Гість, ніби помітивши цікавість хазяїна дому до своїх кишень, витягнув звідти два згортки.
Ми ж не з пустими руками, сказав він, озираючись у пошуках столу.
Довелося Сергійовичу на стіл посуд і ножі-виделки діставати. Із згортків ковбасу напівкопчену, хліб і сало витягли.
Ну огірки-помідори солоні у тебе ж є? спитав Пашка, вішаючи кожуха на спинку обраного для себе стільця.
Є, є, закивав Сергійович.
Але найперше чарки з серванта дістав.
Сєрий, може, гостю у кришталеву «туфельку» наллєш? Заради сміху? запропонував Пашка.
Сергійович озирнувся і погляд його миттєво стер з обличчя Пашкиного хитру усмішку.
Хай стоїть на місці, суворо сказав Сергійович, це весільний подарунок, а не гранчак!
Нарізав пасічник ковбаси і сала, солянку повну солі на стіл поставив. Літровку огірків солоних відкрив і півлітрову банку помідорів також. Пашка чарки казенкою наповнив. Він же, Пашка, і тост перший сказав: «За Радянську армію!», потім всі троє випили.
Ти ж не служив, жуючи шматок ковбаси, повернувся до Пашки Сергійович. Чого це тебе за армію пити потягло?
Так це ж за захисників! Ось за таких, як він! Пашка показав поглядом на Владлена. Владлен кивнув, згоду зі словами Пашки показуючи. Він ще жодного, слова у домі Сергійовича не промовив і тому хазяїн дому почував себе незатишно. Людина ж себе не тільки обличчям показує, а і голосом чи хоча б пяною піснею! Недарма ж будь-які нормальні посиденьки піснями закінчуються! Та не пяні ж вони ще.
А ви звідки? Сергійович подивився Владленові в очі і кивнув у бік вікна.
Твоє вікно не туди виходить, вставив Пашка. Він з мого боку, звідти!
Та я взагалі-то з Сибіру, заговорив, нарешті, гість. Добровільно приїхав. Щоб вас захищати.
Із Сибіру, протягнув Сергійович у задумі.
Так, підтвердив Владлен. У нас зараз холодніше, ніж у вас! Та і красивіше у нас!
Чого це красивіше? не зрозумів Сергійович.
Владлен подивився на Пашку. Пашка наповнив чарки.
Давайте за перемогу! запропонував Владлен.
Давайте! підтримав Пашка.
Сергійович чаркувався мовчки. Випив, як і інші, одним ковтком. Пальцем з банки огірок виловив і до рота відправив.
То чого це у вас красивіше буде? повторив своє питання Сергійович, огірок дожовуючи.
Ну це, може, через війну, спокійно заговорив сибірський гість. Мало барв! Паркани сірі, вікна не прикрашені різьбою, лиштвами. Біднувато якось!
Це війна, Пашка махнув рукою. Після війни все буде красиво! Як раніше!
Раніше красиво не було, не погодився Сергійович. Раніше було нормально! І в очі нічого зайвого не кидалося!
Владлен здивовано на хазяїна глянув, тоді на Пашку погляд перевів. Той знову налив. Після третьої чарки спокійніше Сергійовичу стало. З гостями і святом змирився. Став язиком ковбасу напівкопчену «слухати» давно такої не їв.
Все, що раніше було радянським, потім стало російським, пояснював захмелілий Владлен Пашці, але все на хазяїна дому краєм ока позирав. А те, що не стало російським, то потім стане. Все завжди до початку повертається, до точки відліку...
За вікном вже сутеніло, коли Пашка другу пляшку з кишені кожуха дістав. Гість сибірський продовжував щось говорити, але Сергійович його вже не слухав. Йому спати хотілося, його тепер і голос цього Владлена дратував, і від Пашкиної фізіономії, від того, що підтакував Пашка сибірському гостеві, плюватися хотілося. Щось холуйське, а не мужиче в обличчі Пашкиному вималювалося.
Позіхнув Сергійович широко, навіть долоню до рота піднести не встиг.
Знаєте що, сказав він гостям. Я все-таки хворий. Може, ви у Пашки продовжите?
А у мене горілки більше немає, потягнув Пашка.
А я вам із собою дам! запропонував хазяїн дому.
Владлен, ніби і не пив, піднявся легко на ноги і по плечу Пашку долонею ляснув. Той також піднявся. Видав їм Сергійович дві пляшки «Крутої», тієї самої, якою нещодавно отруївся. Видав, не думаючи. Тільки б пішли.
Дякую! Ти справжній дружище!!! зрадів Пашка. Він вже кожуха вдягнув і пляшки одразу у кишені бічні засунув. О як смішно! До тебе з двома пляшками йшов, і від тебе також із двома!
Ледь чи не виштовхав Сергійович гостей з дому. І у спину їм довго не дивився. Може секунд пять лише. Цих секунд вистачило Сергійовичу, щоб зрозуміти: мороз на спад пішов.
18
Занепокоєння охопило Сергійовича зрання, а може навіть зночі! Адже прокидався він двічі й обидва рази від кошмару: снилося йому, що скручує його від горілчаного отруєння, що судоми ноги у щиколотках хапають, що живіт крутить і у голову хтось насос для мяча вставив і гойдає. Роздувалася голова зсередини у сні, здавалося, що ось-ось лусне! Це вже вранці він зрозумів, що до чого! Пригадав, що дві пляшки «паленої» «Крутої» горілки своїм гостям у дорогу дав. А вони вже хороші були, після двох півлітрів на трьох їм уже все одно було, що і скільки далі пити! Напевно, випили одразу ті дві пляшки і зараз лежать-мучаться, якщо не гірше!
Знайшов Сергійович почату та відставлену пляшку, з якої отруївся недавно! Понюхав. Запах, звичайно, спиртовий! Але спирт спиртові різниця! Один спирт і в ліжко вкладе, інший до труни деревяної! Щоб відволіктися, зварив собі на сніданок гречки з продуктів, які солдат приніс. Там же й масла брикет був, то гречка з маслом та сіллю настрій йому покращила! І поки він їв, про горілку, непроханим гостям подаровану, не думав. А от як поснідав, знов клопіт серце краяв.
І гидко стало ще й тому, що винним себе перед Пашкою відчув. А хто він такий, Пашка, щоб перед ним вину мати? Сволота нечестива, з дитинства такий! Там обдурить, там гидоту про тебе скаже. Від армії відкрутився плоскостопість у нього, чи ти ба, хвороба смертельна! Але якщо він зараз лежить і мучиться? Чи ще гірше відмучився вже? Це ж чий гріх буде? Його, Сергійовича, гріх! І от вийде, що це вже він сволота нечестива!
Жах пасічника охопив. Про цього Владлена якось і не думалося. За нього відповідає Пашка. Пашка його привів, хоча міг би спочатку за хвірткою лишити і піти хазяїна запитати: чи не буде він проти чужого і непроханого гостя?
Треба піти! твердо наказав собі Сергійович. Ніби розуміючи, що без наказу строгого і у двір не вийде.
У дворі свіжий сніг лежить, виблискує. Треба нову стежку до хвірток топтати, до сараю-зимівника, до гаража. Підняв погляд на дахи сараїв там того снігу майже по коліна намело! Ще більше, ніж на землі! Злякався Сергійович за дахи. Старі вони. Треба з них сніг прибрати, а то ще провалиться він і на машину, і на бджіл!
Відволікся від Пашки з його гостем. Приставив до сараю-зимівника драбину. Узявся мітлою сніг на землю скидати. Туго йде. Поміняв мітлу на широку лопату для снігу. Тут вже пішло на лад швидше. Так метр за метром очистив Сергійович від снігу обидва дахи. Тільки тоді поквапився до Пашки на Шевченка. Дорогою у прикидану снігом воронку біля дому Мітькових ледь не звалився. Межу воронки, якою завжди її обходив, не вгадав. Добре, що права нога не дала лівій у схил зісковзнути.
Як у хвіртку ступив і двір Пашкін зі снігом незайманим перед порогом хати побачив, ще дужче злякався. Ніхто, значить, зранку з дому не виходив!
Піднявся на поріг. У двері постукав.
Тиша у відповідь. Сергійович немов запах смерті відчув. Змертвіло у ньому все.
Піднявся на поріг. У двері постукав.
Тиша у відповідь. Сергійович немов запах смерті відчув. Змертвіло у ньому все.
Це що ж, я один у селі залишуся? злякався.
Але тут зашуміло за дверима. Кроки почулися.
Дякувати Богу! видихнув Сергійович із неабияким полегшенням.
Ти чого? сонно Пашка спитав, відкривши двері. Чого так рано?
Та так, розгубився гість. Занепокоївся. Думав, а раптом ви до хати не дійшли? Ви ж пяні були!
Впустив Пашка Сергійовича. Зайшли вони до кімнати. Пашка сам у трусах, обличчя набрякле.
Голова не болить? обережно поцікавився Сергійович.
Болить, звичайно, пробурчав хазяїн, штани теплі спортивні натягуючи.
А гість твій де?
Та пішов він! Викликали по мобільному!
Давно пішов?
А хрін його знає. Вночі.
Сергійович глянув на годинник з гирьками. Легка гирька вже майже до самого низу коробки деревяної піднялася. Ось-ось зупиниться. Швидко підскочив Сергійович, відтягнув гирьку вниз до підлоги. Озирнувся на Пашку.
Ти більше так не роби! сказав йому.
Що не робити? не зрозумів Пашка.
З чужими не приходь!
А чого? Тобі що, не нудно самому? Ти що, новій людині не радий?
Нові вони різні бувають, тихо відповів Сергійович.
Цей же нормальний, військовий! Захищати нас приїхав!
Не треба мене захищати! Сам себе захищу, раптом що!
Від кого? Від «Правого сектору» захистиш? усміхнувся Пашка. Прийдуть головорізи, бджіл твоїх розстріляють, машину заберуть! Будеш пручатися кулю в лоба отримаєш! Вони тебе і без причини грохнути можуть! Тільки за те, що ти на вулиці Леніна живеш!
Ти мені не розказуй, що мені робити! розізлився Сергійович. Якщо ти когось боїшся, то хай тебе і захищають! А мене не треба! Ще раз з кимось прийдеш не пущу! Ясно?
Погляд Сергійовича під стіл ковзнув, на пляшки пусті з-під «Крутої», що там лежали.
Як же не пустиш? не повірив Пашка. Військових та зі зброєю не пустиш? Так вони ж двері виламають і все одно увійдуть! Тільки вже не як до свого, а як до ворога! Тоді вже щоб не скаржився!
Це ти про кого? Про тих, хто до тебе ходить? Про цих гопників з автоматами? Та пішов ти з ними нахер! Хочеш, щоб через них все село розбомбили? Чи ти теж туди ходиш? Записався вже у «захисники»? криком вирвалося у Сергійовича. Видно, змішалися в його голові стурбованість вранішня і роздратування теперішнє, і ядуча суміш зі всього вийшла. От і зірвався він. Ти, якщо їх сюди у село кликати будеш, то на мою вулицю не ходи!
А ти чого мене посилаєш? Пашка очі вирячив. Прийшов, до хати попросився і мене посилає! Якщо похмелитися треба, так і скажи! Дістану пляшечку, сядемо, заспокоїшся! А як не хочеш тут сидіти, то іди на свою вулицю, нахер!
Не відповів Сергійович. Стояв, ніби завмер, з хвилину. Аж затремтів від злості, що пройняла його. І після цього раптом втома звалилася. Така, що навіть встояти важко стало. Сів він до столу. Пашка цей рух як згоду на похмілля сприйняв. До кухні пішов. Повернувся з салом, хлібом і пляшкою. Сергійович на пляшку побоюючись глянув. Етикетка на ній була стара, затерта. Значить, самогонка.
Додому повернувся години за дві, похитуючись. Додав вугілля в буржуйку. Приліг на ліжко поверх ковдри. Задрімав. А коли відійшла дрімота, відпустила, почув він у голові шум. Неголосний, але навязливий. Шум цей він знав. Самогонний шум. Його перетерпіти треба. Сам мине, стихне. Під такий шум і думати можна. Тільки важче, ніж зазвичай. Повільніше виходить. Чорт його смикнув за Пашку зранку переживати! Повернув Сергійович голову набік, на вогонь у буржуйці через дверцята її із закопченим зсередини склом глянув. Тепліше стало одразу. «Цікаво, як очі можуть тіло обманювати?» подумав.