Пріапізм, або затяжна ерекція, стан тривалої й болісної ерекції без жодної сексуальної стимуляції. Це потенційно серйозний стан. Якщо ерекція затягнеться довше, ніж на чотири години, може настати затяжна втрата еректильної здатності, а у результаті хронічна імпотенція. Пріапізм може також призвести до утворення рубців, які змінюють зовнішній вигляд та функціонування пеніса.
Найстаріший опис цього стану знаходимо в одному з перших медичних творів у знаменитому папірусі Еберса, створеному близько 1550 року до Р. Х. Там написано про симптоми та лікування довготривалої ерекції, з якою в ті часи боролися за допомогою льону, чорної блекоти і кавуна.
І хоча прадавнім єгиптянам було знайоме це явище, власної назви воно не мало, аж поки на арену не вийшли давні греки. 300 року до Р. Х. учений Деметрій Апамейський описав цей стан і дав йому дві назви на основі грецької міфології пріапізм та сатиріазис. Перший термін походить від бога плодовитості Пріапа, відомого своїми сексуальними апетитами, який був імпотентом. Назва «сатиріазис» походить від раніше згадуваних сатирів. До наших днів збереглася лише перша назва пріапізм.
Існує три категорії цього стану: ішемічний, неішемічний і пріапізм, що рецидивує. Ішемічний пріапізм виникає через нестачу кисню, коли кисень не надходить до тканин тіла крізь кров у достатній кількості, як при інфарктах серця, мозку і гангренах. При ішемічному пріапізмі кров не відпливає назад від пеніса, як зазвичай. У результаті вона назбирується, тоді в пенісі піднімається тиск. За якийсь час тиск настільки зростає, що нова кров припиняє надходити, у тканині починає бракувати кисню. Це найпоширеніший вид пріапізму, а також найнебезпечніший. Причини часто не відомі, однак факторами ризику є зловживання алкоголем та наркотиками.
За неішемічного пріапізму кровотік крізь пеніс вільний, але настільки, що підтримується постійна ерекція. Посилення циркуляції часто виникає крізь псевдосполучення між губчастими тілами і великими кровоносними артеріями пеніса. Цей стан зазвичай не спричинює сильних болів і здебільшого минає сам. Оскільки до пеніса весь час надходить свіжа, збагачена киснем кров, загрози гангрени немає. Цей тип пріапізму трапляється рідко, і він спостерігається зазвичай при травмах пеніса або зони між мошонкою і відхідником. З-поміж іншого цей стан був описаний після ДТП на велосипеді, коли пацієнт із силою впав на раму.
Пріапізм, що рецидивує, є підвидом ішемічного. Він трапляється вкрай рідко і виникає насамперед у чоловіків, які страждають на хворобу крові, що має хитромудру назву «серповидноклітинна анемія».
Незалежно від типу пріапізм рідкісна хвороба, проте якщо вона виникає це невідкладний медичний стан, який вимагає лікування. Спершу можна спробувати охолодити пеніс мішечками з льодом або холодним душем. Досвід показує, що допомагає фізична активність, наприклад легкий біг. Якщо це не спрацює, слід звертатися до лікарів, оскільки вірогідність серйозних ускладнень з часом зростає.
Загалом не слід чекати довше години, перш ніж їхати до лікаря. Для припинення такої впертої ерекції спершу намагаються звузити кровоносні судини, які постачають кров до пеніса. Це робиться введенням речовини під назвою ефедрин просто в пеніс. Іноді ерекція «не здається» навіть після цього. Тоді намагаються зменшити тиск через кровопускання з пеніса за допомогою великих шприців, які вводять крізь головку. Якщо ж і це не дає бажаного результату, вдаються до серйознішої хірургії. Хірург мусить прорізати собі шлях до більших кровоносних артерій і вивести кров, перш ніж вона потрапить до пеніса. Якщо доводиться зайти так далеко, ерективна здатність, як правило, зникає назавжди. Добре хоч, що потреба в такій радикальній хірургії виникає рідко.
У Стародавньому Єгипті мастурбацію сприймали як божественну місію. Давні єгиптяни щиро вірили, що бог Атум створив світ за допомогою сперми, яку отримав онануючи. Це дало початок одному із завдань фараонів: здійснювати щорічне «ручне полювання в Нілі» для забезпечення добрих урожаїв.
Така практика була природною, якщо не обовязковою, і в Давній Греції. Зображення чоловіків, які мастурбують, прикрашають численні вази і настінні малюнки цього періоду. Грецький філософ Діоген нібито навіть задовольняв себе перед широкою публікою, щоб проілюструвати, наскільки свободолюбною і цінною є ця здатність.
У Стародавньому Єгипті мастурбацію сприймали як божественну місію. Давні єгиптяни щиро вірили, що бог Атум створив світ за допомогою сперми, яку отримав онануючи. Це дало початок одному із завдань фараонів: здійснювати щорічне «ручне полювання в Нілі» для забезпечення добрих урожаїв.
Така практика була природною, якщо не обовязковою, і в Давній Греції. Зображення чоловіків, які мастурбують, прикрашають численні вази і настінні малюнки цього періоду. Грецький філософ Діоген нібито навіть задовольняв себе перед широкою публікою, щоб проілюструвати, наскільки свободолюбною і цінною є ця здатність.
З часом, коли давні боги поступилися місцем іншим релігійним течіям, змінилися й погляди на онанізм і сексуальність. У християнських традиціях та юдействі вони часто ґрунтувалися на віршах зі Старого Завіту, не в останню чергу з першої книги Мойсея, а саме на тій історії, коли Бог наказав Онанові одружитися із жінкою свого померлого брата і запліднити її. Онан був не дуже задоволений цією угодою, але врешті погодився зробити спробу. Однак в останній момент він передумав, і його сперма впала на землю. Виявивши це, Бог убив Онана і дав початок крилатому вислову «Ти не марнуватимеш своє насіння на землю». І це при тому, що Онан навіть не онанував, лише, так би мовити, «вистрибнув з машини на повороті». А втім, це породило релігійну догму: кожна клітинка сперми є священною.
Негативне ставлення до мастурбації збереглося до наших днів, і побічним продуктом цього є корнфлейкс Келлога. Американський лікар Джон Харві Келлог ненавидів не лише онанізм, а й усі види сексуальної активності. Як результат, він ніколи не виконував свого подружнього обовязку. На його думку, мастурбація призводила до коливань настрою, закостеніння суглобів, прищів, епілепсії та захоплення гострою їжею. За Келлогом, цьому збоченню можна запобігти за допомогою корисної та поживної їжі. Тому разом зі своїм братом він створив те, що нині відомо нам як Kelloggs корнфлейкс (кукурудзяні пластівці компанії Kelloggs). Радітимемо, що успіху досягнув саме цей продукт Келлога, а не його пропозиція накладати юнакам шви срібною ниткою на крайню плоть для запобігання ерекції.
Розділ 6. Надія для повислого шнура
Імпотенція це хвороба, причина якої сучасна цивілізація.
Вільгельм ШтекельЧоловічі проблеми з ерекцією заангажували чимало більших і менших мислителів, а пропозиції щодо причин цього стану та способів його лікування так само вигадливі, як і численні. Вищенаведену цитату взято зі статті про проблеми потенції в чоловіків, опублікованої 1927 року. Її автор Вільгельм Штекель був одним зі студентів Фройда. Як і у випадку з його учителем, багато з його теорій не витримали випробування часом.
Сама назва «імпотенція» походить від латинського impotencia й означає «брак сили». Її уперше використав англійський поет Томас Хокклев у вірші «De Regimine Principum» («Про правління державців») 1492 року. У ньому він описує імпотенцію як брак сили втілювати свої амбіції. Лише через 200 років, 1662-го, у творі «The Church History of Britain» («Церковна історія Британії») англійський історик і проповідник Томас Фуллер описав брак сексуальної сили. Пізніше термін «імпотенція» почали вважати надто розпливчастим, і сьогодні цей стан описується складнішою назвою «еректильна дисфункція», який часто скорочують до ЕД. Еректильну дисфункцію визначають як тривалу неспроможність досягти ерекції, необхідної для здійснення задовільної сексуальної діяльності, чи зберегти її.
Вірогідно, що перше писемне джерело, у якому згадується імпотенція, індійська Samhita Sushruta («Самхіта Сушрута»), якій близько 3000 років і яка є одним із найстаріших писемних творів медичної тематики, що дійшов до наших днів із давнини. Тут імпотенції відведено відносно багато місця, перелічується низка можливих причин її виникнення, зокрема вроджені стани, добровільна імпотенція, а також різні травми та хвороби. Автори розяснюють також можливі психічні причини цього порушення. Можна сказати, що «Самхіта Сушрута» переповнена ідеями, які випередили свій час. Нинішні знання мають зовсім невеликі розбіжності з тими, які знаходимо в цьому творі. У ньому лідирує теорія про те, що коли займатися сексом з особливо відразливими жінками, це може призвести до імпотенції. Такий досвід може спричинити гіркі спогади, що змусять пеніс скорочуватися, тому він відмовлятиметься брати участь у статевих актах у майбутньому. Окрім того, тут подане визначення відразливої жінки як такої, якій «не вдалося достатньою мірою заохотити свого партнера». Це не вперше і не востаннє жінку звинуватили в нездатності чоловіка до ерекції.
У китайській традиційній медицині фігурували зовсім інші пояснення імпотенції. Тут у центрі стояли Інь і Ян. Проблеми з ерекцією пояснювали дисбалансом між цими двома різними силами, які керували потенцією зокрема і життям загалом. Інь жіноча складова, що відповідала, зокрема, за розслаблений стан пеніса. Ян уважали чоловічим, сильним, а отже, невідємним для досягнення ерекції началом. Для оптимального функціонування пеніса необхідний баланс між цими двома силами. Якщо в організмі замало Інь, ерекції можна досягти, однак є ризик поганої якості сперми. Результат браку Ян імпотенція або передчасний вихід сперми. Варіації на теми цих теорій досі займають центральне місце в китайській медицині. В авторитетних медичних часописах можна знайти статті, де цілком наукові явища пояснюють з позицій такого балансу.
У грецькій міфології знаходимо пояснення імпотенції, яким міг би пишатися сам Зиґмунд Фройд. Давні греки, схоже, не сумнівалися, що травми дитинства можуть створювати проблеми з потенцією в дорослому житті. Історія юного принца Іфікла розповідає, що коли він був дитям, його батько цар Філак якось підійшов до нього зі скривавленим ножем. Іфікл перелякався, подумавши, що батько хоче його каструвати. Він проніс цей спогад через усе своє життя, тож ставши дорослим, не міг досягти ерекції. Утім зрештою його вилікували в досить оригінальний спосіб: відскрібши іржу зі старого ножа, яку потім змішали в чаші з вином і запропонували принцу-імпотентові.
Перескочимо на кілька сотень років уперед, до середньовіччя. І тут знову в усьому звинуватили жінок. Це були часи великих соціальних контрастів. Панували велика бідність і сильна церква, що мала значний вплив на життя людей. Соціальні протиріччя і потреба знайти цапа-відбувайла спричинили так звані відьомські процеси. Усе від поганих урожаїв до телят із пятьма ногами пояснювалося підступами жінок-чародійок, які були спільницями диявола. Не дивно, що коли в чоловіків «не стояло», вони стверджували, що це справа рук відьми, пояснення, яке охоче підтримувала церква. У книзі «Malleus Maleficarum», або «Молот Відьом», описано, як чоловік має вчинити з відьмою, яка накликала на нього імпотенцію. Спершу треба спробувати переконати відьму відкликати чари. Якщо ж вона буде впиратися, варто вдатися до насилля.