Ну то що, боярине моя, подобається тобі наш маєток?
Мала би радіти з подібного ласкавого поводження мужа коханого, та щось заважало тій радості, й у відповідь Радислава лиш слабко всміхнулася, але сказати нічого не сказала. Продовжувала роздивлятися будинок, що був набагато скромнішим від пишного батьківського палацу й мав лиш один поверх. Чому раптом пронизало її таке відчуття, що не пізнає вона щастя в цім домі? А можливо, то все були лиш страхи її перед близькістю з Ордою, й тому не подобався будинок чоловіка? Й що переймається вона цими враженнями своїми, коли Мстислав такий уважний і ласкавий до неї? Має радіти цій його переміні й насолоджуватися нею, а не підкорятися незрозумілим страхам. Й Радислава примусила себе більш не мислити про погане, пішла слідкома за Мстиславом до того будинку, що мав тепер стати для неї домівкою на все подальше життя. Й відразу ж, за високим парканом тим, мов ожився маєток, лиш тільки взрівши господаря свого. Великим дворищем завешталися люди в простім та грубім зодяганні, почулися вигуки їхні та перемовини, й навіть самій Радиславі це місце видалося вже не таким диким та пустельним. Господинею переступалася через поріг будинку й заспокоювалася. Всередині будинок виявився досить затишним і ошатним, стіни та долівку прикрашали дорогі грецькі килими та тканини, що й надавали помешканню неповторного затишку та ошатності. Меблі зі світлого дерева були оздоблені наче мереживними візерунками.
Мстислав поглянув на неї з цікавістю.
Подобається тобі дім новий, жоно моя?
Радислава усміхнулася.
Подобається.
То тепер ти в нім господиня. Пануй та володарюй.
За годину Радислава була вже перезнайомилася з челядними, котрі прислуговували в домі Мстислава, й була дещо неприємно вражена зустріччю з однією з дівчат-покоївок. Гарна котроюсь напівдикою й несловянською красою, зі смолисто-чорними косами та вузькими темними очима, вона мала жовтуватий колір лиця та швидкий погляд, який пронизав Радиславу, наче гострим кинджалом, як тільки дівчина та поглянула на неї очима своїми чорними. Під грубою тунікою Радислава помітила вже досить велике чрево тої швидкоокої й зрозуміла, що вона була заміжня. Цікаво, хто вона є така й чому опинилася в домі Мстислава, бо є монгольської, певне, крові. Невже Мстислав міг дозволити жити з собою під дахом одним подібній жінці? Погляд тих чорних очей не сподобався Радиславі, навіть дуже не сподобався. З подібним вираженням на неї позиркувала Устинія Мелетіївна, але ж та жадала її мужа й не приховувала того, а чого жадає оця чужинка? Невже теж Мстислава? Вражаюча здогадка пронизала Радиславу в ту хвилину, як вправителька дому проводила їх з Мокриною до світлиці її, розташованої поряд зі світлицею мужа, й Радислава не втрималася, відразу запиталася в Ганни повновидої й приємної жінки з округлим та румяним лицем, котра була головною над челядними в домі Мстислава:
Скажіть, Ганно, а та жінка у важкості з таким темним волоссям вона ординка?
Ганна враз якось наче зніяковіла.
Напівкровна вона відповілася повільно після тривалого мовчання, мов не наважуючись промовляти при новій молодій господині подібні речі. Матір її погнали були ординці в степ, й рабинею народила вона цю Сохатай. Та померла пологами й дитину виростив батько-ординець. А Мстиславу Борисовичу її подарував його друг з ординців Ариундей, котрий є небожем самого хана Беркея.
Радислава вдивовано озирнулася на Ганну.
У мого мужа є друзі-ординці?
Ганна усміхнулася.
То особлива дружба, й завдяки їй маєток наш не чіпають ординські навали. А на Сохатай не звертайте уваги вона не насмілиться вчинити вам нічого злого, хоча я й не скажу того, що любити вас вона буде.
А де її муж?
Ганна вмить спохмурніла й якось навіть зніяковіла, й знову досить довго мовчала, перш ніж промовити повільно:
Сохатай незаміжня Вона належить твоєму мужу.
Радислава застиглася, відразу зрозумівши слова Ганни. Вони могли означати лиш тільки одне та ординка Сохатай була коханкою Мстислава й те дитя, котре мала вона в чреві своїм, воно було дитям Мстислава. Розуміння цього досить болісно й неприємно вразило Радиславу, влучивши в серце та жіночі її гордощі. Розчарування в чоловікові виявилося несподівано великим вона ж за той час, як зявився він у Пересопниці, так була звиклася до думки об тім, що муж її майбутній є найкращим у світі, й тільки після вінчання, коли почав він так захоплюватися жоною свого брата, розуміти почала, наскільки помилялася в цім чоловікові. Й ось трапився черговий привід для розчарування він мав у коханках ординську рабиню, котра мала скоро народити йому дитя. Й за весь цей час він навіть куцим словом не промовився об тім, що має в товаришах небожа ординського хана й коханку у важкості. Відчуваючи на собі співчутливий погляд Ганни, Радислава обережно присіла на лаву й заплющила очі. Куди приїхала вона? Яким життя буде її в цім маєтку, що знаходиться в напівдикій місцині? Відразу до неможливого забажалося повернутися в Пересопницю, в ті безтурботні й щасливі дні, коли була вона надійно захищена татком та матінкою й проживала життя без важких дум та оцієї гіркоти, що відчувалася в серці від тої хвилини, як дізналася про захоплення мужа Устинією. Що за людина її муж? Чому в той час, як усі на Русі ненавидять ординців і потерпають від їхнього володарювання, він товаришує з одним із них і кохається з дівчиною того племені? Й чому приховував то від неї? Радислава, певне, що ще б довго докучала собі подібними думками, коли б у світлиці її не зявилася Мокрина зі скринями, в яких привезли придане молодої боярині Радислави світ Пилипівни. А скринь тих було більше десяти Пилип Довгодум не пожадобився, обдарував єдину доньку свою, мов княжну. Скільки шовку та оксамиту було понаскладано в ті скрині, не відала навіть сама Мокрина. А прикраси коштовні? Тільки Радислава зараз не розуміла, для чого воно все їй те було потрібно в цім краї дикім, де лиш тільки хати челядних та селян стояли, а далі починалися терени ординців.
Радислава вдивовано озирнулася на Ганну.
У мого мужа є друзі-ординці?
Ганна усміхнулася.
То особлива дружба, й завдяки їй маєток наш не чіпають ординські навали. А на Сохатай не звертайте уваги вона не насмілиться вчинити вам нічого злого, хоча я й не скажу того, що любити вас вона буде.
А де її муж?
Ганна вмить спохмурніла й якось навіть зніяковіла, й знову досить довго мовчала, перш ніж промовити повільно:
Сохатай незаміжня Вона належить твоєму мужу.
Радислава застиглася, відразу зрозумівши слова Ганни. Вони могли означати лиш тільки одне та ординка Сохатай була коханкою Мстислава й те дитя, котре мала вона в чреві своїм, воно було дитям Мстислава. Розуміння цього досить болісно й неприємно вразило Радиславу, влучивши в серце та жіночі її гордощі. Розчарування в чоловікові виявилося несподівано великим вона ж за той час, як зявився він у Пересопниці, так була звиклася до думки об тім, що муж її майбутній є найкращим у світі, й тільки після вінчання, коли почав він так захоплюватися жоною свого брата, розуміти почала, наскільки помилялася в цім чоловікові. Й ось трапився черговий привід для розчарування він мав у коханках ординську рабиню, котра мала скоро народити йому дитя. Й за весь цей час він навіть куцим словом не промовився об тім, що має в товаришах небожа ординського хана й коханку у важкості. Відчуваючи на собі співчутливий погляд Ганни, Радислава обережно присіла на лаву й заплющила очі. Куди приїхала вона? Яким життя буде її в цім маєтку, що знаходиться в напівдикій місцині? Відразу до неможливого забажалося повернутися в Пересопницю, в ті безтурботні й щасливі дні, коли була вона надійно захищена татком та матінкою й проживала життя без важких дум та оцієї гіркоти, що відчувалася в серці від тої хвилини, як дізналася про захоплення мужа Устинією. Що за людина її муж? Чому в той час, як усі на Русі ненавидять ординців і потерпають від їхнього володарювання, він товаришує з одним із них і кохається з дівчиною того племені? Й чому приховував то від неї? Радислава, певне, що ще б довго докучала собі подібними думками, коли б у світлиці її не зявилася Мокрина зі скринями, в яких привезли придане молодої боярині Радислави світ Пилипівни. А скринь тих було більше десяти Пилип Довгодум не пожадобився, обдарував єдину доньку свою, мов княжну. Скільки шовку та оксамиту було понаскладано в ті скрині, не відала навіть сама Мокрина. А прикраси коштовні? Тільки Радислава зараз не розуміла, для чого воно все їй те було потрібно в цім краї дикім, де лиш тільки хати челядних та селян стояли, а далі починалися терени ординців.
Втомлена дорогою, вона все ж не відмовилася від вечері, яку подали до великої зали й за якою вона знову побачила ту швидкооку Сохатай. Тільки увійшла до зали й погляд вихопив довгий стіл, за яким уже зібралися незнайомі їй люди, і в голові його муж її Мстислав, до котрого схилилася та Сохатай, щось промовляючи. Він тільки всміхався її словам, але не виглядався занадто радим чи щасливим зустрічі. Й як тільки Радислава зявилася в залі, то всі розмови й сміх відразу ж змовклися й погляди численних дружинників та челяді маєтку Вяженичів спрямувалися на нову господиню. Радислава відчувала на собі ті погляди, та не звертала на них уваги, не спроможна відірвати очей від мужа свого та жінки з чорнішими від ночі косами, що схилилася до нього. При її появі Сохатай відхилилася від свого господаря, й Радиславу знову впекло недобрим темним поглядом впекло так, що заробилося навіть нехороше. Вона похитнулася ледь помітно, та все ж велично й стримано посміхнулася, коли Мстислав підійнявся зі свого місця зі словами:
Друзі мої й прислужники, прошу вітати нову господиню маєтку Вяженичів мою чарівну дружину бояриню Радиславу світ Пилипівну.
Незнайомі Радиславі люди схопилися з місць і почали вигукувати їй славу та многоліття, й вона йшла під вигуки ці до мужа свого, й недобрий погляд продовжував впікати її. Зупинилася вона біля столу, очікуючи, що Мстислав підійде й допоможе їй сісти, але він уже навіть не дивився на неї, про щось перемовляючись з огрядним рудобородим чоловіком у синій свиті. Радислава чомусь у ту мить поглянула на Сохатай й помітила неприховане вдоволення в темніших від ночі очах ординки. Але сама навіть вигляду не подала з того, що поводження мужа образило її, й спокійно сіла до столу. Та снаги до їжі не мала зовсім, лиш з небажанням примушуючи себе скуштувати трішки запеченої зайчатини. Мстислав продовжував не звертати на неї уваги й досить пожадібно заковтував, майже не пережовуючи, великі кусні мяса. Зараз він видавався Радиславі зовсім іншим, геть не таким, яким пізнала вона його в Пересопниці, й ця переміна в нім вона принижувала її, розчавлювала незбагненим чином. Куди ж подівся був той такий чемний та вихований боярин, котрий не пропустив повз себе, видавалося, жодного її подиху, й не миналося хвилини, аби не запитався чогось у неї, аби не потурбувався про неї. Й саме його покохала вона, а ось до цього майже незнайомця й сама не відала, які почуття мала й що відчувала. Ніжна серцем і ще така молода літами, бажала вона від мужа свого ласки й турботи, бажала весь час дивитися йому в очі, розмовляти з ним і всміхатися до нього, й цей ледь знайомий та байдужий боярин, що з такою пожадібністю поїдав мясо й не звертав на неї уваги сама не відала вже тепер, які саме почуття до нього має.