А я, що колись трималася за зуби самого губернатора, опустилася до того, що зазирала в рот цієї злидні не могла заспокоїтися Сипонька, наче щойно зазнала великої втрати.
Біда у тому, що ця тьотя-мотя навіть не помічає, який прикрий у неї характер! зробила висновок Ледьжива. Карнегі безсилий.
Ось що я вам пораджу, мов вода в унітазі, заклекотіла Кацапуля. Не розсипайте бісеру перед цією свинею!
Я все більше сумніваюся, що цьоця нам рідня, встряла Пасьона. Мабуть, її мама згрішила з якимось простолюдином, а відтак збрехала братові мого дідуся, що дитина його.
Не дивно, що ця стервоза посивіла в дівках, не припиняла перемивати тітчині кісточки Кацапуля. Бо який би хлоп її витримав!
Та сватався до неї один, почав пригадувати Сипонький. І коли все вже йшло до вінця, то за кілька днів до весілля молоді помітили, що вони не сходяться характерами!
Розкажіть, як це було! заохочували дядечка родичі.
Замолоду тітка дуже любила кішок, і у неї в хаті було справдешнє котяче царство, продовжив свою розповідь Сипонький. А її принц, навпаки, не уявляв свого побуту без собачого товариства! Оскільки Бурозубка любила котів, а претендент на її руку собак, то сімейне життя в них не склалося. Бо не можуть вжитися пес із котом! завершив Сипонький розповідь під регіт рідні.
І камарилья[2] ще довго обурювалася вчинком Бурозубки, отримуючи неабияке блаженство. Адже шпортатися в білизні свого ближнього це така ж насолода, як їсти, пити і віддаватися плотським утіхам!
І камарилья[2] ще довго обурювалася вчинком Бурозубки, отримуючи неабияке блаженство. Адже шпортатися в білизні свого ближнього це така ж насолода, як їсти, пити і віддаватися плотським утіхам!
3
Неподалік залізничного вокзалу, якраз у тому місці, де закінчуються ятки, де селяни повикладали зелень й пластикові пляшки з молоком просто неба, де сонце довело тюльку у бочках до такого стану, що її вже й страшно тюлькою назвати, тітка Броня волочила від ринку торбу з картоплею і злостилась, чому вона така важка?
Минула година, як Бурозубка полаялася із ріднею. Вона вже встигла заспокоїтися після скандалу і тепер міркувала, що немає нічого поганого, що не вийшло б на добре. З цими панами вона і так би нічого не висиділа, а тут запаси картоплі скінчилися. І вона раділа, що зможе повечеряти смаженою бульбою. Одна біда тітка вже нездужала так легко, як ще років пять тому, волочити таку важку торбу. Так недалеко і підвередитись. «Твої тато і мама, Орчику, засміяли б мене, якби почули мої думки. Вони і так кажуть, що у мене підвищена увага до свого здоровя. Лише чхну одразу ж до лікаря», міркувала Броня, як завжди, у своїх думках звертаючись до Орчика. Але як мені не переживати? Якщо звалюся хто догляне? Виходячи на вулицю, я боюся зламати ногу (у жінок мого віку, дитино, кістки стають крихкими), потрапити під автомобіль, привернути увагу сусідського бультерєра, який бігає вулицею без нашийника ще й без намордника. Крім того, мій тиск не на тому місці, що треба. От, якби вдалося загнати його, куди слід, я була б щасливою»
Як усі її ровесники, колишня вчителька уже подумувала про той час, коли смерть затягне застіжку на її устах. І будучи самотньо, переживала, що може нагло покинути світ, а про це ніхто не знатиме, і вона проваляється декілька днів у випарах смороду. Бурозубка умлівала душею, що сусіди, а головне родичі, довідавшись про її скоропостижну кончину, будуть зубоскалити із вдаваним співчуттям: «Ох, як негарно тітонька вмерла! Видко, за життя була великою грішницею, якщо так не достойно подалася в ліпші світи». «Тільки ти, Орчику, пожалієш мене. Але ти малий і німий і твоя думка не матиме ваги в дорослих, зітхнула Бурозубка. От було б добре засохнути, як це водиться у монахів, перетворитися в мумію, мріяла. Адже тіло мерця не гниє, якщо воно зберігається у торфі або ж десь у сухому місці на горищі, під протягом». То ж віднедавна Бурозубка почала спати при відчинених вікнах та дверях, і в її помешканні холодно, як у рефрижераторі.
Була у тітоньки ще одна мрія: відправитись на небеса під марш Шопена. «Якби в день мого похорону грала така музика, марила Бурозубка, то усі пішли б за мною!» Але насправді вона була потрібна людям не більше, ніж ота корячкувата яблунька біля її хати, яка нагадувала людський лікоть, покручений старечим артрозом. Тітка уже, було, покликала робочих з управління благоустрою, аби спиляли електропилою зайву деревину. Але вони затребували триста гривень за труди, і Бронька лише рукою махнула на цю затію
Пані, вам підсобити? увірвався у Бурозубчині роздуми чоловічий голос. Але цю пропозицію вона сприйняла як глузування: ніхто і ніколи не пропонував їй своєї допомоги. І вона націлила свої недобрі очі до пересмішника, аби дати йому достойну відсіч.
З віконечка автомобіля моделі, яка може мчати через валуни і для якої важко знайти місце для паркування, підморгував уже не молодий чоловік, але, як видко, піжон: його ще чорні льочки сягали рамен. Він був напрочуд моторним для своїх літ. Бо ще не встигла Броня відвернути від нього презирливо обличчя, як меткий дідок уже стояв біля неї. У якійсь молодіжній камізельці та шортах, общипаних біля колін, він простягнув свою руку до Броньчиної торби.
Я вас про цю послугу не прошу, огризнулась Бронька.
Ай-ай-ай, невже така симпатична жіночка повинна просити? повернув до неї свого довгого носа, схожого на заструганий олівець.
Ви за мене не хвилюйтеся, я собі раду дам, запротестувала Бурозубка. А то ще з моєю ношею чкурнете в світ за очі
Та ж по мені видно, що я не лайдак, і можу накупити цієї картоплі, скільки душа бажає! запевнив підтоптаний ловелас.
Вірити не можна навіть близьким, а вас я взагалі вперше бачу! пояснила йому Бурозубка.
Невже ви мене не пригадуєте? запитав дядько. Ви ж учителювали
Невже ви мене не пригадуєте? запитав дядько. Ви ж учителювали
І він назвав номер освітньої установи, де Бурозубка ще донедавна викладала ботаніку, зоологію, анатомію та загальну біологію.
Я декілька разів вас там бачив, почав пригадувати незнайомець. Давненько то було, років із двадцять тому, коли там навчався мій племінник, але ви не змінилися.
То що тільки за те, що я колись навчала вашого племінника, будете мені бульбу носити? сказала глузливо Бурозубка. Та й половина з тих учнів стали як не злодіями, то депутатами, та й махнула рукою.
Торба для неї в цю мить стала неймовірно важкою, і Броня сама незчулась, як мішок із клубнями опинився в руках цього крутелика.
Стривайте, ви куди? заволала Броня, коли її покупка попливла за помічником до автомобіля.
Та ж підвезу
Е ні, ми так не домовлялись, зарепетувала Бурозубка, намагаючись видерти в цього зухвальця власну тайстру. Мені недалеко, до того ж ніколи не сідаю в авто з незнайомим мужчиною.
Але цей бонвіван не мав наміру так легко віддати назад десять кілограм бульби.
Та я ж вас не покусаю пообіцяв.
Зате завезете хто знає куди Відразу видно, що ви донжуан!
Ні, я Казанова! зізнався перезрілий хіпі.
Не бачу жодної різниці, зло пирхнула Бурозубка, не спускаючи очка зі своєї торбини.
Донжуан він егоїст, не в стані приховати хитринку в очах, пустився в пояснення власник спритних ходильних кінцівок, дбає лише про власну насолоду. Але в Казанови інша мета дати задоволення жінці. Що ви на це?
Я би вам відповіла, якби мала що зітхнула Бурозубка. Але де вже з вами у дотепності змагатись
Я це помітив кивнув помагач. Ну-ну, іду за вами, іду. Бо чого хоче жінка, того хоче Бог. Так, здається, кажуть? І чого ж це ви двигаєте такий тягар? завязував він розмову. Чоловік ледащо?
Немає у мене чоловіка.
Зятя попросили б. Сина, радив попутник.
У мене лише внучатий племінник, Орчик, але він ще навіть до школи не ходить, відповіла Броня і відразу ж схаменулась. Скільки разів вона давала собі слово не дозволяти людині, яку вперше бачить, випитувати про її життя, але ось незчулася, як знову розпускає язик.
І це ви називаєте недалекою дорогою? перервав невеселі Броньчині думи львівський мачо. Ми оце з вами, напевно, подолали цілу верству.
І ви уже шкодуєте, зітхнула Бурозубка.
Зовсім ні, запевнив тітоньку перезрілий стиляга. З вами цікаво спілкуватись. Одного не розумію: навіщо трудити ноги, якщо є транспортний засіб?
А я люблю пішки стояла на своєму Броня. При цьому вона не переставала скоса спостерігати за дядьковими ногами, готова в будь-яку хвилину закричати, відстоюючи свою приватну власність у торбині.
До житла уже рукою подати, та Бурозубка не хотіла, щоби цей фертик підходив до нього близько. Бо мешкала у такому сараї, що там би й пес пропав: без штукатурки, без підлоги, з пейзажами грибка на стінах та проваленим посередині дахом. Крім того, під старість вона стала дуже підозрілою, і зараз була переконана, що цей в драних штанях все-таки зі злодіїв. Бо хіба чесний господар полізе в таке шмаття? Оце дочекається, коли бідна жіночка відлучиться кудись, і винесе із її так званої шпаківні майно.
Ну, ось ми і прийшли, зупинила Бурозубка джентльмена. Спасибі вам. А далі я вже якось сама
Однак цей денді не поспішав відкланятись.
Що ви робите сьогодні увечері? запитав.
А що таке? насторожилась Бурозубка.
Упродовж півгодинної прогулянки візавіст уже так звикнув до нестандартної поведінки тітки, що його вже ніщо в ній не дивувало.
Ну, я хочу вас запросити до бару на горнятко кави або до морожарні на пломбір з горіхами, ввічливо пояснив він, мов би не помічаючи непривітного тону Бурозубки.
А чому ви мене запрошуєте? поцікавилася тітка.
Просто так ухилився від відповіді цей лукавець.
Нічого «просто так» не буває, відрізала Бурозубка.
Гаразд, ми підемо на прогулянку До парку культури
Така перспектива тітку взагалі перелякана:
Ні, що ви, там безлюддя
Але зі мною вам нічого боятися!
А вас?
І тітка почала пориватись додому, та звабник перегородив їй дорогу, спокушаючи її дедалі дужче.
А що якби на шашлики? Га? До «Семи поросят»? вигукнув із молодечим запалом.
А що якби на шашлики? Га? До «Семи поросят»? вигукнув із молодечим запалом.
Ще на старості заворот кишок дістану, а я поки що не поспішаю до раю І взагалі, вам би уже час відвідувати інший, спеціальний бар для пенсіонерів аптеку Пропустіть, бо міліцію покличу пригрозила Бурозубка, переконавшись, що дідок і не думає вступитися з дороги.
Джигун, скорившись, зробив спробу на прощання поцілувати тітці руку. Але Бурозубка шарпнулась: