Ну, от, сумно промовив Кирил-гаврил, намагаючись обтріпати забруднену бортом куртку.
Я тепер такой, как і ви
Так це ж, Кириле Гавриловичу, просто чудово! знову знайшовся Артеменко, так і має бути! Ми ж одна сім'я!
Ну, хорошо, родственнічкі хрєнови, тагда ждитє!
КАМАЗ, розвернувшись, знову поїхав до гаража. На диво, чекати довго нам не довелось. Десь, хвилин за 1520 наш КАМАЗ під наші радісні вигуки викотився с воріт гаражу і, хвацько розвернувшись, помчав до нас.
Але що це? За КАМАЗом тягнувся довгий шлейф, швидко танучого в повітрі білого диму
Горить, чи що?
Якби горів, то дим чорний був би, а це, наче пилюка, або пара
Пилюка не тане, а розсіюється
А пара звідки?
Здогад, що одночасна сяйнув в багатьох головах був настільки безглуздим, що ніхто на наважився його озвучити. Тільки Артеменко, обвівши нас стурбовано-запитливим поглядом, якось невпевнено проказав:
Невже Кирил-гаврил додумався І замовк, наче злякався своїх слів.
КАМАЗ, між тим, під'їхав і зупинився. Біла хмара миттєво огорнула його, осідаючи химерним мереживом на фанері будки та металі машини
Таки додумався! розпачливим зойком вирвалось у Артеменка.
А йо!.. йо!.. йо!.. похитуючи головами, відповіла наша команда
Кирил-гаврил виконав «волю народу», наказавши помити машину гарячою водою
Машина стала не менш брудною, але ще й слизькою від ожеледі Що було робити? Ми й справді, не «кисейні баришні», та й «фраки» наші далеко не першої свіжості Бурмочучи під ніс триповерхові словосполучення «великої подяки» мудрому і турботливому керівнику, ліземо в будку. Розміщуємося на обмерзлих лавах, акуратно складаємо рюкзаки та бури і, нарешті, рушаємо.
Кілька хвилин, поки їхали містом, ми невдоволено лаючись, совались, як кісточки рахівниці, від борту до борту вздовж своїх крижаних сідал, але справжній «цирк на дроті» розпочався відразу за містом, коли почалося, звичне для Монголії бездоріжжя, а весь «сеанс» тривав близько двох годин
Всупереч нашим зусиллям, дошки-лавки повилітали зі своїх гнізд, і ми, після багатьох намагань повернути їх на місце, кинули цю безнадійну справу. Люди, рюкзаки, льодобури, лавки злиплись в єдиний ком, що з гарчанням і матюками сіпався від борту до борту, нездатний протидіяти силі земного тяжіння та Коріолісовому прискоренню Здавалось, наша поїздка триватиме вічність, але, слава Богу, все має як початок, так в кінець, скінчилась і та наша «вічність».
Ну, приїхали нарешті, десантуємось! І ми, як спілі груші з дерева, посипались з відкинутого заднього борта КАМАЗа. Ті, хто вистрибнули першими, зустрічали дружним реготом нових прибульців, дивлячись на їх невимовно перемазані різнокольоровою грязюкою обличчя та одяг.
На себе подивіться, а потім смійтесь, бурмотів черговий «десантник», та за мить і він приєднувався до гурту регочучи та тицяючи пальцями в тих, хто стрибав слідом.
Я, чомусь, очікував побачити на березі Селенги якийсь барак, або, хоч вагончик, з буржуйкою звісно, подібний до тих, в яких квартирували наші бригади на будівництві. Але дарма я роздивлявся в усі боки жодного натяку не будь-яке укриття від крижаного нічного холоду. Може в будці КАМАЗу ночуватимемо? Все ж, хоч якийсь захист від вітру
Червоне сонце поволі наближалось до хвилястої від далеких сопок лінії небокраю. Відчутно холоднішало.
Мабуть вночі і за -40 °C перевалить, спрогнозував Артеменко, витягаючи з загальної купи скинутих речей свій рюкзак.
Будка КАМАЗу спорожніла. Останнім поважно покинув теплу кабіну і Кирил-гаврил з ординарцем. Подивився на нас, напевне хотів теж посміятись, але згадавши про свій власний вигляд, пригасив посмішку і, тицьнувши пальцем в наш натовп, проказав:
Ти і ти зі мною! повертаючись йти до Селенги.
Дякую, Кириле Гавриловичу! зненацька радісно закричав Артеменко, хоч «вказующий перст» Кирил-гаврила зовсім на нього і не вказував, це велика честь для мене, що ви, нарешті, мене вибрали!!!
Кирил-гаврил, зупинився, озирнувся і, здивовано глянувши на Артеменка, мовив, знизавши плечима:
А я вовсе тебя і нє вибірал! С чего ти взял?
Так я ж і кажу, Кириле Гавриловичу дякую, що ви мене НЕ вибрали!!! під загальний регіт відповів Артеменко.
Вот, баламут! махнув рукою Кирил-гаврил і рушив далі у супроводі трьох «ординарців» на «своє» улюблене місце біля невисокої кам'янистої заводі під скелею.
Ззаду заторохтів двигун. КАМАЗ неквапливо розвернувся і за хвилину зник в кущах верболозу
Куди це він? ошелешено спитав я у Артеменка.
Як «куди» в Ерденет, звісно, завтра ввечері, як оце зараз, по нас приїде
А ми ж як? Де ночувати будемо?
Ночувати? Ти чого сюди приїхав? Рибу ловити чи ночувати?
Та яка ж риболовля вночі, та ще й при -40 °C?
Так, от, саме вночі головна риболовля. А вдень так, дитячі іграшки. Чебачка-харіуса по відерцю насмикаємо, а вночі налим! А, якщо дуже пощастить, то й тайменя. Тоді й додому, в Союз, не соромно буде повертатись!
А до чого тут «додому».
А тобі що, в «курятнику» нічого не пояснили?
Тут я маю зробити невеличкий відступ-пояснення.
Прибув я Ерденет для проведення налагоджувальних робіт по автоматизації, але московські клерки щось наплутали і завод, де я мав налагоджувати системи автоматичного керування постав переді мною у вигляді свай з перекриттям на чотирьох поверхах. Стінні панелі тільки почали навішувати Отже було нам запропоновано на вибір: або вештатись без діла по навколишнім сопкам в очікуванні фронту робіт, або влитися в монтажні бригади в ролі монтажників. Я, не роздумуючи «влився». Все одно, потім довелось би перевіряти та перероблювати монтаж, то краще вже зразу, в процесі монтажу, частину налагоджувальної роботи виконати.
Приходжу вранці в вагончик, де забрались на «п'ятихвилинку» всі три бригади. Представляюсь, знайомлюсь з бригадирами:
Орлов
Воронов
Воробйов
Здивований таким дивним орнітологічним збігом прізвищ, не знаходжу нічого розумнішого, ніж ляпнути:
Орлов
Воронов
Воробйов
Здивований таким дивним орнітологічним збігом прізвищ, не знаходжу нічого розумнішого, ніж ляпнути:
Оце в КУРЯТНИК попав
Колеги мої майбутні мали добре почуття гумору і не тільки не побили мене, але посміявшись, навіть, не образились
Так, чи то з моєї легкої руки, чи то з дурної голови до електромонтажних бригад приліпилась узагальнююча я назва «КУРЯТНИК» Артеменко, почувши цю новину, запропонував нашому електротовариству свої послуги намалювати герб на фронтоні вагончика три квочки на яйцях Це вже було занадто і йому не дозволили
Женя! покликав Артеменко мого бригадира Орлова. Ти чому не розповів своєму підлеглому про ті три умови, за яких можна вважати, що закордонзавдання успішно виконано і можна додому повертатись?
Рано йому ще все знати! От, нехай спочатку першого тайменя зловить, тоді і про інші умови довідається посміхаючись, відповів Женя.
Ну, от мені ще, знайшлись макаренки-сухомлинські! покрутив головою Артеменко, які ви нудні з вашою педагогікою! Пішли рибалити, бо сонечко, он, сідає! Сонце, й справді, вже поволі занурювалось в завмерлі хвилі далеких сопок, фарбуючи густим багряним кольором і сніг, і кригу, і без того червоні, обличчя друзів.
На мороз! знову констатував Артеменко.
Та, тут взимку, яке завгодно сонце на мороз, не погодився я.
А червоне сонце на лютий мороз. Підтримав Артеменка Орлов.
Вранці милувався я дивовижною красою дерев порослих обабіч невеличкого струмка єдиної «водної артерії» в околицях нашого містечка. Мороз, опушуючи кожну непоказну гіллячку крижаними веселковими діамантами, перетворював їх на коштовні вироби мистецтва, дбайливо вкладаючи їх в оксамит блакитно-смарагдового неба.
А зараз, в прощальному промінні зникаючого сонця, по-дівочому чиста, ранково-денна паморозь почала зловісно виблискувати краплинами крові
Дивне поєднання теплого червоного кольору з крижаним холодом збивало з пантелику, якось не вірилось що червоне може бути таким холодним
Лід Селенги виблискував кривавими сполохами, між якими, наче по розпеченій вулканічній лаві, поступово віддаляючись, йшла кирил-гаврилівська четвірка.
Ну, чого чекаємо? запитав Артеменко. Як вчив нас наш мудрий вождь і вчитель Кирил-гаврил: «риба не дівка, чекати не буде!» І ткнувши, по-кирил-гаврилівськи, пальцем в мене, Орлова і «звєньєвого» Мишка Бурлакова, наказав:
Ти, ти і ти! і заклично змахнув рукою. За мною!
Отак народжуються тирани-диктатори! пробурмотів Мишко і ми ланцюжком рушили на лід. Глянувши під ноги я з жахом побачив крізь кришталево прозорий лід, як швидка течія тріпоче донну траву
Мабуть з-за швидкої течії, незважаючи на лютий мороз, тут багато промоїн. Недовго і під лід шубовснути, а течія миттю «додому», без віз і митного огляду, в Байкал доставить Потрібна мені така риболовля? подумав я, краще якось підстрахуватись! і повернув до берега.
Берег Селенги, наче той лісосклад, був окреслений мало не метровим валом принесених весняно-осінніми повенями чагарників та цілих стовбурів дерев. Вибравши дебелу чотириметрову жердину і поклавши її на плечі, я вже сміливо пішов навздогін нашій групі..
Хлопці, обережно ступаючи по слизькому, йшли за Артеменком. Мишко, озирнувшись, побачив мене з додатковим вантажем і замахав руками:
Та кинь ти свою дровиняку! Тут кругом палива досхочу, а ти ще з собою тягнеш!
Та я ж не для багаття, відповів я, он, лід який тонесенький, весь в промоїнах, навіть камінці і травку добре видно Мишко розреготався, аж за парою обличчя зникло.
Тонесенький??? Ой, не можу! Хлопці, ви чули? Та під тобою ж метр, як не більше, льоду! Тут найважчий танк вільно проїде!
Десь, може, й метр, пробелькотав я, а от, в промоїнах
Яких ще промоїнах? То вода тут така «первозданна»! Чистіша за гірський кришталь! Кинь, кажу, свою дровиняку! Будеш бити лунку сам впевнишся.
От впевнюсь, тоді і кину з недовірою відповів я. Дуже, якось, під льодом до Байкалу плисти не хочеться
Та, хай несе, підтримав мене Орлов, потім буде що згадати, з чого посміятися
Пройшовши кілька сотень метрів туди, де Селенга круто вигиналась, трохи сповільнюючи свій біг, Артеменко зупинився і сказав:
Минулого разу ми тут славно порибалили, сподіваюсь, не все виловили, щось мало залишитися. Крутіть, хлопці, лунки, а потім, он там, на пісочку табір з вогнищем влаштуємо. Ми розбрелись поперек русла, я витяг з чохла свою, зроблену з автомобільної ресори плішню і заходився «впевнюватись» в танкобезпечній товщині криги.
В Києві мені не раз доводилось брати участь в зимовій риболовлі і я вважав себе більш-менш досвідченим рибалкою, але тут все було інакше. Мій Київський досвід тут явно не годився. На Дніпрі, перед тим, як пробити 15 сантиметрову товщу льоду доводилось кілька раз вигрібати ківшиком льодяну крупу з лунки. Тут же навпаки, 40° мороз вніс суттєві корективи не лише в товщину криги, але і в її якість; від кожного удару крижані уламки, наче скло, вилітали з лунки на значну відстань і лунка довго була вільна від крижаного крошева, хоч глибина її сягала вже більш, як півметра