На цій стадії береться до уваги суспільство загалом, тобто у фокусі додержування правил для підтримки закону й порядку, навіть за екстремальних умов. Ідеться про повагу до влади та виконання взятих на себе зобовязань.
Стадія 5. Суспільний договір та індивідуальні права
На цій стадії дитина починає розуміти, що люди можуть мати різні вірування, погляди й цінності, та для функціонування суспільства правовий порядок має базуватися на загальновживаних стандартах.
Стадія 6. Універсальні принципи
Остання стадія полягає на дотриманні внутрішніх принципів справедливості, навіть якщо це передбачає порушення правил і законів.
Варто зауважити, що, на переконання Кольберґа, пройти стадії можна лише в такому порядку і не всім людям удається пройти їх усі.
Попри велике значення і впливовість, модель Кольберґа викликала критику. Дехто помітив упередження щодо жінок у дослідженнях науковця: він стверджував, що більшість чоловіків зупинилась на Стадії 4, а жінок на Стадії 3. Дехто зазначав: людина може говорити, що треба зробити одне, а на практиці вчиняти зовсім інакше. Звертали також увагу на те, що Кольберґ зосереджувався тільки на справедливості, нехтуючи співчуттям і турботою. Піддавався сумніву навіть вибір піддослідних: Кольберґ спілкувався з різними дітьми різного віку, тоді як слід було опитувати тих самих дітей протягом тривалого періоду. Проте дослідження моральності Кольберґа лишається впливовою роботою. Запропоновані ним ідеї широко застосовують у галузі освіти та допомагають аналізувати поведінку дітей.
Стенлі Мілґрем (19331984)
Стенлі Мілґрем народився 13 серпня 1933 року у єврейській родині в Нью-Йорку. Його батько був угорським пекарем. Після смерті чоловіка, 1953 року, мати-румунка взяла управління пекарнею на себе. Мілґрем завжди відмінно вчився. У старших класах школи Джеймса Монро він брав активну участь у шкільних виставах.
Театральний досвід справив істотний вплив на майбутнього науковця: Мілґрем використав його для розробки відомих реалістичних експериментів.
1953 року Мілґрем закінчив Коледж Квінс (Нью-Йорк, США) як бакалавр політології та подав документи до Гарвардського університету, де згодом, 1960 року, здобув ступінь доктора соціальної психології. Спершу його не прийняли до університету, з огляду на відсутність психологічної освіти, проте 1954 року він таки вступив до Гарварду.
Професійна діяльність Мілґрема була зосереджена на соціальних аспектах. Із 1959 до 1960 року він навчався під егідою психолога Соломона Аша, який уславився незвичайними експериментами, присвяченими соціальному конформізму. 1961 року Мілґрем організував свій знаменитий експеримент «Підлеглість авторитету», який досі лишається одним із найбільш скандальних і водночас впливових психологічних досліджень у світі.
Восени 1960 року Мілґрем працював доцентом Єльського університету, а від 1963 до 1966 року доцентом на факультеті соціальних відносин Гарвардського університету. Із 1967 року Мілґрем читав лекції в Гарварді.
Щоправда, штатної посади не посів: імовірно, через свій суперечливий експеримент. Того ж року він став штатним професором післядипломного центру Міського університету Нью-Йорка.
20 грудня 1984 року пятдесятиоднорічний Стенлі Мілґрем помер у Нью-Йорку від серцевого нападу.
20 грудня 1984 року пятдесятиоднорічний Стенлі Мілґрем помер у Нью-Йорку від серцевого нападу.
Стенлі Мілґрем уславився як автор знаменитого, проте надзвичайно суперечливого експерименту щодо підлеглості. Мілґрем цікавився впливом авторитету або влади на підлеглість і був переконаний, що люди практично завжди підкоряються наказам через прагнення видаватися старанними або через страх, навіть коли для цього доводиться «переступати через себе» або діяти всупереч власним бажанням.
Мілґрем організував експеримент, присвячений підлеглості, 1961 року невдовзі після резонансного суду над воєнним злочинцем, нацистом Адольфом Айхманом. Підсудного, серед іншого, звинувачували в тому, що він особисто віддавав накази про страту мільйонів євреїв. Захист Айхмана був заснований на твердженні, що він лише виконував розпорядження.
Мілґрем проводив експеримент в Єльському університеті. Сорок чоловіків були запрошені до участі через оголошення в газеті. Учасникам повідомили, що дослідження нібито спрямоване на память і вивчення матеріалу. Їм сказали, що одна людина виконуватиме роль викладача, а решта студентів, а також що ролі призначатимуться навмання. Кожний учасник витягав папірець нібито навмання. Насправді ж на всіх папірцях було написано «викладач». Тим часом нечисленних «студентів» Мілґрем мав за спільників.
Таким чином, усі учасники, які ні про що не здогадувалися, отримали ролі викладачів і вірили, що навмання.
1. Учасники-«викладачі» працювали в парі зі «студентами» (спільниками Мілґрема). «Викладач» спостерігав, як лаборанти привязували «студента» ременями до стільця й підєднували до нього електроди.
Проведення експерименту Мілґрема
2. Тоді «викладача» відводили до іншого кабінету, із якого він міг спілкуватися зі «студентом», проте бачити одне одного вони не могли. «Викладач» сідав перед «шоковим генератором», початкова напруга на якому становила 30 вольт і, з приростом у 15 вольт, зрештою досягала 450. На перекладках були позначки: «Помірна напруга» (75120 вольт), «Сильна напруга» (135180 вольт) і «Обережно: сильний електричний удар» (375420 вольт). На двох перекладках із найсильнішою напругою була також позначка «XXX». «Шоковий генератор» насправді не завдавав електричних ударів під час натискання на перемикачі просто лунав характерний звук.
3. «Викладачеві» сказали, що він вивчатиме зі «студентом» словосполучення і, коли «студент» помилятиметься, мусить покарати його електрошоком. Із кожною наступною помилкою «викладач» мав збільшувати напругу щоразу на 15 вольт. Щоб «викладач» не сумнівався в реальності експерименту, йому завдавали пробний удар струмом із напругою 15 вольт. Це був єдиний реальний електричний удар під час дослідження.
4. Починалося вивчення словосполучень, і з певного моменту «студент» припускався запланованих помилок. Із кожною наступною помилкою «викладач» збільшував напругу електричних ударів для «студента». Коли фальшива напруга досягала 75 вольт, «студент» починав стогнати. На рівні 120 вольт він скаржився на біль. На рівні 150 вольт кричав і благав звільнити його. Надалі благання посилювалися, і «студент» попереджав «викладача», що має хворе серце.
5. Якщо в процесі у «викладача» виникали сумніви, експериментатор підбадьорював його словами на зразок: «Будь ласка, продовжуйте», «Дуже важливо, щоб ви продовжували», «Експеримент вимагає, щоб ви не зупинялися» або «Ви не маєте вибору, треба продовжувати».
6. На рівні 300 вольт «студент» несамовито стукав у стіну і кричав, що не витримає болю. На рівні 330 вольт затихав. Експериментатор підказував «викладачеві», що брак відповіді вважається помилкою, а отже, напругу слід збільшувати.
7. Експеримент завершувався, коли досягався найвищий рівень напруги на «шоковому генераторі».
На прохання Мілґрема, група студентів Єльського університету прогнозувала, скільки учасників експерименту дійде до максимального рівня напруги. Їхній прогноз: троє зі ста осіб. Однак, за результатами експерименту, 65 % учасників перемикали напругу аж до 450 вольт! Попри ознаки внутрішньої боротьби (зітхання, нервовий сміх, тремтіння), більшість «викладачів» виконали вимоги експериментатора й не перервали процесу. Після експерименту Мілґрем просив учасників оцінити ступінь болісності, і ті здебільшого назвали електричні удари «надзвичайно болісними». Мілґрем навіть зясував, що учасники для виправдання власної поведінки оскаржували «студента» мовляв, такий нетямущий заслуговує на удари.
Отже, дослідникові вдалося продемонструвати, що, за певних обставин, пересічна, абсолютно «нормальна» особа здатна завдати іншій людині сильного болю і страждань. Мілґрем пояснив високий рівень підлеглості таким чином:
підкорення посилилося з огляду на фізичну присутність авторитетної особи (експериментатора);
учасники вірили в безпечність експерименту, довіряючи установі, що його фінансувала, Єльському університету;
ролі викладача і студента розподілялися нібито навмання;
учасники були переконані, що експериментатор компетентний спеціаліст;
учасникам сказали, що електричні удари завдають болю, проте небезпеки немає.
Експеримент «Підлеглість авторитету» викликав запеклу критику з етичних міркувань. Учасників експерименту змусили повірити, ніби вони роблять боляче іншій людині, тоді як насправді їх уводив в оману актор, який удавав, ніби потерпає від болю. Експеримент виявився стресовим для учасників, які вірили, що завдають болю незнайомцеві. Такий досвід міг травмувати їх.
Мілґрем прославився перш за все як автор експерименту «Підлеглість авторитету», однак він брав участь і в інших, менш жорстких дослідженнях. Вам доводилося чути про теорію шести рукостискань? Якщо так, то завдяки Стенлі Мілґрему.
У 1950-х роках політолог Ітіель Де Сола Пул і математик Манфред Кохен поставили кілька запитань. Яка ймовірність того, що два незнайомці мають спільного приятеля? Що, як такого спільного приятеля не знайти? Наскільки довгим мусить бути ланцюг, що поєднає їх? Років за десять Стенлі Мілґрем провів експеримент «Світ тісний», щоб відповісти на ці запитання.
Мілґрем роздав 300 особам листи з інструкціями в містах Омага, Небраска-Сіті, Вічита та Канзас-Сіті (США), а пунктом призначення обрав Бостон (штат Массачусетс, США). Люди отримали завдання написати листа другові, який мешкав найближче до Бостона. Друг мав бути добрим знайомим. Таким листом друг отримував ті самі інструкції, що створювало ланцюг. Мілґрем отримував листівку за кожної пересилки й занотовував стосунки між відправником й отримувачем. Дослідник виявив, що майже в усіх випадках приблизно пять-шість звязків поєднували кожну пару в межах ланцюгів.
Стенлі Мілґрем здійснив велике відкриття про людство, яке певною мірою навіть лякає і про яке більшість людей раніше не здогадувалася. Його суперечливий і тепер класичний експеримент «Підлеглість авторитету» продемонстрував негативний бік особистості й довів, що люди здатні на страшні речі. Тим часом експеримент «Світ тісний» показав взаємозвязок і близькість між людьми. Дослідження Мілґрема досі не втрачають актуальності й світового значення. Він увійшов в історію як психолог, що викликав найбільше дискусій в історії експериментальної психології.
Альфред Адлер (18701937)
Альфред Адлер народився 7 лютого 1870 року у Відні (Австрія) у родині єврейського торговця пшеницею. Маленький Альфред хворів на рахіт, тому навчився ходити тільки у віці чотирьох років. У пять років він мало не помер від пневмонії. Дитячі хвороби спонукали його зацікавитися медициною та обрати професію лікаря.