Може, так і зробимо? Га? Левшиць з якимось напруженим, не властивим для нього виразом обличчя розглядав дитячу.
Назарові дуже хотілося сказати «так», і тому він учинив так, як учинив би кожен хлопчисько його віку відповів «ні».
Може, так і зробимо? Га? Левшиць з якимось напруженим, не властивим для нього виразом обличчя розглядав дитячу.
Назарові дуже хотілося сказати «так», і тому він учинив так, як учинив би кожен хлопчисько його віку відповів «ні».
Твердо, але трохи із запалом.
А взагалі, схвально підморгнув йому Левшиць, коли вони з Валерією виходили з кімнати, ти молодець, я тобою пишаюся.
Проте настільну лампу залишили увімкненою.
Так, про всяк випадок.
За десять хвилин Михайло Левшиць обережно торкнувся до плеча дружини, яка вже задрімала.
Леро, мені чогось подумалося
Що? сонно відгукнулася та з явним невдоволенням у голосі.
Левшиць навіть звівся на лікті.
А якщо у тій кімнаті таки щось є.
Де? У дитячій?
Так.
Ну, ясна річ. Наш Що ти маєш на увазі? Ой, Господи! Спи.
Левшиць повільно опустився назад на подушку і, повернувшись спиною до дружини, почав уважно вслухатися в нічну тишу. З дитячої більше не долинало ні звуку.
Промуркотівши щось собі під ніс, він заснув.
Дорослим не властива ірраціональна віра в надприродне, з роками вони схильні забувати власні страхи з подорожей по Нічній Державі. Лише зрідка, в особливі хвилини під час жорстокого безсоння чи в темному коридорі на шляху до вбиральні раптом накотиться щось, заворушиться в глибинах памяті, і тоді виникає непоборне бажання озирнутися
У своєму реальному житті дорослі бояться зовсім інших речей: провалів у карєрі, інфляції, невиліковної хвороби, невтілених планів, росту цін, чужого успіху
І навіть не підозрюють (а простіше не памятають), що після того, як вони виходять з дитячої, де на самоті залишається малюк, усе раптово змінюється. Стіни кімнати перетворюються на невидимі кордони, що містять усередині невідому позапросторову країну, де будь-якої миті може трапитися що завгодно. І навіть відгомони зовнішнього світу не в змозі зруйнувати химерне існування цієї оманливо-крихкої держави.
У кутках, згущуючись, збираються хиткі тіні, меблі раптом змінюють обриси, безгучно колишеться знятий одяг на спинці стільця, поступово перетворюючись на мовчазного спостерігача; де-не-де оживають підозрілі шерехи, хтось обережно ворушиться за гардиною чи тихо дихає під ліжком у терплячому очікуванні руки, що рано чи пізно звіситься вниз
Держава, з якої не повертаються дорослі, які випадково туди потрапили.
Назар якийсь час лежав із розплющеними очима, хоча ввімкнена настільна лампа вселяла надію на безпеку. Але одна річ моторошний сон, і зовсім інша відчувати в реальності, як ворушиться монстр під твоїм ліжком.
Утім, щось Назарові підказувало йому вже нічого не загрожує. Цієї ночі.
Зрештою, він заплющив очі.
І ще. Один момент ніяк не вкладався поруч із рештою подій. Після того, як кудлата потвора сховалася назад під ліжко, але ще до того, як прийшли батьки, Назарові привиділось, що звідкись знизу але він був переконаний, що не із сусідньої квартири, немов луною принесло далекий-далекий плач маленької дівчинки
Розділ 4
Ізолятор
Уранці Назар прокинувся з високою температурою.
Усе ясно, сказала Валерія, збиваючи термометр, і насупила брови. Вітаю вас!
Хоча Назар почував себе не вельми захрип, ніс забитий, ніби його заклало мокрою ватою, розколювалася голова поглянувши на маму, він засміявся.
Дуже смішно, Валерія похмуро зітхнула і сховала термометр у футляр.
Було близько десятої. Штори на вікні дитячої вже розсунули; судячи з ранкової погоди, день обіцяв бути жарким і ясним. З вулиці долинали голоси дітей, десь радісно гавкав собака, хтось голосно кликав маму, на поверх вище сварилася молода пара, у їх діалог бек-вокалом устрявав енергійний Рікі Мартін
Коротше, звичайний недільний ранок.
Привіт! виник на порозі Михайло. Він прокинувся пізніше за Валерію і зазирнув до сина по дорозі до ванної. Як спалося?
Назар повернув голову на подушці до тата і, щоб зайвий раз не напружувати хворе горло, підняв руку в жесті, що мовляв, нормально.
Щось по тобі не скажеш, хлопче, засумнівався Левшиць. Очі, як у нашого шефа після перепою Знову щось наснилося?
Він занедужав, повідомила Валерія, нервово постукуючи пластиковим футляром термометра по коліну. Левшиць подивився на неї, потім на сина:
Щось по тобі не скажеш, хлопче, засумнівався Левшиць. Очі, як у нашого шефа після перепою Знову щось наснилося?
Він занедужав, повідомила Валерія, нервово постукуючи пластиковим футляром термометра по коліну. Левшиць подивився на неї, потім на сина:
Теж мені вигадав! Цього разу великий недобір ще цілих десять днів канікул. От уже!.. він, ніби з осудом, похитав головою, натякаючи на безперечний талант Назара подовжувати собі канікули, занедужуючи першого ж дня занять. Узагалі-то Назар хворів не надто часто, як на дитину його віку, проте в родині жартували, що по-снайперськи. Минулого навчального року «потрапити в яблучко» йому вдавалося двічі: восени і взимку. Навесні трохи не влучив перший день усе-таки зявився в школі.
Схоже, починаєш утрачати кваліфікацію. Промахнутись на півтора тижня це аматорство, Левшиць із докором поглянув на сина. А ми з мамою так тобою пишалися!
Назар засміявся.
Валерія, ніяк не відреагувавши на веселість чоловіка, знову похмуро зітхнула:
Ну, що ж Доведеться брати лікарняний. Мені, звичайно.
Логічно, погодився Левшиць. А скільки набігло? це вже Назарові.
Тридцять вісім і девять! з гордістю повідомив той. Незважаючи на минулу ніч і хворобу, настрій у нього був напрочуд гарним. У будь-якому разі, зранку.
О-го! здивувався Михайло. Не мо
Тридцять вісім і два, сказала правду Валерія, підводячись із Назарового ліжка. Треба викликати лікаря, але ж сьогодні неділя. Ох, як усе це невчасно
А коли це буває вчасно? посерйознішавши, резонно зауважив Левшиць. Тим більше, літня застуда.
Боюся, у нього ангіна У нас закінчилися ліки, сходиш в аптеку?
Це ж треба! Продаю пігулки ледве не вагонами, а у власному домі немає навіть аспірину, похитав головою Левшиць. Сходжу, звичайно. Тільки за таблетками, чи ще щось?
Ясна річ, Валерія вперше за ранок посміхнулася. У нас закінчився цукор, вермішель, молоко
Добре, я зрозумів, поспіхом закивав Михайло, поки список Валерії не сягнув немислимих розмірів.
і сосиски.
І морозиво! ляпнув Назар.
І ременя, сказала Валерія. Шнель! вона виштовхала з кімнати Левшиця-старшого. Я хочу, щоб він швидше прийняв аспірин. А сама піду на кухню готувати сніданок і чай з малиною для Назара.
Повертаючись додому з пакетом із продуктами в руці і двома коробками шипучого аспірину в кишені, Михайло Левшиць міркував над нічним страхіттям сина.
Адже був ще його вчорашній візит до дитячої за стільцем, коли йому здалося У кімнаті Назара в нього виникло те моторошне відчуття, яке він списав на зміну обстановки, послявідпускний синдром та інші причини. А ще той дивний випадок шість днів тому, одразу після переїзду, коли хлопець буквально кулею вилетів у коридор, страшенно чимось наляканий.
Зараз ці спогади породили в ньому навіть не тривогу, а якесь до безглуздості глибинне тремтіння. Начебто Щось подібне відчуває людина, яка вперше йде погадати на своє майбутнє до ворожки, але не вірить у всі ці вигадки. Саме це найдивніше й бентежило.
Але кімната Назара справді раптом перестала йому подобатися.
Можливо, річ у радіації? Бо ж хай йому грець! у країні, де після вибуху атомної електростанції різним заповзятливим недоумкам дозволяється розтягувати запчастини з вантажівок, що зробили рейс в один бік із командою смертників до палаючого Чорнобиля, таке було ще й як можливо!
Йому надто добре запамятався один телерепортаж про десятилітнього хлопчика, який два місяці просто згасав без будь-яких причин і, зрештою, перебуваючи за тисячі кілометрів від місця катастрофи, помер від променевої хвороби! Тому що при виготовленні бетонного блоку стіни, біля якої стояло його ліжко, серед арматури застрягла одна з таких от залізяк
Левшиць навіть збився з кроку.
Родина тієї дитини теж щойно переїхала на нове місце. А Назар так раптово занедужав І ще з самого початку йому здалося ні, він був абсолютно переконаний, що дитяча містилася в тій кімнаті й раніше, хоча колишні мешканці дітей начебто не мали і, якщо судити з паперів, були єдиними господарями квартири з часу побудови.
Спокійно! відразу вгомонив себе Михайло. По-перше, їхній теперішній будинок був споруджений на початку сімдесятих, коли у світі було набагато більше гарного і значно менше лайна. Хвороба Назара? Це більше нагадувало звичайнісіньку застуду чи грип, або, як думала Валерія, ангіну, ніж променеву хворобу, отруєння радіонуклідами чи ще щось жахливе. А щодо колишніх господарів квартири, то вони запросто могли відправити дітей до когось із родичів на канікули, і взагалі це не його справа.
Однак одразу виникла інша версія підвищена токсичність. Що, якщо під час останнього ремонту в кімнаті використовувалися шкідливі для життя матеріали? Наприклад, якась фарба, що містить речовини, здатні викликати розлад психіки
Але як тоді бути з Валерією? Якби в неї виникли подібні підозри, вона обовязково з ним поділилася б, ось у чому річ. Чи, може, ці токсини якось інакше впливають на жіночий організм вони з Назаром це відчувають, а вона ні? Вчора він спробував підняти з нею тему синової кімнати Мабуть, виглядав останнім ідіотом.
Левшиць раптом усвідомив, що стоїть перед скляним кіоском і з інтересом розглядає виставлені на вітрині пачки цигарок.
Жахливо хотілося закурити.
Він кинув курити шість років тому за настирної вимоги і самовідданої підтримки Валерії, яка за все життя не викурила жодної цигарки, але, здавалося, кидала курити тоді разом із ним. А тепер він стояв перед барвистими рядами зілля, відчуваючи такий потяг, немов викинув останню цигарку шість годин тому.
Поки він вагався, чи варто починати все спочатку, поперед нього протиснувся тип незрозумілого віку в заношеному до дірок спортивному костюмі, від якого навіть зі спини смертельно тхнуло махровим перегаром, сечею і чимось, схожим на тухлу рибу. «Володар пробок» так називав про себе Левшиць алкоголіків, які не здатні контролювати процес. Той сперся гострим плечем на кіоск і пробував устромити голову у віконце.