На переконання Фройда, стадії психосексуального розвитку залежать від ерогенних зон (чутливі ділянки тіла, що викликають сексуальне задоволення, бажання і збудження). Дитина, яка не пройшла ту чи іншу стадію, зациклюється на відповідній ерогенній зоні. Така людина в дорослому віці має завищену або занижену потребу в задоволенні.
На цій стадії дитина зосереджується на оральних задоволеннях (смоктання), тому що вони створюють відчуття комфорту й довіри. Брак або надмірність задоволення на цій стадії призводить до формування «орального» типу особистості або розвитку зацикленості на оральних звичках у дорослому віці. Згідно з Фройдом, люди такого типу мають схильність до гризіння нігтів, куріння, пиятики, переїдання або легковірності й залежності від інших. Такі особи завжди будуть конформістами.
На цій стадії дитина зосереджена на сечовипусканні й дефекації. Вона отримує задоволення від контролю над цими процесами. На думку Фройда, успішне проходження цієї стадії залежить від схвалення й нагород від батьків під час привчання до туалету. Батьки, які дозволяють дитині відчути себе здібною та здатною до розвитку, формують талановиту й творчу особистість. Якщо батьки виявляють надмірну поблажливість, привчаючи дитину до туалету, формується анально-експульсивна особистість. Така дитина стане деструктивною, неохайною і марнотратною. Якщо батьки вдаються до надто суворого підходу або привчають дитину до туалету зарано, це може призвести до формування анально-утримувального типу особистості: схильності до перфекціонізму, чистоплюйства й одержимості контролем.
На цій стадії, за Фройдом, головними зонами задоволення стають геніталії. На основі цього було розвинено одну з найвідоміших теорій Фройда Едіпів комплекс. На думку Фройда, на цій стадії в хлопчика виникає підсвідомий сексуальний потяг до матері та ставлення до батька як до суперника в боротьбі за її прихильність. У цей період хлопчик зазіхає на місце батька. До того ж у хлопчика розвивається комплекс кастрації, бо він бачить у батькові людину, яка намагається покарати його за Едіпові почуття. Однак замість боротьби з батьком хлопчик ідентифікує себе з ним, прагнучи опосередковано заволодіти матірю. На думку Фройда, зациклення на цій стадії може призводити до сексуальних відхилень та формування викривленої або слабкої сексуальної ідентичності.
На цій стадії, за Фройдом, головними зонами задоволення стають геніталії. На основі цього було розвинено одну з найвідоміших теорій Фройда Едіпів комплекс. На думку Фройда, на цій стадії в хлопчика виникає підсвідомий сексуальний потяг до матері та ставлення до батька як до суперника в боротьбі за її прихильність. У цей період хлопчик зазіхає на місце батька. До того ж у хлопчика розвивається комплекс кастрації, бо він бачить у батькові людину, яка намагається покарати його за Едіпові почуття. Однак замість боротьби з батьком хлопчик ідентифікує себе з ним, прагнучи опосередковано заволодіти матірю. На думку Фройда, зациклення на цій стадії може призводити до сексуальних відхилень та формування викривленої або слабкої сексуальної ідентичності.
1913 року Карл Юнґ запровадив термін «комплекс Електри» на позначення подібного ставлення дівчинки до батька. Однак Фройд не погодився із цією концепцією. На його переконання, дівчата відчувають «заздрість до пеніса» (обурення та невдоволення у звязку з тим, що дівчата воліли б мати пеніс).
На цій стадії сексуальний потяг згасає і сексуальна енергія дитини спрямовується на інший досвід серед іншого, соціальна взаємодія та інтелектуальний розвиток. На цій стадії діти обирають партнерів для гри переважно серед представників власної статі і психосексуального розвитку або зациклення не відбувається.
На останній стадії, за схемою Фройда, знову пробуджуються сексуальні бажання і сексуальний інтерес до протилежної статі. За умови успішного проходження попередніх стадій, дитина виростає турботливою та врівноваженою, її задоволення зосереджене на статевих органах. У разі зацикленості на цій стадії можуть виникати сексуальні збочення.
Звісно, теорія Фройда піддається критиці. Він майже цілком зосередився на розвитку представників чоловічої статі. Його дослідження базувалося не на вивченні поведінки дітей, а на розповідях дорослих пацієнтів. З огляду на великий розрив між гіпотетичною «причиною» з дитинства і «наслідком» у дорослому житті, складно оцінити або перевірити точність його теорії психосексуального розвитку.
Фройд уважав, що, окрім концепцій про психосексуальний розвиток, слід ураховувати чимало інших чинників, які впливають на розвиток особистості. Його структурні моделі особистості це спроба проаналізувати свідомість людини, розмежовуючи три складові людської особистості й свідомості: Воно, Еґо та Супер-Еґо.
Кожна людина народжується зі своїм Воно всередині, що вимагає задоволення основних потреб немовляти. Фройд стверджував: Воно базується на так званому принципі задоволення, тобто Воно прагне лише того, що принесе задоволення конкретної миті, і не зважає ні на що інше. Воно байдуже до решти факторів такої ситуації, а також до задіяних у ній людей. Наприклад, коли дитина відчуває біль чи голод, змокріла або просто потребує уваги, Воно спонукає її кричати, допоки вона не отримає бажаного.
Наступна складова особистості Еґо починає формуватися протягом перших трьох років за рахунок взаємодії дитини з навколишнім світом. Саме тому Фройд стверджував, що Еґо базується на так званому принципі реальності. Еґо усвідомлює, що існують інші люди навколо, які теж мають бажання і потреби, а також що імпульсивна, еґоїстична поведінка може виявитися шкідливою. Еґо доводиться брати до уваги реальність за конкретних обставин, задовольняючи при цьому потреби Воно. Скажімо, коли дитина двічі подумає, перш ніж учинити неналежно, бо розуміє можливі негативні наслідки. Саме так утверджується Еґо.
Супер-Еґо розвивається в пятирічному віці й наближає кінець фалічної стадії. Це частина особистості людини, сформованої з моральних якостей та ідеалів, набутих і прищеплених суспільством або батьками. Супер-Еґо нерідко ототожнюють із сумлінням, адже обидва терміни стосуються тієї складової особистості, яка розрізняє добре і погане.
На думку Фройда, у дійсно здорової особистості Еґо має бути сильнішим за Воно і Супер-Еґо, забезпечуючи належну оцінку реальності та при цьому задовольняючи потреби Воно і не суперечачи Супер-Еґо. Людина із сильнішим Супер-Еґо керується надто суворими моральними принципами, а із сильнішим Воно ставить задоволення понад мораллю, що може призвести до жахливих наслідків (наприклад, ґвалтівник обирає задоволення, нехтуючи моральністю, що свідчить про сильне Воно).
На думку Фройда, у дійсно здорової особистості Еґо має бути сильнішим за Воно і Супер-Еґо, забезпечуючи належну оцінку реальності та при цьому задовольняючи потреби Воно і не суперечачи Супер-Еґо. Людина із сильнішим Супер-Еґо керується надто суворими моральними принципами, а із сильнішим Воно ставить задоволення понад мораллю, що може призвести до жахливих наслідків (наприклад, ґвалтівник обирає задоволення, нехтуючи моральністю, що свідчить про сильне Воно).
Фройд був переконаний, що людські почуття, вірування, імпульси та емоції ховаються в несвідомому, тому свідомості до них не дістатися. До того ж Фройд уважав, що існує кілька рівнів свідомості, а не лише свідоме і несвідоме. Зрозуміти теорію Фройда допоможе метафора з айсбергом. Уявіть собі, що вода навколо айсберга це «несвідоме», тобто все те, що не ввійшло до свідомості. Це пережитий людиною досвід, який вона не усвідомлює, а отже, він не є частиною її особистості і жодним чином не вплинув на її формування.
Верхівка айсберга свідомість, незначна частина особистості. Це єдина складова особистості, з якою людина знайома, а отже, людина дуже мало знає про себе. Свідомість включає думки, сприйняття і щоденне пізнання.
Айсберг як метафора
Відразу під свідомістю, на долівці айсберга, міститься передсвідоме, або підсвідоме. За умови стимуляції, можна отримати доступ до передсвідомого, однак воно не є активною частиною свідомості, тож доводиться трохи «копати». На цій ділянці можна знайти дитячі спогади, старий номер телефону, імя друга дитинства та інші збережені в глибині памяті відомості. Саме в передсвідомості живе Супер-Еґо.
З огляду на те що людина завжди бачить лише верхівку айсберга, несвідоме є великим та неосяжним і складається з прихованих, недоступних шарів особистості. У несвідомому можна знайти страхи, аморальні потяги, ганебний досвід, еґоїстичні потреби, ірраціональні бажання та неприйнятні сексуальні забаганки. На цій ділянці живе Воно. Еґо не привязане до конкретної частини айсберга, бо його можна знайти всюди у свідомому, передсвідомому і несвідомому.
Вплив Зіґмунда Фройда на розвиток психології та психіатрії беззаперечний. Його ідеї кардинально змінили погляди людства на особистість, сексуальність, память і психотерапію. Відтоді як Фройд заявив про себе як про визначного дослідника людської психології, минуло століття, а він досі лишається, напевно, найвідомішим психологом серед широкого загалу.
Анна Фройд (18951982)
Анна Фройд народилася 3 грудня 1895 року у Відні (Австрія). Вона була наймолодшою з шести дітей Зіґмунда Фройда. Попри брак близькості з братами, сестрами і матірю, Анна мала особливий звязок із батьком. Вона доходила науки в приватній школі, де, щоправда, на її думку, нічого не навчилася. Її головною освітою було перебування в колі друзів і колег батька.
Після школи Анна Фройд перекладала батькові книжки німецькою та працювала вчителькою в початковій школі. Саме тоді Анна зацікавилася психотерапією дітей. 1918 року Анна захворіла на туберкульоз і мусила полишити вчителювання. У цей непростий період вона почала розповідати батькові про свої сни. Слухаючи його аналіз, вона серйозно зацікавилася батьковою професією й вирішила теж зайнятися психоаналізом. Анна Фройд погоджувалася з більшістю основних ідей батька, проте менше цікавилася структурою підсвідомості. Вона зосередилася на вивченні Еґо, а також динаміки й мотивів психіки людини. Зрештою 1936 року вона опублікувала новаторську книжку «Еґо й захисні механізми».
Анна Фройд прославилася як засновниця дитячого психоаналізу, що суттєво розширив погляд на дитячу психологію. До того ж вона розробила різноманітні методи лікування дітей. 1923 року, так і не здобувши вищої освіти, Фройд започаткувала у Відні власну практику в галузі дитячого психоаналізу та очолила Віденське психоаналітичне товариство.