Нарешті, вже під кінець вечері, Мстислав обернув до неї лице.
Тобі сподобався твій новий дім, жоно моя?
Радислава вичавила з себе усмішку.
Сподобався, муже мій.
Радий це чути. Тепер ти в нім господиня, щоправда, така ж іще юна літами. А маєток й господарство в мене великі тому я гадаю, що не буде зайвим нам запросити на деякий час дружину мого брата, аби вона допомогла тобі звикнутися й навчила премудрості господарювання
Радислава була ледь не вдавилася куснем хліба й мовчки поглянула на мужа свого. Невже та жінка настільки зчарувала його, що він тепер не соромиться покликати її до їхнього дому під приводом допомоги їй Радиславі по господарству? Устинія й тут, у далекім маєтку Мстислава, продовжує володіти ним, і дарма Радислава вважала, що відстань допоможе їй перемогти ту жінку, котра потайним хижаком вдерлася до її родини молодої, аби зруйнувати щастя, на яке так сподівалася Радислава, коли обирала собі за чоловіка цього боярина.
Гадаю, вже завтра ти можеш відписати Устинії й запросити її до нас на гостину, й мій брат не зможе тобі відмовити наче здалеку, отруйно лунав для Радислави голос чоловіка, й вона ледь стримувала себе, аби не зірватися на рівні ноги та не кинути Мстиславові все в обличчя, при численних свідках, що клекотілося зараз розпеченою лавою в її ображенім серці.
Він вважав її за нерозумне та наївне дитя, котре зовсім не помітило того, що відбувається між ним та дружиною його брата, але ж вона зовсім не була такою вона все бачила й розуміла, вона пронизливо відчувала ті зміни в нім, що завдавали їй стільки болю, але ж мовчала, навчена стриманості та покори мужу своєю вельможною матінкою. Та знав би тільки хто, як важко давалося їй те мовчання, як дерли душу й горло слова докори та образи. Але вона змовчала про свій біль, змовчала про свою образу й тільки холодко поглянула на мужа.
Дякую тобі за турботу, муже мій, але я не потребую допомоги Устинії.
Мстислав нахмурився невдоволено, завдаючи цим Радиславі додаткового болю.
Я так не мислю. Ти ще надто молода
Погляд Радислави полишався холодним.
Я навчена матінкою всього, чим має володіти господиня великого будинку. Й мені бажається перші дні нашого подружнього життя поділяти лиш тільки з тобою, мій муже, а не приймати гостей.
Устинія не гостя вона наша родичка.
Можливо, але мені не подобається ця жінка.
Радислава сказала правду, яку до цього часу приховувала від Мстислава, але про сказане вже не жалкувала.
Мстислав продовжував хмуритися.
А мені видалося, що ви добре потоваришувалися.
Тобі лиш тільки видалося А зараз вибач я втомилася з довгої дороги й воліла би відпочити, коли ти не заперечуєш.
Звісно ж відпочивай.
Радислава так гостро та пронизливо відчувала його невдоволення її відмовою запросити до них Устинію Мелетіївну, але поступатися йому не збиралася, навіть незважаючи на його невдоволення. Зрештою, вона його дружина й господиня дому, й вона не смердка, не рабиня безправна, котрою можна безкарно розпоряджатися, вона в рідні самого короля Київського Данила Романовича, походить з вельможного й знатного роду й не дозволить собою нехтувати. Якщо сьогодні вона змовчить, то іншого разу чи зможе це зробити?
В ту ніч Мстислав не прийшов до неї Радислава чула крізь двері, що поєднували їхні світлиці, як він сміється й чула вона також низький жіночий голос, що промовляв до нього щось швидко й ледь зрозуміло, а він у відповідь сміявся хрипко та пянувато. Мати Божа, яким же болісним відчуттям знову наповнювалося її юне серце від знання того, що він зараз поряд з коханкою з ворожого племені й знову він полишає її непотрібною й обіймає іншу жінку, котра до того ж мала під серцем своїм його дитя. Радислава затулила вуха, аби не чути більш їхнього сміху, але спокою те їй ніяк не додало вона лежала у своїм одинокім ложі й тихо помирала від думки об тім, що чоловік, котрий був їй вінчаним мужем перед Богом і перед людьми, зараз дарує ласку свою коханці, іншій жінці, котра вміла дивитися так недобро й з ненавистю й котра не була навіть віри православної Й в якусь мить Радислава просто не витримала, підхопилася на ноги й підбігла до дверей, за якими їй зраджував той, хто присягався у вірності перед святими образами. Сміху зі світлиці Мстислава вже не було чутно, але Радислава чула його голос і розмову з рабинею Сохатай. Розуміючи, що вчиняє вкрай невиховано, вона все ж обережно, повільно й надзвичайно тихо відчинила ті двері й у шпаринку почула низький голос Сохатай:
Що з тобою трапилося, мій ясноокий володарю? Ти повернувся після весілля геть іншим і геть охолонув до своєї Сохатай
Мстислав смачно позіхнув.
Не вигадуй дурниць, Сохатай!
Ні, Сохатай дурниці не вигадувати Сохатай дуже чутлива й відчуває зміну в тобі, мій ясноокий володарю. Твоїм серцем і твоїми думами заволоділа інша жінка, зовсім не Сохатай і прогнала з серця твого твою Сохатай. Але це не та, з котрою ти взяв шлюб ні, не вона. Я спостерігала за вами в залі й не бачила в очах твоїх, коли ти дивився на жону свою, кохання вогню. Ти не кохаєш свою господиню твої думки про іншу, про розлучницю твого кохання з Сохатай
Мстислав раптом роздратовано обірвав її палку промову:
Сохатай, досить! Я втомився й не бажаю слухати твої дорікання.
Але ж я промовляю правду.
Коли й так, це тебе не стосується. Ти забуваєшся про своє місце в цім домі, Сохатай ти всього лиш моя рабиня, подарунок Ариуна й не більше.
До відїзду ти мені так не казав до того ж я мати твого сина.
Цей син буде незаконнонародженим. Чи ти й справді гадала, що я визнаю байстря від ординської рабині? Та я не хочу більш про це балакати я втомився з дороги й бажаю відпочинути. Йди, я буду спати.
Раніше ти спав лиш зі своєю Сохатай.
То було раніше. Зараз же все по-іншому. Зрозумій, що в минуле вже немає вороття й тепер у цім домі буде нова господиня, котрій ти маєш скорятися.
Вона кохає тебе
Знаю. Це дурне дівча закохалося в мене відразу ж, як тільки побачило, а мені ж з цього лиш зиск вона відразу дала згоду на шлюб зі мною, й тепер я поріднився з самим Данилом Галицьким, а подібне рідство подарує мені багато чого в житті. Ось побачимо, як почнуть замітати переді мною хвостами інші князі та бояри, котрі раніш вернули носа від Вяженичів як від недостатньо родовитих бояр. Тепер усе буде по-іншому ця дівчинка принесе мені пошану, якої я так давно прагну.
Але ти не кохаєш її
Не кохаю. Та й що з того? Кохання в шлюбі не головне. Нехай вона кохає, мене це цілком задовольняє.
Я починаю шкодувати її.
Справді? Дуже добре. Ви можете навіть подругами заробитися й довгими зимовими вечорами перемовлятися об тім, яким я є поганим. А тепер дай мені спокій я страшенно хочу спати.
Ти гониш свою Сохатай?
Так. Йди.
Радислава ні живою й ні мертвою стояла біля тої клятої шпаринки й ледь тримала себе на вмить заслаблих ногах. Почуті нею зараз слова Мстислава Вони ще продовжували лунатися в її свідомості поховальними дзвонами, й дзвони ті луналися над її коханням, що помиралося в ніжнім дівочім серці. Сльози рясно котилися її пополотнілим лицем, але вона якось і не помічала того Страшне розуміння того, що не потрібною вона була мужу своєму, розуміння того, що боярин Вяженич посватався до неї виключно через її родинний звязок з київським королем, надто болісно вражало серце. Це було навіть більш болісним, ніж знання того, що він зраджував їй з Устинією. Подружня зрада досить часто траплялася серед бояр, і навіть сама Радислава була про подібне начувана й зі зрадою тією вготована боротися. Але ж як боротися їй з байдужістю в його серці? Як забути ці слова, які почула вона і які в шмаття криваве розривали її серце? Мстислав не кохав її, не кохав жодної хвилини й лиш старанно видавав своє почуття, грався з її серцем і не жалкував її.
Причинивши двері до його світлиці, якою нарешті запанувала тиша, Радислава повернулася до ложа свого одинокого й впалася на нього, мов тяжкопоранена. Та вона ж і була тяжкопораненою, й у саме серце своє, що зараз невидимо стікалося кровю. Важко й болісно помиралося її почуття незміцніле до боярина Мстислава Вяженича, конало воно всю ту першу ніч по приїзді її до маєтку мужа в невимовних муках, ще в Києві вражене смертно його нічною відсутністю, коли він безперечно зраджував їй в обіймах дружини свого брата. Та зраду ту вона була вготовою йому вибачити, як то не було важко та боляче, але ж почуте з його вуст у цю ніч вона вже пробачити не могла. Його прагнення одружитися з нею виключно заради родинного звязку з князем Данилом Романовичем було надто принизливим, аби вона могла пробачити подібне. Та з іншого боку, як зможе повернутися вона до рідної домівки зі словами того, що з нею побралися для вигоди, що некоханою вона є дружиною й ніколи нею не була в житті своїм? Як зможе повідомити матінці своїй лагідній, котра так плекала надію на щасливе подружнє життя єдиної доньки, що ніякого щастя в цім шлюбі Радислава її не відчує й що страждати вона почала ще від перших днів по вінчанню, помітивши зацікавленість мужа свого іншою жінкою? Радислава того не знала й не відала, й думати об тім в ту ніч якось навіть і не бажала. Втомлена й виснажена довгою дорогою та почутим, вона все ж не могла поснути й до самого ранку пролежала на своїм ложі, вирячившись невидючим поглядом у чужу, помазану білою глиною стелю.