Storona - Illia Bolokhov 4 стр.


21

А наш Євген
уже
за партой.
Урок истории
и вот
Стоит учитель
тонкий
знатно,
И мысль его
нещадно жжет.
Он протеже
Марії,
в школе
Второй историк,
молодой
С наукой
связанной
судьбою,
Он каждый день
идет на бой.
«Та ось кажу
я вам
Бандера,
Як Володимир,
як Богдан
Хмельницький,
він
продовжив тему
Того хресту,
що Богом дан
Це,
тобто рух
за Україну,
За незалежність
боротьбу,
Яка триває
ще понині,
З якою я
в житті
теж йду[25]»
Секунда паузы
и мигом
Євген учителю
вопрос
На встречу
движет
слово тихо,
Но четко,
не бубня
под нос:
«Дмитро Сергійович,
будь ласка,
У мене є
питання,
я
Все ж
зрозуміти
дуже важко
Сьогодні що
за боротьба?
Країна
наша
незалежна
У нас
немає
ворогів[26]».
«З цієй
репризой
обережно![27]»
Учитель
громко
надавил:
«Ця боротьба,
триває досі!
Вона була
і буде ще.
В колишніх
літах, в цьому
році.
Та ворогів
багато є.
Я памятаю
рік четвертий,
Я памятаю
листопад,
Коли
у Києві
нарешті
Ми вийшли
всі
як на парад.
Із помаранчевим
єднанням
Проти
бандитів,
москалів
Ми
показалися
здоланням,
Ми
у Європу
йшли в надрив.
Чому в надрив?
Є перепони
Тому що є
минулість та
Радянські
Сталінські
ікони,
Схід України,
як мета
Бути
з Росією
в обіймах,
Що катувала
гидко нас
Голодомором
так надійно,
Щоб все зламати,
кожен раз
Росія
буде
нас давити,
Тому
повинні
берегти
Цю незалежність
наші квіти
І у Європу
далі йти![28]»

22

Євген пришел
домой
из школы
На кухне
маму
он застал.
Она
сидела
с телефоном,
А он
унесся
быстро в зал.
«Ти почекай,
синочку
швидкий,
У мене батько
на звязку![29]»
Марія
радужной улыбкой
Кричит
поспешному юнцу.
«Ти з ним
по «нету»
розмовляєш[30]?»
Спросил
так
нехотя Євген,
Как будто
в сумрачной
печали,
Он находился
среди стен.
«Що-що
ти кажеш,
я не чую,
Давай сюди,
немає сил
Та обмаль часу[31]»
нежной бурей
Марія
к сыну
шлет посыл
Ведь видит
женщина,
не хочет
Её малец,
с отцом побыть,
Обиду держит
и нарочно
Не станет
дальше говорить.
И он не стал,
а просто вышел,
Что же поделаешь
в тот час,
Когда отец
юнцу не слышен,
А только жив
о нем рассказ?
Євген,
все ж любит
папу сильно,
Но хочет,
чтоб
он рядом был,
А так болтать,
через
мобильный
В нем нет
желания
и сил.
Он собирает
свою
форму
В рюкзак
кладет
то кимоно,
Ему
которое
так в пору,
Он тренировки
ждет давно.

23

Теперь Євген
заходит в додзё[32]
Среди народа
брат Тарас,
А сердце
в радости
всё бьётся
И слышен
тренера указ:
«В наступний рік
нас всіх
чекає
Державний кубок
із дзюдо.
Я хочу,
щоби
в цьому залі
Мокріло
ваше
кімоно[33]»
Надел Євген
своё дзюдоги[34].
Татами
выразил поклон
Теперь
работа на пороге
И от падений
сладок звон.
Дзигоро Кано,
муж создатель
Борьбы
прекраснейшей дзюдо,
Как постоянный созерцатель
В портрете
лик
висит его.

24

А что такое спорт,
как дело?
Зачем он нужен
нам
сейчас?
Практичность
прошлых
лет
истлела
Из
состязаний
на показ.
Ведь раньше
были
актуальны:
Стрельба из лука,
бег,
борьба.
Они
показывали
славно,
Какой
в бою
взойдет страна.
Ведь спорт
служил
проверкой точной
Необходимых
людям дел.
Играть в войну,
но мирно,
вот что
Соревнований
культ
хотел.
Во всех
ведь этих
видах
спорта
Кроились
нужные черты,
Их развивали,
а сегодня
Спорт
часть
одной
большой игры.
И пусть борьба,
стрельба из лука
Как раньше
в жизни не нужны,
Они не только,
лишь от скуки
Нас
защищают
в эти дни.
Они
и новые
иконы,
Чья актуальность,
на показ
Как
киберспорт
и гонки дронов
Рекламой
служат
государств.
Футбол,
хоккей
и даже регби
В них есть
командные черты,
В них есть
модель
войны потребной
В них есть
реклама для страны.
Но всё равно
огонь спортивный
Искусства,
мысли
на руках
У всех людей
в цепи
единый
Он общий всем,
кто с ним
в делах.
О сколько мыслей
дивных,
разных
К Євгену
в голову
идут,
О смысле спорта
он
не сразу
Так думал
резко,
там и тут.
Бывало
после изнурений,
Всё выше
сказанное
шло
В уме его,
в огнях
мгновений,
Но
не мешало
ничего.
Бывало,
спорт
он ненавидел
За эти муки
и вражду.
Но труд
свой
ленью
не обидел
Стремился
дальше
к рубежу.
И вот сейчас,
на тренировке,
Он пуст
от лишних
тяжких дум,
Броски
оттачивает
ловко,
Под общий звук
падений шум.
Тарас
повыше
весом вышел,
Но любит
с братом
постоять,
Хоть
его
мучает
отдышка
Не часто
может
ему
дать
Тренироваться,
время жизни.
Дзюдо
не первая строка,
Искать работу
нужно быстро,
Добить учёбу,
а пока
Он по инерции
приходит,
Чтоб брата
чем-то
поддержать,
Пока Євгена
спорт
заводит
Пока
желает
побеждать.

25

23

Теперь Євген
заходит в додзё[32]
Среди народа
брат Тарас,
А сердце
в радости
всё бьётся
И слышен
тренера указ:
«В наступний рік
нас всіх
чекає
Державний кубок
із дзюдо.
Я хочу,
щоби
в цьому залі
Мокріло
ваше
кімоно[33]»
Надел Євген
своё дзюдоги[34].
Татами
выразил поклон
Теперь
работа на пороге
И от падений
сладок звон.
Дзигоро Кано,
муж создатель
Борьбы
прекраснейшей дзюдо,
Как постоянный созерцатель
В портрете
лик
висит его.

24

А что такое спорт,
как дело?
Зачем он нужен
нам
сейчас?
Практичность
прошлых
лет
истлела
Из
состязаний
на показ.
Ведь раньше
были
актуальны:
Стрельба из лука,
бег,
борьба.
Они
показывали
славно,
Какой
в бою
взойдет страна.
Ведь спорт
служил
проверкой точной
Необходимых
людям дел.
Играть в войну,
но мирно,
вот что
Соревнований
культ
хотел.
Во всех
ведь этих
видах
спорта
Кроились
нужные черты,
Их развивали,
а сегодня
Спорт
часть
одной
большой игры.
И пусть борьба,
стрельба из лука
Как раньше
в жизни не нужны,
Они не только,
лишь от скуки
Нас
защищают
в эти дни.
Они
и новые
иконы,
Чья актуальность,
на показ
Как
киберспорт
и гонки дронов
Рекламой
служат
государств.
Футбол,
хоккей
и даже регби
В них есть
командные черты,
В них есть
модель
войны потребной
В них есть
реклама для страны.
Но всё равно
огонь спортивный
Искусства,
мысли
на руках
У всех людей
в цепи
единый
Он общий всем,
кто с ним
в делах.
О сколько мыслей
дивных,
разных
К Євгену
в голову
идут,
О смысле спорта
он
не сразу
Так думал
резко,
там и тут.
Бывало
после изнурений,
Всё выше
сказанное
шло
В уме его,
в огнях
мгновений,
Но
не мешало
ничего.
Бывало,
спорт
он ненавидел
За эти муки
и вражду.
Но труд
свой
ленью
не обидел
Стремился
дальше
к рубежу.
И вот сейчас,
на тренировке,
Он пуст
от лишних
тяжких дум,
Броски
оттачивает
ловко,
Под общий звук
падений шум.
Тарас
повыше
весом вышел,
Но любит
с братом
постоять,
Хоть
его
мучает
отдышка
Не часто
может
ему
дать
Тренироваться,
время жизни.
Дзюдо
не первая строка,
Искать работу
нужно быстро,
Добить учёбу,
а пока
Он по инерции
приходит,
Чтоб брата
чем-то
поддержать,
Пока Євгена
спорт
заводит
Пока
желает
побеждать.

25

Домой идут
борцы
ребята,
Подходит
сложный день
к концу.
«А ось,
скажи мені,
мій брате,
Ти знав
про Сце́волу[35]?»
юнцу
Внимает наш
Тарас
так важно.
Из книги,
что
придала мать
Он прочитал,
о том
отважном
Поступке римском.
Стал слагать:
«Мені в ранкову,
мать,
годину
Цікаву
книжечку
дала
«За
стародавніх
часів
Риму»
Легенди,
міфи
та діла.
Так ось
був
Сцевола
важливий,
Щоб довести
держави вплив,
Він на війні,
заради Риму
В полоні
руку
всю спалив.
Ти, брат, подумай
в наш час
люди
Знайдуться ті,
що зможуть так,
За Україну
свої
руки
Спалити,
як протесту
знак.
Сьогодні
зрадників багато
Учора
прихвостні Совку
Сьогодні
вкраїнці,
знай брате
Ти руку
дай
мені свою.
Ось дід казав,
що наша доля
За Батьківщину
бути всім
Ми збережем
свої
долоні,
Щоб їх
спалив
Вітчизни
грім![36]»
«Мене
це, брате,
не хвилює,
Тобто
хвилює,
та не так[37]»
Ответ
Євгена
мягкой пулей
Смутил
Тараса кое-как.
«Я люблю
нашу Україну,
Бажаю
кращого
я їй,
Та й що робити,
ось дитині?
Цей шлях
в політиці
не мій.
Я буду в спорті
прославляти
Її знамена.
О це так,
Тебе
підтримувати
брате,
Патріотичний
наш казак[38]»
«Я
тебе,
хлопче,
розумію[39]»
Ответил
дружески
Тарас:
«Але
якщо
бажаєш
миру
До війн
готуйся
кожен час[40]»
И вот
всерьез
слова ребята
Не знают
дальше
как принять.
Они молчат,
идут к закату
Их дома ждет,
наверно, мать.
Они
по-разному
мир чуют,
Но это
не
мешает им
Вариться
в той
единой
буре,
В которой все
мы состоим.
В большом
масштабе
мы подобны
Друг
другу,
все есть
как один,
Но вот
в деталях
разнородны.
И что важней
из величин?

26

Назад Дальше