Здобувши освіту, він працював офтальмологом, а згодом став терапевтом. Адлер приймав пацієнтів у бідному районі Відня. Навпроти його кабінету були розташовані парк атракціонів і цирк. Тож вийшло так, що більшість клієнтів були циркачами. Довідавшись про незвичайні силу і слабкості артистів, Адлер розробив теорію про неповноцінності органів, згідно з якою людина з фізичною вадою відчуває слабкість або меншовартість і намагається компенсувати недолік. Теорія суттєво вплинула на подальшу роботу Адлера в галузі психології.
Із часом Адлер занедбав офтальмологію, зосередившись на психології. 1907 року його запросили до участі в семінарах під егідою Зіґмунда Фройда. Зустрічі заклали підвалини для Віденського психоаналітичного товариства. Фройд призначив Адлера президентом і одним із видавців періодики цієї організації. Попри посаду президента, Адлер відверто критикував кілька теорій Фройда, з якими не погоджувався. Зрештою, відбулися дебати між прихильниками Фройда і прихильниками Адлера.
У результаті Альфред Адлер і ще девятеро членів Віденського психоаналітичного товариства вийшли з його складу і 1911 року утворили Товариство вільного психоаналізу. За рік новостворену організацію було перейменовано на Товариство індивідуальної психології.
У результаті Альфред Адлер і ще девятеро членів Віденського психоаналітичного товариства вийшли з його складу і 1911 року утворили Товариство вільного психоаналізу. За рік новостворену організацію було перейменовано на Товариство індивідуальної психології.
Адлер відіграв важливу роль у розвитку фройдівського психоаналізу, проте першим відокремився від його наукової школи і створив власний напрям індивідаульну психологію. Найбільш поширеною ідеєю цього напряму була концепція про комплекс меншовартості, відповідно до якої формування особистості та поведінки засноване на спробах боротьби з притаманним людині почуттям меншовартості.
На початку Першої світової війни Адлер працював лікарем на російському фронті, а згодом у дитячому госпіталі. Під час Другої світової війни нацисти закрили клініки Адлера через його єврейське походження, попри те що він прийняв християнство. Адлер емігрував до Сполучених Штатів, де посів посаду професора в Лонґ-Айлендському медичному коледжі. 28 травня 1937 року Адлер помер від раптового серцевого нападу під час лекційного туру. Він лишив по собі вагому наукову спадщину, що визначала дискусії психологів у наступні півстоліття.
Тоді як Зіґмунд Фройд вірив в універсальні біологічні чинники, що зумовлюють поведінку людей, Альфред Адлер уважав, що люди поводяться на основі індивідуального досвіду, а також довколишніх і суспільних факторів. За Адлером, особистість визначається протистоянням емоційних, професійних і суспільних чинників.
Таким чином, Альфред Адлер вірив, що кожна особа унікальна, а отже, жодну з наведених вище теорій не можна застосовувати до всіх людей у цілому. Саме тому Адлер назвав свою теорію «індивідуальною психологією». Концепція Адлера є дуже комплексною, бо охоплює багато розділів психології, однак головний принцип індивідуальної психології насправді елементарний: боротьба за успіх і першість.
Адлер був переконаний, що рушійною силою вчинків людини є особиста вигода (першість, за його термінологією), а також соціальний статус (успіх). З огляду на те, що всі люди народжуються з маленькими, вразливими і неповноцінними тілами, у них розвивається комплекс меншовартості та бажання подолати це почуття. За теорією Адлера, люди, які прагнуть першості, не надто турбуються про інших і зосереджені лише на особистій вигоді, а отже, вони психологічно нездорові. Люди, які прагнуть успіху, роблять це для всього людства, не втрачаючи себе, а отже, вони психологічно здорові.
Згідно з Альфредом Адлером, індивідуальні риси особистості походять від таких зовнішніх факторів.
1. Компенсація. Люди, які в чомусь відстають, утрачають певну цінність на тлі інших і прагнуть вирватися вперед. Ті, кому це вдається, стають успішними на індивідуальному та суспільному рівнях.
2. Пасивність. Люди змиряються зі своїми недоліками і звикають до них. Таке трапляється з більшістю людей.
3. Надмірна компенсація. Люди, одержимі ідеєю компенсації власних слабкостей або недоліків, зациклюються на прагненні до успіху. На думку Адлера, такі люди невротики.
Альфред Адлер запропонував концепції, що кардинально відрізнялися від теорій Зіґмунда Фройда. На відміну від Фройда, який зосереджувався лише на універсальних біологічних чинниках, Адлер вірив в унікальність індивіда. Відійшовши від учення Фройда і його сучасників, Адлер висунув протилежну теорію психологічного розвитку, надто в дітей, і запровадив принципи, які досі вважають наріжними каменями сучасних інтерпретацій психології.
Основні теорії про групи
Не всі це усвідомлюють, проте групи мають сильний і радикальний вплив на поведінку людей.
Кожна людина поводиться по-різному поруч з іншими і на самоті.
Основа соціальної психології полягає в тому, що людина на самоті почувається більш розслаблено й не переймається тим, який вигляд має її поведінка збоку. Щойно зявляється хоча б одна інша людина, поведінка змінюється: люди більше звертають увагу на те, що відбувається навколо.
Тому, згідно з дослідженнями, людина схильна краще виконувати прості або добре засвоєні завдання в присутності інших людей. У разі випробування чогось нового або складного в присутності інших рівень виконання знижується. Це називається «соціальною фасилітацією». У присутності сторонніх ми виявляємо більше старанності про людське око, тому гірше виконуємо нові або складні завдання.
Тому, згідно з дослідженнями, людина схильна краще виконувати прості або добре засвоєні завдання в присутності інших людей. У разі випробування чогось нового або складного в присутності інших рівень виконання знижується. Це називається «соціальною фасилітацією». У присутності сторонніх ми виявляємо більше старанності про людське око, тому гірше виконуємо нові або складні завдання.
Розглянемо на прикладі баскетболу. Людина, яка вчиться грати в баскетбол, тренуючись самостійно, почувається більш розслаблено, ніж поруч із людьми.
Присутність інших викликає в неї напруження і призводить до помилок.
Тим часом професійні баскетболісти достатньо вправні, і присутність інших людей навіть поліпшує їхній рівень, адже вони прагнуть продемонструвати свої вміння.
Коли рішення ухвалюють групи людей, можливі два варіанти: групове мислення і групова поляризація.
Коли група одностайна щодо більшості питань, виникає тенденція до притлумлення будь-якої незгоди. Група дбає про гармонію. Якщо всі погоджуються, суперечливі аргументи не схвалюються. Групове мислення може мати катастрофічні наслідки, з огляду на небажання вислухати чи виокремити всі сторони в суперечці. Це призводить до ухвалення імпульсивних рішень. Приклади шкідливих наслідків групового мислення: масові протести й лінчування. Для боротьби з груповим мисленням слід спонукати людей сперечатися й висловлювати власні думки.
Групова поляризація трапляється тоді, коли в межах групи формуються радикальні ідеї, що не виникли б, якби представники групи були поодинці. Скажімо, на початку процесу ухвалення члени групи лише трохи протестували, а наприкінці дискусії вся група категорично виступала проти й опозиція стала радикальною. Для послаблення групової поляризації слід уникати гомогенності.
Ефект свідка мабуть, найтрагічніше з характерних для груп явище. Спостереження підтверджують: що більшою є група людей, то слабкішим є внутрішнє прагнення допомагати тим, хто цього потребує. Цей феномен подібний до соціальних лінощів, та ефект свідка повязаний зі стадним інстинктом: перш ніж допомогти комусь, люди мають побачити, як це робить хтось іще. Слід зауважити, що йдеться лише про групове явище. Коли на місці нещасної пригоди тільки одна людина і жертва, ця людина зазвичай допомагає постраждалому.
13 березня 1964 року, о 3:20 ночі, двадцятивосьмирічна Кетрін «Кітті» Дженовезе поверталася додому з роботи. Біля входу до будинку на неї напав злочинець, завдавши кілька ударів ножем. Дженовезе кричала на ґвалт, однак жодний із майже сорока свідків злочину, які чули її крики й бачили напад, не зателефонував у поліцію. Усі вони сподівалися, що це зробить хтось інший. Тільки о 3:50 поліції нарешті повідомили про вбивство.
Незалежно від різновиду колективного зібрання (музичний гурт, компанія друзів, ділова зустріч, спортивна команда тощо), для всіх груп характерні схожі психологічні процеси і певні правила.
1. Групи можуть виникати практично з нічого. Групи сприяють самоусвідомленню людини, тому за своєю природою люди прагнуть формувати й організовувати групи.
2. Певний обряд ініціації. Тому, хто вступає до злагодженої групи, зазвичай доводиться пройти певний обряд ініціації. Це може бути інтелектуальне, фінансове, фізичне або інше випробування. Групи хочуть перевірити новачків, а також надати вагу членству.
3. Групи створюють конформізм. Члени груп додержуються певних норм, які можуть впливати на поведінку людей і змушувати їх діяти всупереч власним переконанням (один із найяскравіших прикладів Експерименти Аша щодо конформізму).
4. Конче потрібно засвоїти норми групи. Якщо людина порушує чинні правила, інші члени групи не забаряться їй про це повідомити.
5. Люди приймають на себе ролі в межах групи. Поруч із правилами групи, які застосовані до всіх членів, люди беруть на себе певні ролі в межах групи і додержуються низки правил, повязаних із такими ролями.
6. Процес появи лідерів у групах зазвичай вимагає часу. Лідери можуть призначатися або навязуватися. Однак зазвичай, щоб стати лідером, необхідно влитися в групу, тоді завоювати довіру інших членів і стати більш упевненим зрештою, група потягнеться за такою людиною.
6. Процес появи лідерів у групах зазвичай вимагає часу. Лідери можуть призначатися або навязуватися. Однак зазвичай, щоб стати лідером, необхідно влитися в групу, тоді завоювати довіру інших членів і стати більш упевненим зрештою, група потягнеться за такою людиною.
7. Групи сприяють кращому виконанню завдань. Присутність інших людей може сприяти кращому виконанню людиною того чи іншого завдання. Рівень виконання поліпшується, коли відповідне завдання не повязане із завданнями інших і діяльність людини оцінюють на основі її власних заслуг.