я хочу бути впевненим, що його збудують на совість.
Михайлина вдивлялася у чорні, як і колись, очі коханого: про що він мріє? Де пропадає останнім часом інколи до глибокої ночі? Невже інша жінка? Може, спитати про це прямо?
Михайлина обсмикнула сама себе: дурна, чоловік старається ради неї та дітей, працює, засідає в думі, а вона вигадує дурне. Обережно поцілувала в чоло спочатку доньку, а потім Людвіга дві своїх найбільших любові.
Знаєш, Місю, народивши Гелену, ти народила мене нового, глянув у її очі так, що запекло щось всередині. Заради вас я маю бути кращим.
Чи варто казати, в якій любові і розкошах купалася мала? З самого малку їй, як і старшим сестрам, справляли сукні у найкращих модисток, а тканину для суконь купували не абиде, а в магазині Епштейна на Камянецькій.
Новий будинок ріс день за днем. Людвіг особисто контролював кожен крок. Навіть цеглу та черепицю сам вибирав у Шльоми Гальперіна, купця, що тільки-но відкрив завод на Камянецькій. Його цегла вже встигла прославитися доброю якістю.
Лише за рік Михайлина разом із дітьми перебралася до просторої оселі.
Чи то через те, що на нижніх поверхах постійно кишіли люди, чи з якоїсь іншої причини, але Михайлина почувалася у власному домі незатишно. Хоча сказати про це чоловікові не наважувалася.
На першому поверсі будинку була аптека, тому щоразу, коли Михайлина відчиняла вікна, знадвору піднімався аромат трав і ліків. І це було чи не єдине, за що вона любила цей дім. Часом так сумувала за тісними кімнатками, у які приїхала до коханого вперше, що доходило до сліз.
Люди, котрі приходили за ліками, чекали у просторій рецептурній кімнаті Людвіг особливо пишався, що такого обслуговування нема у жодній з двох інших великих аптек Проскурова. Їхня ж мала обладнану за сучасними потребами кокторію, де настоювали та відварювали трави та коріння. В окремій кімнаті працювала лабораторія. Також тут був сухий підвал, льодовник для тих препаратів, що потребували холоду, і травяна кімната туди Михайлина любила заглядати особливо.
Мамусю, тут пахне літом! щебетала мала Гелена, яку жінка майже всюди брала з собою.
Гелена могла годинами просидіти за довгим деревяним столом поміж рослин, що сушилися, перебираючи стеблинку до стеблинки й розпитуючи батька, яка з них від чого лікує.