Мстислав зустрів її похмурим поглядом.
Доброго тобі ранку, жоно моя, все ж привітався він, продовжуючи дивитися невдоволено, й навіть зле, й Радислава добре розуміла його злість. Й у відповідь на злість ту посміхалася сонячно й непровинно, відчуваючи незнайоме раніш вдоволення від його злості.
Й тобі доброго ранку, муже мій.
Мстислав повагався, але все ж запитався:
Не передумала стосовно запрошення Устинії?
Радислава знову посміхнулася.
А чому це я мала передуматися?
Муж її змовчав, нічого не відказав на це запитання, тільки ж позиркнув так, мов поличником почастувати був зарадий, і нахилився до миски з тушкованим мясом та овочами. Радислава, відчувши себе на продиво гарно від цієї невеликої перемоги над Вяженичем, і собі присіла трішки попоїсти. А вже за хвилину шматочок зайчатини ледь не застрягнув був у неї в горлі, коли Мстислав досить спокійно сповістив:
На світанку прибув посланець до нас завтра завітають ординці.
Радислава закашлялася й вирячилася на нього в невимовнім страху.
Що що ти сказав?
Мстислав поморщився.
До нас завітають ординці.
Радислава дивилася на нього зневірливо й острашливо.
Й ти так спокійно об цім промовляєш?
Вяженич перенизав плечима.
А чому це має мене бентежити? До ординців я звикся, на моїх землях вони досить часті гості До того ж до нас завітає хан Ариундей небіж великого хана Беркея й мій далекий родич.
Радислава була просто вражена.
Родич? Ординець твій родич?
Так.
Але як подібне могло трапитися?
Мстислав коротко реготнув.
Святі вгодники, Радиславо Ти наче народилася десь далеко на заході, а не на землях Русі. Але коли тобі цікаво, можу розповісти історію Ариуна. Батько його був з роду князів Данилевичів і далеким братом мого покійного батька. Ще зовсім юнаком його забрали ординці й тримали при ханові як заручника, вимагаючи від батька його покори й допомоги у військових походах. Ти ж маєш бути начувана про подібне. А в хана малося декілька сестер Одна з них, котра звалася Алунгоо, й закохалася в красеня-русина, котрий теж відповівся взаємністю на її палке почуття. Хан хоча й не був у захваті від закоханості сестри, та й на заваді її щастя не постався. Княжич зробився мужем ординки, й вона народила Ариуна. Та щастя те їхнє не було тривалим княжич Дмитро загинув, коли виповнилося синові його вісім років, та Алунгоо виховала в маленькому монголяті, в котрому теклася половина словянської крові, щось на подобу любові до нашої землі. Взагалі сам Ариун не надто схожий на монгола батьківська кров у нім виявилася сильнішою від материнської, й шкіру він має набагато світлішу від тих дикунів.
Радислава похитала головою.
Але все одно він ординець він ворог! Як ти можеш товаришувати з ним?
Мстислав знову реготнув.
А чому б і ні? До того ж дружба з ним дарує захист моєму маєтку.
Незважаючи на сміх Мстислава та його спокій, Радислава все ж не могла його зрозуміти. З молоком матері, з самого ледь не народження свого всотувала вона в серце своє страх перед тими дикими загарбниками й ту ненависть, що клубочилися в ті часи в серці кожного захопленого народу. Монголи-ординці були ворогами ворогами жорстокими та безжальними, дикунами з далеких посушливих країв, котрі без краплини жалю вбивали простий люд Божий по всій Русі, випалювали цілі міста та села, а жінок гнали в рабство на простори дикі й небезпечні неосяжної Орди. Скільки вже було поламано життів тих нещасних, котрі потрапляли в лабети ординцям? Того ніхто не відав, і сама Радислава чи не на все життя запамятала той жах, що охопив усю Пересопницю, коли посланець привіз страшну звістку об тім, що повз село має пройти загін тих дикунів
Вона памятала очі мами, яка наказала їй негайно зібрати в дорогу лиш необхідне, й вже за годину вони здійняли куряву дорогою, що велася на північ до маєтку сестри маминої тітки Ярослави, княгині Вортович. Коли від татка прийшла звістка, що небезпека минулася й монголи пішли далі, повернувшись в Пересопницю, вони зрозуміли, що смерди батьківські зменшилися майже на сотню дівчат і молодих жінок. Їх погнали в рабство, й Радислава з жахом усвідомлювала те, що коли б вони з мамою не втеклися до тітки, їх теж спіткала би доля дівчат-холопок. Жіноцтво, котрому поталанило заховатися в лісі, розповідало, як чуло страшні крики своїх подружок, але найстрашніша розповідь стосувалася доньки старого Микити Володуба, котрий мав у маєтку батька Радислави добру славу майстерного коваля й підковував коней так, що слава про нього ширилася ледь не по всій Русі.
Огрядний та кремезний, той сивочолий Володуб жив удівцем і сам виховував єдину доньку блакитнооку красуню Марію, котра на додачу до гарних своїх очей мала волосся густе та золотаве. Марія засватаною була вже в те літо, як налетілися на Пересопницю монголи, й золотаві коси її чудові не полишилися поза увагою тих страшних людей. Піймали її біля самого лісу, куди намагалася втекти, але ж не встигла. Дівчата на власні очі бачили, як ухопив тендітну Марію за стан тонкий та гнучкий великий ординець з лисою головою та одним оком. Марія дівчиною була не лякливою вихопила з-за паска викуваний батьком короткий меч і штрикнула того харциза. Та хіба ж убила? Тільки пошкрябала й розлютила, мов того дикого звіра, й крик Марії, котру вбивала безжальна та сильна монгольська рука, ще довго продовжував лунатися в памяті дівчат. Той нелюд забив її до смерті закривавлена й спотворена, конала вона просто край лісу, і наречений її та батечко встиглися занадто пізно. Дядько Володуб кинувся на помсту й був відразу ж убитий монголами, а нареченому її вирвали очі й з живого ще почали здирати шкіру. Страшна й болісна переповідка Вона ще довго не виходилася з памяті Радислави, й чи не кожен день її минався в страху перед тим, що ординці можуть знову зявитися в Пересопниці.
Й ось Мстислав так спокійно говорить об тім, що до них на гостину їде ординець небіж великого хана тих жорстоких дикунів, під володарюванням котрих уже стільки часу стогнеться Русь свята.
Вона навіть не уявляла, як зможе витримати приїзд того ординця.
Переживання ті дещо витруїли з серця Радислави біль від почутого вночі, але це не означало, що вона отримала полегшення. Ні, біль все ще ятрив юне серце, просто заробився не таким занадто гострим і його можна було вже перетерпіти. Ледь не всю днину провешталася вона великим двором, намагаючись позбутися болю та страху від приїзду ординців, а коли почало вечоріти, відмовилася від вечері й пішла у свою світлицю. Маєток та дім, котрим зробилася вона господинею, полишили її геть до себе байдужою. Вона не відчувала себе в цих стінах господинею, й цей будинок не надавав їй відчуття затишку та оселі. Чужою та майже зайвою почувалася вона в цих стінах, і прохолодне невдоволення Мстислава лиш посилювало це відчуття. Серце просилося в Пересопницю до любих матінки та батечка, але вона поки не могла бути підвладною забаганкам свого серця. Заради матінки має перетерпіти цю холодність мужа, котрого ще декілька днів тому кохала так сильно, а зараз Зараз Радислава й сама не відала, що відчуває до Мстислава, та знала одне певне того почуття, що панувалося нею відразу ж після весілля, вже не має в серці своїм. А Мстислав, мов намагаючись остаточно витруїти з серця її залишки того кохання, ввечері завів знову розмову про приїзд Устинії.
Він прийшов до її світлиці, коли вона збиралася покладатися спати. Щоправда, бажання геть до сну не мала, але все-таки мусила спати. Увійшов без стуку й зупинився на порозі, мовчки спостерігаючи за тим, як Мокрина розчісує великим гребінцем темне й густе волосся її. Потім одним коротким порухом руки відіслав Мокрину геть і підійшов повільно до Радислави, котра вся напружилася й застиглася нерухомо, чекаючи на його наближення. Їй хотілося закричати й втектися геть, коли він сильною рукою своєю взяв шовкове пасмо її волосся й підніс до лиця, вдихаючи аромат польових квітів, якими Мокрина змивала їй волосся ще з дитинства. Його дії видавалися чутливими й навіть красивими, й вони мали сподобатися Радиславі Й вони б сподобалися, коли б не відала вона об тім, що полишені вони є почуття. Нахилившись, Мстислав торкнувся теплими вустами чутливої шкіри на її шиї, поцілував ніби й ніжно, але вона вчувала в тій ніжності повну байдужість й не розуміла, навіщо він вчиняє так, як оце зараз, й все збагнула тільки за хвилину, коли він тихо промовив:
Я все таки попросив би тебе запросити до нас Устинію.
Радислава різко відсторонилася від нього, не зваживши на біль від волосся, затиснутого ще його великою рукою.
Ні!
Мстислав відпустив її волосся.
Не розумію, якого дідька ти так противишся цьому приїзду?
Радислава відчула, що більш не витримає.
Й тобі не соромно промовляти подібне? Змушуєш мене запрошувати в наш дім жінку, котра звабила тебе, аби тільки розбити чуже щастя, котра з заздрощів до мене почала тебе спокушати
Мстислав повільно посміхнувся.