Однією з найголовніших проблем теорії зниження стимулу Кларка Галла є те, що не враховуються вторинні підкріплення і їхня роль у зниженні спонукання. Тоді як первинні підкріплення впливають на спонукання біологічного або фізіологічного характеру, вторинні підкріплення безпосередньо не знижують біологічні або фізіологічні потреби. Наприклад, гроші це вторинне підкріплення. Гроші не можуть притлумити спонукання, однак вони є джерелом підкріплення і можуть дозволити людині отримати первинне підкріплення для зниження стимулу.
Критики теорії також закидають Кларкові Галлу брак пояснення певної поведінки людини, яка жодним чином не знижує спонукання. Чому людина пє, коли не відчуває спраги? Чому їсть, коли не голодна? Деякі люди навіть посилюють внутрішню напруженість, займаючись стрибками з мосту або парашутизмом. Така діяльність не задовольняє жодної біологічної потреби і навіть наражає людину на небезпеку.
Попри недоліки, теорія зниження стимулу Кларка Галла спонукала ціле покоління психологів до серйознішого вивчення конкретних чинників, що зумовлюють поведінку й реакцію людей у їхньому середовищі.
Попри недоліки, теорія зниження стимулу Кларка Галла спонукала ціле покоління психологів до серйознішого вивчення конкретних чинників, що зумовлюють поведінку й реакцію людей у їхньому середовищі.
Гаррі Гарлов (19051981)
Гаррі Гарлов (Гаррі Ізраель) народився 31 жовтня 1905 року в місті Фейрфілд (штат Айова, США). Гаррі Ізраель почав навчання в Рід-коледжі в штаті Ореґон, але перевівся до Стенфордського університету, де сподівався на спеціалізацію з англійської мови. Проте 1930 року вже під прізвищем Гарлов він став бакалавром і доктором психологічних наук.
Після навчання в Стенфордському університеті Гарлов викладав в Університеті Вісконсін-Медісон, а за рік створив лабораторію з психологічних досліджень приматів, яку 1964 року було обєднано з Вісконсінською регіональною лабораторією з досліджень приматів. Гарлов став директором дослідницького центру, де провів свої найвизначніші й водночас суперечливі експерименти.
Гарлов цікавили насамперед аспекти кохання. Він ставив під сумнів популярну на той час теорію прихильності, відповідно до якої любов породжується грудним вигодовуванням, а тоді поширюється на інших членів родини, крім матері.
1957 року почав свої знамениті і скандальні експерименти з макаками-резусами для дослідження любові. Ця робота не тільки справила неабиякий вплив на розвиток психології, а й сприяла зміні підходів до виховання дітей у дитячих навчально-виховних закладах, зокрема в сиротинцях, центрах соціальної допомоги та інших службах, що працюють з дітьми.
У самого Гарлов, «любовного» спеціаліста, особисте життя не складалося. Із першою дружиною, яка була його студенткою, він побрався 1932 року. У подружжя народилося двоє дітей. Розлучення припало на 1946 рік. Того ж року Гарлов одружився з дитячим психологом.
У цьому шлюбі теж народилося двоє дітей. Друга дружина Гарлов померла 1970 року після тривалої боротьби з раком. А 1971 року Гарлов знов побрався з першою дружиною. Після смерті другої дружини Гарлов потерпав від депресії та алкоголізму й віддалився від дітей.
Гаррі Гарлов помер 6 грудня 1981 року.
За життя Гаррі Гарлов здобув багато почесних посад і нагород, зокрема:
посаду голови дослідницького управління відділу кадрів у міністерстві армії США (19501952);
посаду голови відділу антропології та психології На-ціональної дослідницької ради США (19521955);
медаль Говарда Кросбі Воррена (1956);
посаду президента Американської психологічної асоціації (19581959);
Національну наукову медаль США (1967);
золоту медаль Американського психологічного фонду (1973).
Гарлов не погоджувався з ідеєю про те, що перші стосунки матері і дитини зводяться до втамування спраги, годування й уникнення болю. Він замислив описати і категоризувати любов за допомогою експериментів із залученням дитинчат макак-резусів. Маленьким макакам-резусам притаманний швидший розвиток, ніж у людських дітей.
Вони, як і діти людей, здатні виявляти емоції та потребують вигодовування.
В одному з найвідоміших експериментів Гарлов дав дитинчатам макаки можливість вибрати одну з двох «мам». Він забрав дитинчат у справжніх матерів за кілька годин після народження й одразу передав двом названим «матерям». Одна з них була плюшевою і не мала їжі для дитинчати, а інша дротяною і тримала пляшечку з їжею.
Гарлов помітив, що дитинчата проводили з дротяною «матірю» рівно стільки часу, скільки потрібно для втамування голоду, і не затримувалися біля неї. Натомість весь час горнулися до мякенької плюшевої «матері».
Експеримент довів, що мавпи не просто задовольняли фізіологічні потреби, тому звязок між матірю і дитиною виходить за межі вигодовування.
Потім Гарлов поділив макак на дві групи: одну лишив із плюшевою матірю, а іншу з дротяною. Дитинчата обох груп отримували однакову кількість їжі й розвивалися однаковими темпами. Проте поведінка макак із двох груп суттєво відрізнялася. Гарлов пояснив це тим, що мавпи першої групи мали емоційну прихильність до плюшевої матері, якої мавпи з дротяною матірю не відчували.
Лякаючись обєктів і звуків, мавпенята першої групи бігли до плюшевої матері як до прихистку і горнулися до неї, доки не заспокоювалися. Тим часом перелякані мавпи з дротяною матірю просто падали, каталися по підлозі, обхоплювали себе лапами і кричали. Поведінка макак з другої групи, за спостереженням Гарлов, нагадувала поведінку дітей-аутистів, а також дорослих пацієнтів психіатричних лікарень.
Лякаючись обєктів і звуків, мавпенята першої групи бігли до плюшевої матері як до прихистку і горнулися до неї, доки не заспокоювалися. Тим часом перелякані мавпи з дротяною матірю просто падали, каталися по підлозі, обхоплювали себе лапами і кричали. Поведінка макак з другої групи, за спостереженням Гарлов, нагадувала поведінку дітей-аутистів, а також дорослих пацієнтів психіатричних лікарень.
Гарлов продовжив експериментувати, удавшись до ще жорстокіших методів. Воліючи перевірити ідею «краще пізно, ніж ніколи», він зовсім ізолював деяких макак-резусів у перші вісім місяців їхнього життя. Дитинчата не контактували з іншими мавпами і не мали жодної штучної матері. У результаті піддослідні зазнали серйозної емоційної шкоди. Гарлов проводив експерименти різної тривалості й дійшов висновку, що відновити емоційну рівновагу в позбавлених матері дітей можна тільки за умови, коли безматеринський період триває не більше ніж девяносто днів для макак-резусів і не більше від шести місяців для людських дітей.
Експерименти Гаррі Гарлов були суперечливими і, за нинішніми стандартами, вважаються негуманними. Однак його робота мала важливе значення і справила істотний вплив на виховання й догляд за дітьми, діяльність опікунських установ, сиротинців і соціальних служб.
Гарлов удалося навести беззаперечні докази того, що любов має важливе значення для нормального розвитку дитини і брак любові завдає серйозної емоційної шкоди. Його дослідження вплинули на лікування дітей, які зазнали жорстокого поводження, та покинутих дітей. Експерименти Гарлов сприяли усвідомленню того, що для емоційної та душевної рівноваги дитини всиновлення є кращим варіантом, ніж сиротинець.
Жан Піаже (18961980)
Жан Піаже народився 9 серпня 1896 року в місті Невшатель (Швейцарія) у родині викладача середньовічної літератури. Свою матір Піаже згодом назвав невротичкою. Саме її поведінка зрештою викликала його інтерес до психології.
Після школи Піаже вчився в Невшательському університеті, де здобув ступінь доктора природничих наук. Попрацювавши протягом одного семестру в Цюрихському університеті, Піаже зацікавився психоаналізом і переїхав до Франції. Під час роботи в заснованому Альфредом Біне закладі Піаже почав проводити експериментальні дослідження щодо розумового розвитку. Перш ніж Піаже заходився вивчати особливості когнітивного розвитку, вважали, що дорослі просто мислять компетентніше за дітей. Працюючи в Інституті Біне, Піаже зацікавився поясненнями дітей, які неправильно відповідали на його запитання на логічне мислення. Тоді Піаже започаткував перше у світі систематичне дослідження когнітивного розвитку.
1923 року Жан Піаже одружився з Валентиною Шатене. У цьому шлюбі народилося троє дітей. На той час Піаже уже досліджував розумовий та емоційний розвиток і почав неформально вивчати розвиток власних дітей. Результатом цих спостережень стала найважливіша і найвідоміша його теорія: етапи когнітивного розвитку.
Автор понад шістдесяти книжок і кількох сотень статей, Жан Піаже зробив величезний внесок у сфері не тільки психології, але й виховання, соціології, економіки, права та епістемології. Жан Піаже помер 16 вересня 1980 року.
Коли Жан Піаже працював над своєю теорією когнітивного розвитку, його дослідження суттєво відрізнялися від того, що практикували науковці раніше.
Замість дослідження особливостей мислення людей загалом, Піаже зосередився на дітях.
Теорія Піаже стосувалася не конкретних типів поведінки чи засвоєння інформації, а загального розвитку.
Замість поширеної концепції про когнітивний розвиток як поступовий процес та ускладнення і розвиток поведінки людини, Піаже виділив окремі етапи розвитку з характерними відмінностями.
Згідно з Піаже, діти не менш компетентні за дорослих. Вони народжуються з базовою розумовою структурою, що є наслідком генетики та еволюції, і саме на цій структурі базуються знання і здатність до засвоєння інформації. На основі цієї концепції Піаже намагався пояснити процеси й механізми розвитку дітей від народження, які дозволяють їм зрештою навчитись логічно мислити і будувати гіпотези. На думку Піаже, діти поступово розбираються в тому, що їх оточує, і розуміють невідповідність між відомою інформацією та тією, яку належить дізнатися. У теорії когнітивного розвитку Жана Піаже можна виділити три основні концепції.
1. Схеми. Схеми це основні конструкційні блоки або елементи знання. Кожна схема відповідає за певну частину дії, обєкти, концепції. Схема це низка взаємоповязаних репрезентацій світу, що використовуються для розуміння та реагування на ту чи іншу ситуацію. Наприклад, якщо батьки показують дитині картинку із зображенням собаки, дитина створює схему стосовно вигляду собаки: створіння з чотирма лапами, хвостом і вухами.