То це твоя жона, друже?
Мстислав з усмішкою поглянув на Радиславу.
Вона й є Радислава світ Пилипівна.
Ординець продовжував дивитися на Радиславу так пильно й захоплено, що вона відчула навіть якесь зніяковіння. Не розуміла, чому ординець так дивився на неї, але всупереч власному бажанню відчувала дивне тепло, що обгортало її тіло під поглядом тим пильним. Не бажала, зовсім не бажала того, аби клятий ординець дивився на неї з подібною увагою, й навіть злувалася на саму себе за відчуття того тепла, що дарував його погляд. Чому ж так? Чому від споглядань мужа свого, котрого кохала відразу так сильно, не відчувала жодного разу отакого тепла, що зігрівало не стільки тіло її, а більш душу та серце, які так втомилися від того холоду, що скував їх після зради Мстислава.
Поталанило тобі, друже, отримати від богів таку жону, промовив ординець, покинувши нарешті вдивлятися в занімілу Радиславу так ото пильно й уважно.
Мстислав тільки розсміявся у відповідь, а ординець вклонився їй так низько та шанобливо, що вона була й розгубилася, бо не тямила, як має поводитися з цим монголом. Ще декілька хвилин тому, до тої миті, коли він ще не зявився на своїм баскім коні на дворищі маєтку, мала ж твердий та певний намір поводитися з ворогом вкрай холодко та зневажливо, навіть незважаючи на те, що був він далеким родичем та другом Мстислава. Й намір той ще зберігала й тоді, коли мчав він до ґанку від воріт, наближаючись до неї та ось зараз навіть не відала, що робити їй. Особливо опісля того, як підійшов він ближче й вклонився так ото низько Розгублено дивилася в чорні й гарні очі, не відразу зрозумівши, що мов тонеться в глибинах тих темних та таємничих, знову геть забуваючи об тім, що ворог стоїть перед нею, той ворог, котрого ненавидіти вона має й зневажати а кортіло ж геть іншого. Всміхнутися у відповідь на усміх той його приязний й без останку потонутися в очах цих незрівнянно-гарних. Та втримала себе, заробилася знову холодною й величною, лиш хитнувши головою у відповідь на привітання ординця.
Ваша дружба та далеке рідство з моїм мужем це єдине, що змушує мене приймати вас у своїм домі з пошаною та привітністю. Але ваше походження я не стану прикидатися й щось вигадувати, а скажу вам чесно я ненавиджу ординців!
Святі вгодники! Та чи не збожеволіла вона була зовсім, коли насмілилася промовити подібне до клятого ординця? Що отримає за слова свої й чи не накличе гнів його не тільки на себе, а ще й на Мстислава? Затихла й мов не дихала була, очікуючи, як саме зреагує ординець на слова її непривітні й відверто ворожі. Чекала вибуху гніву й того, що враз втратить він усю любязність свою та привітність і покаже своє справжнє лице. Лице того звіра, котрий приховався за нещирою, вдаваною добротою. Та нічого подібного не трапилося ординець лиш уважно поглянув на неї, а сказати нічого й не сказав, обернувшись до Мстислава й почавши про щось розмовляти.
Радислава вже й пожалкувала про власні слова й дивним чином відчула сором від сказаного, але видавати того не забажала й з гордовитим виглядом повернулася до будинку, аби більш не дивитися на те, як до дворища маєтку прибуває решта ординців з жовтуватими пиками та холодними очима. А в будинку челядь уже майже з ніг валилася, втомившись наносити на столи тарелі з наїдками різноманітними. Радислава тільки неприязно покосувалася на всі ті приготування, для неї самої зайві та непотрібні, що наче для князя великого були влаштовані, й хотіла вже піти до своєї світлиці, коли до будинку зайшов Мстислав і позиркнув на неї холодко.
Геть здуріла була? Навіщо заспівала про свою ненависть до Орди? Мене посварити з Ариуном намислила, щоби всіх нас у рабство погоновили?
Радислава норовливо задерла голову.
Я лиш тільки правду сказала
Мстислав підійшов до неї ближче.
А кому ж вона потрібна, правда твоя? Нікому вона не потрібна. Й надалі ти будеш поводитися з Ариуном привітно й любязно, як і годиться господині мого дому. Я не бажаю, аби через тебе в мене трапилися неприємності з Ордою. Я завдяки товариству та рідству з Ариуном маю непогану вигоду й позбавлений сплати більшості податей і не дозволю тобі зіпсувати ці відносини.
Але Радислава у відповідь тільки головою похитала.
Я ніколи не буду привітною та любязною з ординцем!
Прямо перед собою вона бачила розлючене лице чоловіка, й видавалося їй було навіть на якусь мить, що зараз він вдарить її просто підніме руку й почастує болісним поличником. Принаймні бажання цього вона так ясно бачила в його очах але зробити нічого він не встигнув, тому що до будинку увійшов той ординець Ариундей і Мстислав відразу ж відійшов від дружини, враз взявшись гратися в радійного господаря, котрий з радощами приймає гостей. А сама Радислава з декотрим здивуванням побачила молоду татаринку незнайому, котра несміливо увійшла до будинку слідкома за другом Мстислава. Була вона молодою, навіть юною, й тоненькою такою, мов та вербочка. Вилицювате й жовтувате кольором личко її вражало своєю красою, й чорні очі дивилися на все дещо сторожко та наче перестрашено. Дівча це лякливе відразу ж, з першого погляду припалося до серця Радислави, незважаючи навіть на те, що була вона татаринкою. Одягнена незнайомка була в дивне, проте досить багате зодягання, що виглядалося дещо чудернацько щось на подобу сукні з шовку темно-рожевого, під якою були широкі штани, носити які присталося хіба що лиш тільки холопам. Довге чорне волосся її було заплетене у дві коси, перекинуті через плечі й прикрашені золотавою стрічкою. Вона переступила поріг будинку й застиглася нерухомо, не наважуючись навіть кроку зайвого зробити до тих пір, допоки ординець Ариун не хитнув їй головою й одним лиш порухом великої сильної руки не велів пройти вперед.
Але Радислава у відповідь тільки головою похитала.
Я ніколи не буду привітною та любязною з ординцем!
Прямо перед собою вона бачила розлючене лице чоловіка, й видавалося їй було навіть на якусь мить, що зараз він вдарить її просто підніме руку й почастує болісним поличником. Принаймні бажання цього вона так ясно бачила в його очах але зробити нічого він не встигнув, тому що до будинку увійшов той ординець Ариундей і Мстислав відразу ж відійшов від дружини, враз взявшись гратися в радійного господаря, котрий з радощами приймає гостей. А сама Радислава з декотрим здивуванням побачила молоду татаринку незнайому, котра несміливо увійшла до будинку слідкома за другом Мстислава. Була вона молодою, навіть юною, й тоненькою такою, мов та вербочка. Вилицювате й жовтувате кольором личко її вражало своєю красою, й чорні очі дивилися на все дещо сторожко та наче перестрашено. Дівча це лякливе відразу ж, з першого погляду припалося до серця Радислави, незважаючи навіть на те, що була вона татаринкою. Одягнена незнайомка була в дивне, проте досить багате зодягання, що виглядалося дещо чудернацько щось на подобу сукні з шовку темно-рожевого, під якою були широкі штани, носити які присталося хіба що лиш тільки холопам. Довге чорне волосся її було заплетене у дві коси, перекинуті через плечі й прикрашені золотавою стрічкою. Вона переступила поріг будинку й застиглася нерухомо, не наважуючись навіть кроку зайвого зробити до тих пір, допоки ординець Ариун не хитнув їй головою й одним лиш порухом великої сильної руки не велів пройти вперед.
Ариундей з усміхом поглянув на Радиславу.
Подарунок жоні мого друга. Від чистого серця.
Радислава якось відразу розгубилася.
Ви даруєте мені рабиню? Ординку?
Ариун продовжував посміхатися.
Айбіка з татарського племені. Її батько завинив мені й віддав її в рахунок сплати боргу. Це дуже цінний подарунок
Радислава лиш тільки вражено кліпала очима з хвилину й хотіла вже була відмовитися від подарунка такого, але Мстислав випередив її, боляче затиснувши руку й нагородивши попереджувальним поглядом.
Дякую, любий друже! Радислава настільки у захваті від твого подарунка, що навіть і не знає, що їй сказати. Та годі нам розмови розводити ви з дороги далекої та важкої, й певне що вже зголодніли вкрай. А у нас столи чекають на гостей дорогих.
Радислава спробувала висмикнути руку в чоловіка й прошепотіла ледь чутно:
Я хочу повернутися до своєї світлиці
Мстислав не випустив її руки й теж прошепотів ледь чутно, нахилившись до неї:
Ти полишишся за столом і розважиш мого гостя так, наче перед тобою сам Данило Галицький і тільки спробуй відмовитися. Я подарую твою стару мамку на втіху воїнам Ариуна.
Радислава похолонула.
Ні, ти цього не вдієш!
Мстислав коротко розсміявся.
Хочеш переконатися?
Радислава похитала головою, висмикнула свою руку з сильних пазурів чоловіка й перехопила уважний погляд ординця, яким той спостерігав за її розмовою з Мстиславом. Вона ненавиділа, вона справді ненавиділа цього звіра, з котрим так приязно товаришував її муж, але страх за нещасну Мокрину примусив розквітнути вуста її привітним усміхом й запросити гостя до столу. Той страх міцно тримав її й змушував мовчати та всміхатися навіть тоді, коли до дому почали заходити воїни Ариундея. Й як різнилися вони від самого товариша Мстислава страшні жовтуватими, порослими бородами лицями, з вогняними чорними очима, що дивилися на неї геть недобре й вороже а вже який сморід від них виходив! Радислава сумнівалася в тім, що позбутися його з будинку можливо буде й за місяць опісля їхнього відїзду. В них вона відчувала ворогів набагато більше, ніж в Ариундеї, та мусила, все ж мусила привітати їх у домі, якому заробилася тепер господинею. Й чи могла ж коли помислити вона подібне стане всміхатися до ординців, до звірів цих смердючих у людській подобі, й запрошувати їх до багатого столу в своїм домі? Та коли б не Мокрина, тільки б і бачив її Мстислав зараз такою. Й цей його вчинок він ніяк не додавав тепла в ту прохолоду, котра виниклася між ними.
Й вже за хвилину Радислава з жахом та відвертою огидою спостерігала за тим, як небажані гості її починають пригощатися тими наїдками, які Мстислав наказав приготувати для них як неохайно руками брудними пхнуть вони до пащ своїх порослих бородами великі кусні мяса й жеруть їх, наче зголоднілі собаки, майже не прожовуючи й проковтуючи з такими звуками, що Радиславу аж нудило. Вона знову перехопила на собі уважний погляд Ариундея, котрий спостерігав за нею з незрозумілою їй пильністю, але ніяковіння за свою огиду поведінкою його людей зовсім не відчула. Чомусь погляд його уважний почав її чи то нервувати, а чи то дратувати, й вона навіть зраділа була, коли Мстислав наказав їй присісти поряд нього й чогось попоїсти. Але ж охоти до наїдків зовсім не мала, тому лиш тільки копирсалася в мисці з овочами та тушкованим мясом зайця й неуважно слухала розмову чоловіка з його товаришем Ариундеєм. Образа на Мстислава продовжувала все сильніше й сильніше стискати їй серце й наче розширювати ту прірву, що поклалася була між ними з того часу, як посталися вони перед вівтарем і повінчалися шлюбом святим, що мав зєднати нерозривно на віки вічні, а навпаки ж, розєднав їх двох. Можливо, не було на цей шлюб волі Божої, тому й трапилося так, що вона втратила мужа свого, ледь встигнувши заробитися йому жоною, й шлюб їхній був лиш тільки помилкою її великою. Тою помилкою, не допустилася б вона якої, то й не мала би зараз страждати.