Та ну вас! Ще якусь інфекцію мені занесете!
Ну, якби би ви були Червоною шапочкою, то вас ніякий вовк нікуди не зміг би заманити ледве перевівши дух, вигукнув ловелас услід тітоньці. Зовсім-таки копія моєї мами-небіжечки, промовив сам до себе. У неї також був такий вогнепальний язик!
4
Якби тітка Броня боялася залишитися одинокою, то ще у далекій юності вискочила б заміж за першого-ліпшого. Але вона очікувала на людину, яка була б до душі. У тридцять пять років Бурозубці врешті трапився мужчина її мрії. Але на перешкоді стала її любов до природи. Тітка Пасьоних змалку любила рослинний і тваринний світ. Плакала над кожною зірваною буряниною. Визволяла мух із павутини. Через це її павуки, мабуть, не дуже любили. А тривалий час її домівка слугувала притулком для кицьок, яких зреклися господарі. І Павло, який, був, запав Броньці в серце, відразу насупився. По-перше, він ревнував до Бурозубки смугастих створінь, яких тітка в його присутності опікувала: підігрівала для кицьок молоко, щоби в них не заболіли горлянки або не потріскалася емаль на зубчиках. Тож Павло відчував себе обділеним увагою. По-друге, утримання тіткою кіток він вважав примхою. Адже з цих тварин, на його думку, жодної користі. У Павла був собака, так він і двір сторожив, і господаря міг захистити. А що може дати людині кіт? Хіба що жмутки шерсті й алергію від неї.
Свої міркування він висловлював спершу менш-більш стримано, але коли перед самісіньким одруженням почав вимагати в нареченої повиганяти котів із хати, то вона вказала йому на двері. І ніколи не шкодувала про свій вчинок.
На її думку, жінки беруть додому тваринок зі співчуття, тоді як чоловіки зі споживацькою метою. Наприклад, а камяну епоху представники сильної статі заганяли в пастку мамонтів, знищуючи цих симпатичних пухнастих слоників. Навіть цивілізувавшись, чоловіки не стали кращими. Наприклад, один англійський інженер украв ідею в самого павука: спостерігаючи за павутиною, перекинутою з одного стовбура дерева на інший, він сконструював висячий міст. А банкір Ротшільд? Він мав поштових голубів, які йому першому принесли звістку про поразку Наполеона під Ватерлоо. А Ротшільд почав розпускати чутки про те, що ніби-то Бонапарт переміг. На біржі почалася паніка, і банкір скупив всі акції за безцінь. Коли ж люди із запізненням довідалися, як воно є насправді, то Ротшільд був уже великим багатієм. А поштовим голубам, яких він експлуатував, мабуть, нічого не дісталося.
Звісно, що подібні визискувачі не могли покорити серце тітки Броні. Правда, в останні роки, поховавши десяту за рахунком кицьку, вона жила самотньо, не відважувалася більше заводити представників сімейства котячих. Бо дедалі важче ставало переносити розлуку з ними. Від думки, що вона бере кошеня, радіє, як воно росте, розвивається і бавиться, доводить його до пуття, а воно бере та й помирає, Бурозубка відчувала страх. Її душевна рана повністю затягнулася тоді, як у племінниці народився Орчик. От хто її ніколи не покине. Якщо рідко який кіт доживає до вісімнадцяти літ, то Орчик Пасьоний у цьому віці буде лише закінчувати школу. Ця думка зігрівала Броню Бурозубку і налаштовувала її на оптимістичний лад
Помившись та напнувши на голову хустину, Бронька взяла порожню пластикову пляшку, яку мала намір виміняти на повну з молоком на базарі, щоби принести Орчикові. Та й вийшла з хати. Вона вже відійшла від хвіртки на декілька метрів, коли згадала, що вчора посварилася з Пасьоними та з усією їхньою клікою; що пішла від них, грюкнувши дверми, і обіцяла обминати їхню хату. Отож після вчорашнього скандалу і неповаги до родини й друзів Пасьоні її на поріг не впустять. Броня розвернулася, щоби йти до хати. Уже зробила крок-другий та й знову зупинилася. «А яке мені діло до Пасьоних? подумала вона. Я не до них, а до Орчика йду!» Ця думка покращила їй настрій, і вона бадьоро вирушила до ринку.
Вуличка була безлюдною. І тому Бурозубка відразу помітила кантовий, громіздкий і на високих колесах автомобіль, що чорнів, як фантастичний павук з американського фільму жахів! Як у того вчорашнього проводжатого.
Вуличка була безлюдною. І тому Бурозубка відразу помітила кантовий, громіздкий і на високих колесах автомобіль, що чорнів, як фантастичний павук з американського фільму жахів! Як у того вчорашнього проводжатого.
Тільки-но Бурозубка порівнялася з броньовиком, як з нього справді визирнув її знайомий!
Добрий день! озвався він бадьорим голосом. Чи далеко зібралися?
Бурозубка похолола, збагнувши, що цей самець учора таки її вистежив, а тепер, мабуть, чекає слушної хвилини, коли вона покине домівку, і він тоді з неї повиносить її пожитки. По правді кажучи, не багато би забрав з тітчиної оселі, де всього маєтку суворий килимок, спрацьований світильник, згорьоване ліжко, яке нічого доброго у своєму житті не бачило, і капризна шафа: поки борсаєшся біля одних дверей відчиняються інші. Але від думки, що їй хочуть відібрати навіть цей мізер, якого вона доробилася непосильною працею, Бурозубці стало себе неймовірно жаль. А може, він тут випадково, пробувала себе заспокоїти Броня, приїхав, скажімо, до партнера по бізнесу або заправити авто: адже бензоколонка за декілька метрів.
Чому ви встромляєте ніс у мої справи? спитала Броня в цього типа доволі грубенько.
Міг би вас підвезти, мов би не помічаючи непривітного тону, запропонував власник пошматованих підштаників. Даремно ви мене ігноруєте, вів далі настирний кавалер, поступово просуваючись машиною поруч із Бурозубкою. Повірте, я не маю наміру чинити вам зло. Я не пройдисвіт, люди мене знають. Запитайте про Микиту Таратулу, кожен покаже вам мій особняк
І він назвав свою адресу.
У вас просто якась манія затягнути мене у своє авто, зітхнула приречено Бурозубка. Але підвозити мене непотрібно. Я йду провідати племінника, а він мешкає майже поряд. До побачення
На все добре пробурмотів цей хорошун.
Бурозубка подалася в кінець вулиці. «Гаразд, але як я глядітиму в очі Пасьоній? раптом подумала вона та й зупинилася. Що скажу її Пасьоному?» Вона вже озирнулася на своє обійстя, але їй знову згадався Орчик. «А я просто попрошу в них пробачення, вони й простять мені мій грубий тон», знайшла вихід Бурозубка і, врешті, полишивши рідний провулок, вийшла на головну трасу. Але чим менше залишалося до тролейбусної зупинки, тим чорнішими фарбами почав перед Бурозубкою вимальовуватися їй вчорашній день. Пригадалася жіноча половина, яка по кісточках розібрала Броньчині недоліки, аби на її фоні відчути себе кращою; яка пошкодувала для неї мяса й заливного язика, змушуючи її їсти дешеву кукурудзу. Перед очима виникнув Сипонький, який всупереч цьоциній волі, налив їй горілки. Бо не рахувався ні з її смаками, ні з її думками. «То я ще хотіла в них пробачення просити? аж крикнула тітка. Навпаки, це вони мають явитися до моєї домівки з розкаянням за те, що так тяжко скривдили мене! Але вони цього не зроблять, бо що для них я значу? От якийсь мікроб!»
Закипівши від обурення, Броня так і не добралася до тролейбуса. Вона обійшла довкруж вуличку, опинилася біля власної домівки і стала, як укопана. Бо чорний панцерник стояв на тому самому місці, що й десять хвилин тому, неподалік її оселі, і вилискував на сонці. Тоді як Бурозубка була впевнена, що цей причепа уже гайнув у своїх справах.
Щось ви ніяк не можете потрапити до свого племінника, як я бачу, озвався зі своєї карети цей сластолюбець. Добираєтесь якимись кругами
Таратула занурився у салон, і незабаром його авто застрибало вибоїнами.
І так було декілька днів поспіль. О десятій ранку Таратула появлявся на Окружній і чекав на тітку, щоб перемовитися з нею і подарувати їй букет гербер. Але Бурозубка ховала руки за спину та й утікала.
Одного разу він, вийшовши із машини, підніс Бурозубці пакунок з парфумами, серед яких її дуже вразив рожево-перламутровий лак. Вона аж напружилася. Чи не являється Таратула підсадкою Пасьоних і Сипоньких? Адже хтось із них якось закидав їй уже про це покриття для нігтів. Біологічка, вона знала, яким чином, наприклад, павук підмовляє до гріха свою павучиху. Для цього він замотує в павутину муху і підносить її дамі серця. Трапляються і нечесні павуки, які здобувають прихильність в протилежної статі шахрайством: замість мухи дарують якусь тріску. І доки павучиха роззирає здобич, кавалер запліднює її нашвидкуруч. Бо коханій швидко спаде полуда з усіх її восьми очей, і вона кидається навздогін за серцеїдом, якому від жінки потрібне лише одне. І якщо негідника підведуть ноги, то обманута любка його просто зїсть!
Броня відмовилася від винаходу Чарльза Ревсона. «Чи не має наміру цей чоловік приспати мою пильність оцією органічною барвниковою речовиною?» думала перелякано.
Тітка не вірила цьому зальотнику і наказувала йому, щоб він взявся за розум, викинув з голови дурниці і дав їй спокій. Мабуть, він таки послухав її поради. Бо одного дня Бурозубка, вийшовши на вулицю, не побачила іномарки. І полегшено зітхнула. Бо, яко класична стара діва, дуже не любила, коли хтось вторгається у її самотність. Проте минув день, другий, і тітці стало скучно від того, що на вулиці її ніхто не очікує. Їй дуже почало не вистачати ридвана цього перелесника, що так чудово вписувався в довкілля Окружної, мов би стояв там ще від початку виникнення світу. Чим далі вона замислювалася над поведінкою цього індивіда, тим більше переконувалася, що не такий він уже й поганий, цей Таратула. І бульбу допоміг нести, і не один день шукав зустрічі з нею, і взагалі, за останні два десятки літ був чи не єдиною людиною, яка сприйняла її прикру вдачу. Адже вона жила одинцем, ховаючись від людей, як снігова людина, не припиняючи переконувати себе у тому, що їй краще бути самотньою, бо може жити так, як їй заманеться: ходити вдома голяком, розлягатися на усе ліжко і висмоктувати з кістки мозок, ні з ким не поділившись.
Як завжди, Бурозубка у своїх думках радилася з Орчиком. «Якщо оцей Таратула не шкодував на мене часу, міркувала тітка, то, може, я йому справді запала в душу? Як гадаєш? Може, мій поїзд ще не відійшов?»
Раніше Бурозубка без великого бажання покидала холодні стіни домівки, воліючи коротати дні в компанії з бадьорим телевізором і періодично влипаючи в черговий телесеріал. Але віднедавна, щойно видихнеться ніч і пташки почнуть перекидатися думками, вона знаходила привід, аби вийти до міста. Вдивлялася в кавалькальду автомобілів і ледь не перетворювалася в соляний стовп, коли загледить тачку вороного кольору. Наздоганяла тих чоловіків, у яких було довге чорне волосся. Але, переконавшись, що обізналася, дякувала долі. Бо що про неї Таратула подумав би, якби побачив, що вона біжить за ним слідком і хекає? І як тоді вона пояснювала б йому свій вчинок? Була надто гордою, аби зізнатися цьому типу, що вона по ньому стужилася. За цю журбу ненавиділа себе. Вважала, що вона уже продавлена, мов та стара канапа; видовбана, як гирька в купця на базарі; втратила свіжість, запах і гостроту для мужчин, але що вдієш, якщо у її розмазану осінь зазирнула весна? Бурозубці так бракувало цього прудивуса, що вирішила хоча б поглянути на ту місцевість, де він проживає, подихати тим озоном, що й він, побачити світло у його вікні, і цього для неї було б достатньо. Тим паче, що до вулиці Чупринки рукою подати. Можна й пішки. Адже на дворі сухо й тепло.