Для запамятовування необхідне перш за все закріплення нової інформації, на основі якого вона набуває придатної для використання форми. Після закріплення інформація зберігається в памяті для подальшого використання. Більшість збереженої інформації, доки вона не знадобиться, людина тримає в памяті несвідомо. Коли в такій інформації виникає потреба, вона проходить процес відтворення: таким чином збережені спогади переходять на свідомий рівень.
Нижченаведена схема роботи памяті, на якій представлені три етапи запамятовування, допоможе розібратися у функціонуванні та структурі памяті:
Процес запамятовування
1. Сенсорна память перший етап процесу запамятовування. Точна копія сенсорної інформації (отриманих ззовні побачених або почутих даних) зберігається в памяті протягом короткого періоду. Слухова інформація зберігається протягом трьох-чотирьох секунд, візуальна не більше ніж півсекунди. Частина сенсорної інформації використовується, і саме вона переходить до наступного етапу.
2. Короткочасна память активна память інформація, яку обмірковує або усвідомлює людина в певний момент. Така інформація зберігається протягом двадцяти-тридцяти секунд і генерується за рахунок концентрації уваги на сенсорних спогадах. Засвоєна короткочасною памяттю інформація зазвичай швидко забувається, однак, за умови повторення, переходить до наступного етапу.
3. Довготривала память тривале збереження інформації. Зіґмунд Фройд називав довготривалу память підсвідомим і передсвідомим. Збережена на цьому рівні інформація не усвідомлюється людиною, але згадується і використовується в разі потреби. Деяка інформація згадується легко, а деяка витягується з памяті набагато складніше.
Особливості відтворення памяті дозволяють зрозуміти, чим короткочасна память відрізняється від довготривалої. Інформація, засвоєна короткочасною памяттю, зберігається та пригадується в послідовному порядку. Короткочасну память здебільшого формують сенсорні спогади. Наприклад, якщо людині прочитати перелік слів і попросити пригадати шосте слово, їй доведеться назвати слова в такому ж порядку, як у переліку, щоб згадати саме шосте слово. Тим часом довготривала память зберігається і пригадується за рахунок значення й асоціацій.
Маючи доступ і здатність пригадувати інформацію, збережену довготривалою памяттю, людина може використовувати її під час взаємодії з іншими людьми, ухваленні рішень або розвязанні задач. Організація памяті лишається таємницею. Проте відомо, що спогади формують групи цей процес називається «кластерування».
За допомогою кластерування інформація категоризується і відповідно легше згадується. Наведемо для прикладу таку групу слів:
Зелений
Стіл
Малина
Синій
Парта
Банан
Персик
Пурпуровий
Письмовий стіл
Прочитайте перелік, відверніться і спробуйте записати слова. Найімовірніше, слова відкладуться у вас в памяті за категоріями: кольори, фрукти і меблі.
Згідно з дослідженнями що довше ви намагаєтеся підібрати потрібне слово, то більше шансів маєте забути його знову наступного разу.
Згідно з дослідженнями що довше ви намагаєтеся підібрати потрібне слово, то більше шансів маєте забути його знову наступного разу.
Память відіграє надзвичайно важливу роль у нашому житті. Короткочасна і довготривала память формує наш досвід і світогляд. Попри ґрунтовні дослідження цієї теми, глибинна сутність памяті досі лишається таємницею.
Теорія когнітивного дисонансу
1957 року психолог Леон Фестінґер запропонував теорію когнітивного дисонансу, відповідно до якої кожна людина має внутрішнє стимулювання й бажання уникати дисонансу (дисгармонія) в усіх поглядах і переконаннях (когнітивна діяльність) і зрештою прагне досягти гармонії (консонанс) у когнітивній діяльності.
Якщо людина відчуває дискомфорт через суперечливу когнітивну діяльність, це називається когнітивним дисонансом. Для комфортного самопочуття і відновлення рівноваги людині потрібно змінити ставлення.
Фестінґер розробив теорію, працюючи з членами секти, які вірили, що планету знищить велика повінь. Декого із сектантів віра штовхала до крайнощів: вони продавали будинки, звільнялися з роботи й чекали катастрофи.
Фестінґера цікавила реакція людей на те, що очікувана ними повінь так і не настала.
Дехто визнав безглуздість своєї поведінки і покинув секту, а палкіші сектанти використали провал для підкріплення своєї теорії: мовляв, Землю врятувала віра членів їхньої секти.
Таким чином, у відповідь на когнітивний дисонанс сектанти змінили свої переконання заради логічного звязку й гармонії.
Дисонанс може спричиняти ситуація, коли людина змушена робити на людях щось таке, чого не має бажання робити на самоті. Виникає дисонанс між когнітивною діяльністю («Я не хотів цього робити») і поведінкою. У звязку з цим уживають термін «вимушена поступливість» це означає, що вчинки людини суперечать її переконанням.
Здійснених учинків не змінити, тому єдиний спосіб боротьби з дисонансом переоцінка і зміна ставлення до поведінки. Для підтвердження теорії про вимушену поступливість Леон Фестінґер і Джеймс Карлсміт провели такий експеримент.
1. Учасників експерименту поділяють на дві групи: групу A і групу Б.
Групі A нічого не пояснюють про завдання, а групі Б презентують його в цікавій і захопливій формі.
2. Учасники мають виконати низку надзвичайно нудних і монотонних завдань. Протягом першої півгодини їм треба перекладати однією рукою дванадцять котушок на тацю і назад із неї. Протягом наступної півгодини повертати на чверть оберту за годинниковою стрілкою гачки на настінній панелі з отворами, знову ж таки однією рукою. Коли завдання виконано і всі сорок вісім гачків повернено, учасникам треба повертати їх знову.
3. По завершенні учасників запитують, наскільки цікаво їм було виконувати завдання.
4. На цьому етапі третину учасників відпускають. Це контрольна група. Перш ніж піти, ці люди мають поділитися своїм баченням щодо вдосконалення проекту для подальших досліджень.
5. Решті пропонується стати експериментаторами. Вони мають презентувати наступній групі учасників завдання, які та повинна буде виконати, з позитивного погляду. Половині групи обіцяють заплатити за участь 1 долар, а іншій половині 20 доларів.
6. Учасників знову опитують і просять оцінити чотири етапи експерименту.
Чи були завдання цікавими або приємними для вас? (за шкалою від 5 до +5)
Чи дозволив вам експеримент розкрити власний потенціал навичок? (за шкалою від 0 до 10)
Як на вашу думку, цей експеримент важливе дослідження? (за шкалою від 0 до 10)
Чи хотіли б ви ще раз узяти участь у подібному дослідженні? (за шкалою від 5 до +5)
У першому експерименті Фестінґера і Карлсміта одинадцять із сімдесяти однієї відповіді з різних причин було оцінено як недійсні. Щодо решти відповідей було підбито підсумки й отримано такі результати:
На думку Фестінґера і Карлсміта, відповідь на перше запитання мала найбільше значення, а результати експерименту продемонстрували когнітивний дисонанс. Учасники контрольної групи, яким нічого не платили, висловили справжнє ставлення до експерименту (оцінивши його на 0,45 бала). Кардинальна розбіжність між відповідями учасників групи, платня якої становила 1 долар, і групи, платня якої становила 20 доларів, пояснюється когнітивним дисонансом.
Учасники експерименту мали справу з конфліктними варіантами когнітивної діяльності: «Я сказав, що експеримент був цікавим» і «Насправді експеримент видався мені нудним». Учасники, яким запропонували один долар, намагалися раціоналізувати своє ставлення й переконували себе, що експеримент цікавий, тому що іншої причини для участі в них не було. Тим часом, на думку Фестінґера і Карлсміта, для учасників групи, яким платили по 20 доларів, такою причиною були гроші. Таким чином, учасникам групи, яким платили по одному долару, бракувало виправдання і вони переживали когнітивний дисонанс.
Теорія зниження стимулу
У 1940-х і 1950-х роках біхевіорист Кларк Галл запропонував теорію зниження стимулу для пояснення поведінки людини. На думку Галла, усі люди мають біологічні потреби, які він назвав «стимулами», що мотивують поведінку й зумовлюють неприємні відчуття. Галл уважав, що ці стимули внутрішні причини напруженості або збудження психологічного чи біологічного характеру.
Мотиви перш за все повязані з бажанням притлумити такі стимули, що Галл вважав необхідним для підтримки внутрішнього спокою.
Відповідно до концепції, поширеними стимулами є спрага, голод і потреба в теплі. Для притлумлення таких стимулів люди пють рідину, уживають їжу і вдягають теплий одяг або вмикають обігрівачі.
Під впливом робіт Івана Павлова, Чарлза Дарвіна, Джона Б. Ватсона та інших Кларк Галл розробив теорію зниження стимулу на основі поняття «гомеостаз». На його думку, поведінка людини один із методів збереження рівноваги.
Кларка Галла вважають необіхевіористом. Він був переконаний, що поведінку можна пояснити обумовленням та підкріпленням.
Поведінка підкріплюється зниженням спонукання, і таке підкріплення підвищує шанси повторення поведінки в майбутньому.
Окрім теорії зниження стимулу, Галл намагався вивести формулу вивчення і поведінки як емпіричний додаток до своїх теорій для глибшого й більш технічного розуміння впливу стимулів на вчинки та думки людини. Результатом його математично-дедуктивної теорії поведінки стала така формула: sEr = V × D × K × J × sHr sIr Ir sOr sLr,
де sEr потенціал збудження, тобто шанс реагування (r) організму на стимул (s);
V стимул;
D сила спонукання, що визначається обсягом біологічної депривації;
K масштаби цілі, або спонукальна мотивація;
J затримка до пошуку підкріплення; sHr сила звички, що визначається наявним раніше обумовленням; sIr умовно-рефлекторне гальмування, спричинене відсутністю або браком підкріплення;
Ir гальмування реакції або летаргія (втома); sOr допустима довільна похибка; sLr граничне значення реакції або найменший рівень підкріплення, необхідного для вивчення.
Галлові наукові розробки та експериментальні методи істотно вплинули на розвиток психології. Однак нині його теорія зниження стимулу здебільшого не береться до уваги. З огляду на вузько визначені змінні його формули, теорія не дозволяє створювати прогнози на основі досвіду, що повторюється.