Треба вийти назовні, щоб поговорити про це.
Як же ми звідси вийдемо? похитав головою стів.
Ті квадратні коридори ведуть у нікуди.
девід замість відповіді просто пройшов крізь стіну. стів пішов за ним і опинився сам у своїй кімнаті.
Де ти, девіде?
Тут, відповів голос у його думках.
Так що то за місце?
Це просто місце
Але яке саме місце?
Мені ж лише вісім. Скоро буде девять, зітхнув девід. Але ти знаєш більше, ніж кажеш.
Я створив це місце.
стів миттю обернувся навколо себе, наче хотів куточком ока побачити девіда.
А нащо ж ти його створив? І коли?
Коли нас відправили в цю погану клініку.
Навіщо? Чому ейпріл, волтер та інші сплять у трунах? Вони покинули надію. Вони не хочуть тут бути, не хочуть боротися.
Вони можуть звідти вийти?
Вони можуть вийти і повернутися, пояснив девід. Але якщо УСІ здадуться, якщо останній ступить у свою труну за власним бажанням і ніхто його не примушуватиме тоді це кінець.
Як це кінець?
Я сам не знаю
Тоді звідки знаєш, що це кінець?
Я це відчуваю. Просто знаю.
Мабуть, у мене галюцинації, потрусив головою стів. Не вірю я в це лайно з багатьма особистостями.
девід зітхнув.
Як же ти створив ту кімнату?
Вона сама зявилася, коли я перестав боятися.
Тіло стіва почало охоплювати крижане заціпеніння: серце, горло, мозок.
То що ж воно таке?
Я називаю її «кімнатою смерті».
І слова обвалилися на нього молотом, що трощить крижану фігуру.
Скептик стів зник назавжди.
(3)
Кілька сонячних променів пробивалося крізь сітку та ґрати на вікні ізолятора. Усі суглоби заніміли й пульсували болем. Добре, що хоч томмі примудрився зачинити вікно і стало не так холодно. Рипнули двері хтось штовхнув у кімнату тацю з мискою вівсяної каші. Якийсь час він просто тупо дивився на їжу, а потім почав закидати її до рота пластиковою ложкою. Ложка скоро зламалася, і він продовжив їсти руками. Усередині стало трохи тепліше голод почав відступати. Він був живий. Хоча й сам не знав як.
Він похапцем скочив і підійшов до брудного жерстяного дзеркала на стіні. Звідти на нього подивився той, кого він і не сподівався побачити у цій богом забутій дірі.
Він сам.
Учитель прийшов спинити смерть.
Перш ніж із кимось спілкуватися, треба зібрати докупи думки й спогади. Цього разу все вкрай ускладнилося. Його двадцять три цапи-відбувайла тепер не могли йому допомогти. Почалося злиття, наче від дози сульфату метамфетаміну. Він почав згадувати події, наче сам їх прожив. Ні, він не піде в ту кімнату смерті, що створив девід. Ні, він зможе боротися. Він боротиметься не лише за себе, а й інших пацієнтів. Треба знищити цей заклад.
Поспішати не треба. Повільно. Крок за кроком. Він згадав, як нещодавно намагався злити всі особистості докупи і як потім удар струмом усе зруйнував.
Господи, аби тільки знов опинитись у Афінському центрі в доктора Кола! Там у нього була надія на краще майбутнє. Там йому показали, що він може вести ліпше життя, якщо лишиться злитим. Там його оточували хороші люди. А тут тут усе навпаки.
Доктор Кол тільки-но почав ламати барєр між хорошим і поганим, учити його того, що існують покидьки, яких треба стерегтися. «Не будь таким наївним, Біллі! казав доктор Кол. На кожну хорошу людину в житті трапляється козел, який намагатиметься нею скористатися. Не забувай про це. Але й не забувай про хороших людей. Ти великодушний, тож за тобою завжди полюватимуть акули». «То що ж мені робити?» запитував Біллі. «Виживи. Тоді ти зможеш злитися й стати вільним».
Не можна дозволити цьому місцю зламати себе. Їм не вдасться поховати його серед зомбі девятого відділення. Він буде боротися чи сам, злитий, чи то у вигляді двадцяти трьох загублених душ, що шукають Учителя.
Спогади повертаються. Думки цвяхами пронизують його мозок. Кілька днів багато довгих днів він не промовляв ні слова. Ані він сам, ані будь-яка інша його частина. Наглядачі можуть контролювати його тіло але він може сховати свою свідомість.
Коли його нарешті випустили з ізолятора, він вирішив поводитись, як і решта позбавлених розуму пацієнтів у цьому відділенні. Нехай наглядачі думають, що зламали його. Нехай переконаються, що перетворили його на одного із зомбі, що вештаються цими коридорами. Санітари вже почали ставитися до нього, як до зомбі, значить, вони вже познайомилися з марком, його власним зомбі з родини. Треба так і продовжувати тоді адміністрація послабить охорону й не буде так йому допікати.
Коли його нарешті випустили з ізолятора, він вирішив поводитись, як і решта позбавлених розуму пацієнтів у цьому відділенні. Нехай наглядачі думають, що зламали його. Нехай переконаються, що перетворили його на одного із зомбі, що вештаються цими коридорами. Санітари вже почали ставитися до нього, як до зомбі, значить, вони вже познайомилися з марком, його власним зомбі з родини. Треба так і продовжувати тоді адміністрація послабить охорону й не буде так йому допікати.
Учитель всівся на стілець у кімнаті курців, вмостив свої яєчка так, щоб можна було сидіти нескінченно довго, та витріщився на стіну навпроти. Треба лишатися абсолютно беземоційним і не промовляти жодного слова. Якщо сидіти з достатньо порожнім виразом обличчя, наглядачі вважатимуть його тупим овочем. Виявилося, що вдавати марка доволі важко особливо оцю його відвислу щелепу, з якої капає слина, та пригальмовану відстороненість. Судячи з розмов наглядачів, йому вдалося: вони вважали, що купа ліків уже перетворила його на глухонімого жителя їхньої Небувалії[11].
Мозок працював. Поволі збирав інформацію крізь наркотичний туман: слухав, спостерігав, запамятовував. Імен наглядачів він не знав (а запитувати було ризиковано), тож треба було дати їм порядкові номери й навчитися якось їх відрізняти.
Коли закінчився період госпіталізації і його повернули назад у кімнату, він уже встиг їх усіх запамятати:
1: ЗББ: здоровий, бридкий, білявий. Жує тютюн та грає у софтбол. Полюбляє «Штро»[12]. Сказав, що новим начальником відділу інтенсивної терапії призначено Келлі його головного ворога. А ще ЗББ сказав, що спить з телефоністкою.
2: ТКР: тупий, кремезний, рудий. Руде волосся. На зріст близько 5,5 фута[13]. Сидить з дурним виглядом, інші наглядачі ним поганяють. Єдине, що вдалося від нього дізнатися, це його рекорд у грі в боулінг та імя третього наглядача Джек.
3: ОВД: одновухий Джек. На лівій руці велике татуювання змії, що звивається навколо кінцівки. Одного вуха бракує. Від нього вдалося дізнатися, що двічі на тиждень поверхом нижче проходять збори працівників, що всім тут командує доктор Лінднер, і що місіс Ґрандінґ старша медсестра. А ще що всі члени команди готові перерізати одне одному горлянки. Цікава й корисна інформація
4: ЖК: жирний кабан. Носить окуляри з логотипом «Кока-Коли». Сидить за круглим столом і постійно їсть якийсь фаст-фуд. Говорить про новий федеральний закон, який стосується цієї клініки. Його нібито мають от-от вивісити в усіх відділеннях. Але всі, хто працює у клініці, вважають це жартом: «Та що вони зможуть довести?
Може, Міллігана запитають, га?» «Наркотики та Барбекю зробили своє діло, відповідає на це ОВД. Усі знають, що його тепер уже нічого не хвилює». О, як же вони помиляються
Учитель відчував, як його емоції змішуються одна з одною, і це лякало. Йому було шкода Річарда, але ще більше гнівила несправедливість, яка змусила хлопця повіситися. Крім того, обурювали спогади про те, як били денні та знущалися над томмі у «Барбекю».
У його уяві Лінднер став на місце жахливого вітчима Біллі, Чалмера Міллігана.
Той факт, що адміністрація і працівники клініки вважали Біллі абсолютно підконтрольним їм зомбі, приносив Учителю дивне задоволення. Тепер вони поводитимуться недбало й припускатимуться помилок. А він потай спостерігатиме і провадитиме свої маніпулятивні плани. Насамперед існування цих думок доводить, що він ще не здався. Він зможе вибратися з цієї ями. Десь глибоко в кожній з його особистостей ще живе воля до життя, і тепер усі разом вони дають силу одному цілому.
Ні, це не кінець. Ще буде майбутнє таке майбутнє, яким він його зробить.
У його памяті закарбувалася дата: 14 квітня 1980 року, дата наступного призначеного слухання. Якщо на цьому слуханні вони не зможуть довести, що він становить небезпеку для себе чи людей навколо, їм згідно із законом доведеться відправити його у заклад з меншим ступенем обмеження свободи відповідно до його діагнозу або ж звільнити. Але він знав, що деякі люди зроблять що завгодно, аби цьому завадити. Саме для цього його кинули в найглибшу діру серед дір щоб зламати будь-яку волю до життя, що могла в нього лишитися.
На них чекає сюрприз.
Але треба бути обачним. Якщо він хоче зненацька завдати удар по всій цій системі, він має приглушити гнів і жагу помсти.
Він має мислити логічно. Треба розібратися не лише з наглядачами, а й з адміністрацією та політиками, що використали його як пішака. Він політичний вязень і він має стати найбільшою колючкою для Департаменту психічного здоровя штату Огайо.
Отруйною колючкою.
Розділ 10
Шпигун серед них
(1)
У Лімі наглядачі рідко переймалися дотриманням прав пацієнтів, але розслідування таких випадків майже ніколи не закінчувалися покараннями винних. 28 лютого 1980 року, майже за два місяці після того, як суд виправдав наглядачів, які побили й відшмагали батогом Міллігана, губернатор Джеймс Род наказав поліції Огайо провести розслідування щодо «звинувачень працівників Державної клініки Ліми у знущаннях над пацієнтами та незаконному продажі препаратів і зброї».
Кількома днями по тому у «Колумбус Диспетч» вийшла стаття:
«Представник [телевізійного] каналу повідомив, що за час чотиримісячного розслідування зясувалося таке: у Лімі на постійній основі поширюють марихуану; щонайменше один раз пацієнтові вдалося незаконним шляхом отримати ніж на це ніяк не відреагувала охорона. Крім того, було виявлено численні випадки сексуального насилля».
Адміністрацію клініки занепокоїв витік інформації, тож вони заборонили будь-які контакти пацієнтів із зовнішнім світом. Окремо було віддано наказ тримати Міллігана під цілодобовим спостереженням та здійснити будь-які заходи, щоб завадити йому говорити з журналістами.
Двадцять дві години з двадцяти чотирьох Учитель сидів сам у своїй камері в девятому відділенні. Без жодної розумової активності його мозок почав чахнути. Він спробував відтискатися, але після чотирьох разів упав на підлогу з тремтячими руками. Важко дихаючи, він почав розглядати брудні тріщини в бетонній підлозі. Потім помітив таргана, який мячиком відскакував від стіни, шукаючи собі схованку.
Нарешті він трохи віддихався і встав, але надто швидко в очах потемніло. А от розум навпаки прояснів. На мить зявилося відчуття, ніби він знов розпадеться на двадцять три особистості. Він згадав, як доктор Кол учив його контролювати розпад і злиття за допомогою спеціальної техніки, і йому вдалося втримати цілісність. Щоправда, з такими маніпуляціями над свідомістю слід поводитись обережніше, бо якщо надто надовго залишити реальний світ можна загубити дорогу назад.