1938 року внаслідок вторгнення нацистів вона втекла з країни: уся сімя перебралася до Англії. 1941 року разом із Дороті Берлінґем та Гелен Росс вона заснувала в Гемпстеді воєнні дитячі ясла, що слугували сирітським будинком і пропонували психоаналітичну програму для бездомних дітей. На основі роботи в яслах Фройд написала три книжки: «Маленькі діти у часи війни» (1942), «Діти без сімї» і «Війна і діти» (1943). 1945 року ясла було закрито, і Фройд створила в Гемпстеді курси дитячої психотерапії та клініку, де посіла місце директора. Цим вона трудилася до самої смерті. Анна Фройд померла 1982 року, лишивши по собі неабияку спадщину для науки, у якій її перевершив хіба що батько з його колосальним внеском та кілька психологів.
По-справжньому оцінити внесок Анни Фройд у розвиток поняття захисних механізмів можна, лише врахувавши роботу її батька. Зіґмунд Фройд описав деякі захисні механізми, що використовує Еґо у разі виникнення конфліктів із Воно та Супер-Еґо. Він стверджував, що зменшення напруження головний стимул для більшості людей і що таке напруження переважно спричинюється тривожністю. Він розрізняв три різновиди тривожності.
1. Тривожність перед реальністю страх перед реальним світом, подіями, що можуть статися. Наприклад, коли людина, опинившись поруч із загрозливим на вигляд собакою, боїться, що тварина її вкусить. Найкращий спосіб зменшити напруження у звязку з тривожністю перед реальністю це уникнення відповідних ситуацій.
2. Невротична тривожність несвідомий страх перед втратою контролю над пориваннями Воно, що може взяти гору та призвести до покарання.
3. Моральна тривожність страх перед порушенням моральних принципів і цінностей, що призводить до виникнення почуття провини й сорому. Джерелом такої тривожності є Супер-Еґо.
На переконання Зіґмунда Фройда, у разі виникнення тривожності захисні механізми допомагають подолати тривожне відчуття і вберегти від реальності Еґо, Воно і Супер-Еґо. Він стверджував, що людина нерідко використовує такі механізми для викривлення реальності та зловживає ними, щоб уникнути проблеми. Тому важливо зрозуміти й проаналізувати захисні механізми, щоб людина могла позбутися тривожності здоровішим шляхом.
А як щодо Анни Фройд? Вона, власне, визначила конкретні захисні механізми, якими послуговується Еґо для зменшення напруження. Ось перелік цих механізмів.
Заперечення відмова визнавати або усвідомлювати, що певна подія відбувається або відбулася.
Виміщення перенесення власних почуттів або емоцій на щось або когось, що видається менш загрозливим.
Інтелектуалізація оцінка ситуації холодним, обєктивним поглядом, що дозволяє уникнути концентрації на стресовій або емоційній складовій.
Проекція присвоєння власних неприємних почуттів іншій людині та відповідне переконання, що ця людина відчуває щось замість вас.
Раціоналізація пошук правдоподібних, однак фальшивих виправдань людиною, яка уникає справжніх причин виникнення певного почуття або поведінки.
Формування реакцій протилежна поведінка для приховання справжніх почуттів.
Регресія повернення до дитячої поведінки (Анна Фройд стверджувала, що людина практикуватиме певні моделі поведінки на основі тієї стадії психосексуального розвитку, на якій зациклилася: наприклад, людина, яка застрягла в оральній стадії, може почати переїдати, курити або вживати нецензурну лексику).
Витіснення відсунення думок, що викликають відчуття незручності, до підсвідомості.
Сублімація приведення неприйнятної поведінки до більш прийнятної форми (наприклад, охоплена гнівом людина боксує для емоційного полегшення; на думку Зіґмунда Фройда, сублімація ознака зрілості).
Для ефективного лікування дітей Анна Фройд планувала брати за основу батькову роботу: визначити етапи становлення і процес зростання та розвитку дітей. Таким чином, у разі прогалини або відставання на певному етапі (скажімо, у сфері гігієни), психотерапевт може повязати наслідки, що призвели пацієнта до цього, з певною травмою та розібратися в ній за допомогою терапії. Однак невдовзі Анна усвідомила наявність суттєвих відмінностей між дітьми і дорослими, яких приймав її батько. Її підхід мав постійно змінюватися. Тоді як пацієнти Зіґмунда Фройда були незалежними особистостями, Анна Фройд працювала з дітьми, у житті яких здебільшого були присутні батьки. Анна дійшла висновку щодо важливої ролі батьків. Істотною складовою дитячої психотерапії є активна роль батьків у процесі лікування. Наприклад, батькам зазвичай повідомляють про перебіг терапевтичних сеансів, щоб вони могли застосовувати відповідні підходи в повсякденному житті. Анна Фройд також визначила ефективність гри в лікуванні. Діти могли використовувати гру для адаптації своєї реальності або подолання проблем. Завдяки грі вони вільно висловлювали свої думки під час сеансів. Гра може допомогти лікареві розібратися в травмі дитини й визначити необхідне лікування, проте не надто розкриває те, що сховане на несвідомому рівні дитини. На відміну від дорослих, діти не навчилися відсовувати в глибини памяті або приховувати події та емоції. Коли дитина щось каже, вона саме це і має на увазі!
Розпочавши карєру в тіні батька, Анна Фройд довела значення власних досліджень для розвитку світової психології. Розширення батькової теорії про захисні механізми, а найголовніше, запровадження дитячого психоаналізу лишаються вагомими та впливовими внесками Анни Фройд у цю науку. Більшість із наших загальних уявлень про дитячу психологію засновані на роботі цієї дослідниці.
Ловренс Кольберґ (19271987)
Ловренс Кольберґ народився 25 жовтня 1927 року в заможній родині в Бронксвіллі (Нью-Йорк, США). На початку Другої світової війни Кольберґ записався матросом на торговельне судно. Це рішення справило значний вплив на його життя і, зрештою, на розвиток психології.
Він служив на вантажному кораблі й допомагав перевозити єврейських біженців через британську блокаду в Палестині. Саме тоді Кольберґ зацікавився моральною свідомістю; багато років по тому він повернувся туди (нині територія Ізраїлю) для дослідження моральної свідомості дітей, які росли в кібуцах (сільськогосподарські громади в Ізраїлі, засновані на принципах колективізму). По завершенні війни він доходив освіти в Чиказькому університеті, де вивчав психологію. Кольберґ набрав стільки балів на вступних іспитах, що не мусив слухати більшість обовязкових курсів і здобув ступінь бакалавра психології вже за рік. 1958 року він став доктором, а з 1967 року професором педагогіки та соціальної психології в Гарвардському університеті. Славу і статус йому принесла теорія про стадії морального розвитку. 1971 року Кольберґ працював у Белізі (Центральна Америка), де підхопив паразитичну інфекцію. У результаті хвороби протягом наступних шістнадцяти років він потерпав від депресії та постійного виснажливого болю. 19 січня 1987 року Кольберґ відпросився на один день із клініки, де проходив лікування. Того дня він утопився в Бостонській бухті. Ловренсові Кольберґу було пятдесят девять років.
Теорія Ловренса Кольберґа про стадії морального розвитку базувалася на роботі, проведеній швейцарським психологом Жаном Піаже. Тоді як Жан Піаже описав моральний розвиток як процес із двох стадій, Кольберґ визначив шість стадій у межах трьох рівнів. На переконання Кольберґа, моральний розвиток триває протягом усього життя людини. Для виокремлення та аналізу цих стадій він пропонував групам маленьких дітей різного віку низку складних моральних дилем. Потім проводив із ними бесіди, щоб зясувати мотиви за кожним їхнім рішенням та визначити, як змінюється моральна свідомість із віком.
Дилема Гайнца історія, яку Кольберґ розповідав дітям. У ній ідеться про жінку, яка мешкає в Європі та помирає від рідкісного різновиду раку. На думку лікарів, урятувати їй життя може один препарат радіоактивна сполука, виявлена місцевим фармацевтом. Виробництво препарату коштує недешево, проте фармацевт вимагає в десятеро більше за фактичну вартість. Витративши 200 доларів, він продає маленьку дозу препарату за 2 тис. доларів. Гайнц чоловік хворої намагається позичити гроші в усіх, кого знає, однак зібрати вдається лише 1 тис. доларів, тобто половину потрібної суми. Гайнц розповідає фармацевту про критичний стан дружини і просить продати препарат дешевше або дозволити виплатити решту суми пізніше. Одначе фармацевт відмовляється: так і так, я розробив препарат і збираюся на цьому заробити. Гайнц у відчаї вдирається до аптеки, щоб викрасти ліки для дружини. Потім Кольберґ запитував у дітей: «Чи слід було чоловікові так чинити?»
Науковця цікавили не так відповіді, як аргументи респондентів. На основі бесід із дітьми він виділив три рівні й шість стадій морального розвитку.
Стадія 1. Послух і покарання
На цій стадії правила для дітей абсолютне поняття. Додержування правил означає уникнення покарання. Ця стадія морального розвитку характерна насамперед для маленьких дітей, хоча дорослі теж схильні керуватися такими міркуваннями.
Стадія 2. Індивідуалізм та вигода
На цій стадії діти починають брати до уваги індивідуальні точки зору та оцінювати вчинки, відповідно до того, наскільки задовольняються потреби індивіда. У випадку Дилеми Гайнца, діти стверджували, що найкращою лінією поведінки було задовольняти потреби Гайнца.
Стадія 3. Людські взаємини
Стадія 1. Послух і покарання
На цій стадії правила для дітей абсолютне поняття. Додержування правил означає уникнення покарання. Ця стадія морального розвитку характерна насамперед для маленьких дітей, хоча дорослі теж схильні керуватися такими міркуваннями.
Стадія 2. Індивідуалізм та вигода
На цій стадії діти починають брати до уваги індивідуальні точки зору та оцінювати вчинки, відповідно до того, наскільки задовольняються потреби індивіда. У випадку Дилеми Гайнца, діти стверджували, що найкращою лінією поведінки було задовольняти потреби Гайнца.
Стадія 3. Людські взаємини
На цій стадії діти зосереджуються на виправданні сподівань суспільства або близьких людей. Іншими словами, головне справляти приємне враження. Такі міркування ще називають орієнтацією «гарний хлопчик гарна дівчинка».
Стадія 4. Підтримка соціального ладу